Основи економічної теорії (2001)

Домогосподарству як одному з суб'єктів економіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин.

Економічне значення цього суб'єкта визначається такими чинниками:

задоволення потреб домогосподарств у матеріальних та нематеріальних благах є природною метою виробництва. Попит домогосподарств — один із найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага;

домогосподарства як власники чинників виробництва передають їх діловим одиницям (фірмам), які ефективно поєднують їх;

частина доходу, що не використовується домогосподарствами впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Можна сказати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання чинників виробництва та заощадження.

Отже, домогосподарство — це економічна одиниця, яка складається з одного або більше індивідів, що спільно ведуть господарство і мають спільний бюджет.

Головними функціями домогосподарства є забезпечення економіки ресурсами, в тому числі послугами чинників виробництва, використання отриманих за це грошей для придбання на ринку товарів і послуг з метою споживання та здійснення заощаджень для задоволення своїх майбутніх потреб. Провідною з цих функцій виступає споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, які дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу у чистому вигляді.

1. Домогосподарство є єдиним економічним суб'єктом і задовольняє свої потреби як єдине ціле, тобто не береться до уваги його внутрішня структура, і воно ототожнюється з поняттям «індивід».

2. Припускають, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу послуг чинників виробництва або перерозподілу між членами суспільства, якщо воно не має у власності чинники виробництва, і повністю використовує для поточного споживання, не роблячи заощаджень.

Домогосподарство може споживати, купуючи на ринку, усі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором економіки (припускається, що ці блага є нескінченно подільними), за наявності повної інформації щодо їхніх споживчих якостей.

Не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на обсяг його поточного споживання, а саме: вкладення частини доходів у запаси споживчих благ, збільшення або зменшення майна, отримання кредиту на споживчі цілі тощо.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору. Йому треба розподілити наявні доходи між різними благами, якими задовольняються його потреби. Саме цей процес насамперед нас і цікавить, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання, як воно поводить себе як споживач.

При цьому треба мати на увазі, що можливості вибору домогосподарства не є необмеженими. Зовнішніми і внутрішніми чинниками, що обмежують можливості вибору, є рівень і структура виробництва; структура потреб певного домогосподарства, рівень насичення деяких з них (досить швидко насичуються потреби в основних продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не мають межі насичення); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки більшість благ надається лише в обмін на гроші; рівень ринкових цін, на який домогосподарство не може впливати.

Сукупність наборів благ, доступних за таких обмежень домогосподарству, і є тим простором, де воно може мати свободу дій, здійснюючи свій споживчий вибір. Інакше кажучи, домогосподарство мас повсякчасно вирішувати проблему, як за наявної структури та рівня потреб і доходів знайти такий набір споживчих благ (іноді його називають «планом споживання», оскільки домогосподарство планує наперед, що воно купуватиме на ринку), який би найповніше відповідав його потребам. У загальному вигляді будь-який споживчий набір можна записати як х' (л,, л„ ..., хп), де х. > 0 є кількість /-го блага, що входить до цього набору.

Рівень доходу домогосподарства та ринкових цін на певний момент є чинниками, які з фінансового боку встановлюють межу задоволення потреб, тобто утворюють те, що називають бюджетним обмеженням.

Сукупність споживчих наборів, які можна придбати за наявного бюджетного обмеження, називають фінансово можливими.

Як видно з рис. 9, сукупність фінансово можливих споживчих наборів обмежена прямою, що відповідає рівнянню бюджетного обмеження.

Цю пряму називають бюджетною лінією. її нахил визначається співвідношенням цін на блага, та .t,. Споживчі набори А та В є фінансово можливими, тоді як С — ні. Оскільки домогосподарство, за припущенням, мас витратити всі наявні кошти на споживання, воно обиратиме лише ті споживчі набори, які лежать на бюджетній лінії. Точки перетину бюджетної лінії з осями координат показують, яку кількість одного блага може придбати домогосподарство, якщо повністю відмовиться від споживання іншого.

На бюджетне обмеження, а отже, і сукупність споживчих наборів, доступних для реалізації, впливають такі чинники:

Величина доходу М, який індивід може витратити на придбання споживчих благ. Чим більший доход, тим більші можливості має домогосподарство для реалізації своїх планів споживання; зміна величини доходу виражається у паралельному зсуві бюджетної лінії.

Ціни благ. Зростання цін зменшує споживчі можливості, а зниження — збільшує. Якщо зростає ціна, наприклад, блага г,, то бюджетна лінія буде повернена за годинниковою стрілкою через точку перетину на осі 0.г2; при зниженні ціни —у протилежному напрямі.

Серед інших, непрямих чинників слід відзначити всі ті, які впливають на величину доходу або ціни. Наприклад, оподаткування доходу (прибутковий податок) веде до зменшення доходу у розпорядженні індивіда; запровадження акцизів на товари — до підвищення їхніх цін.