Основи економічної теорії (2001)

За наявного бюджетного обмеження домогосподарство здійснюватиме свій вибір із множини фінансово можливих споживчих наборів. Правомірне запитання, чим воно при цьому керується. Очевидно, своїми уявленнями про те, які з доступних споживчих наборів краще задовольняють його потреби, або, як кажуть економісти, «приносить найбільшу корисність».

Проаналізуємо споживчий вибір за певної екстремальної ситуації. Уявімо, що споживач А, відвідуючи театральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи вгамувати голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишився обмежений вибір наїдків: два бутерброди, один з яких із сиром, інший з ковбасою. Вважатимемо, що бутерброд із сиром є благо яг,, а бутерброд з ковбасою — благо ху Отже, за подібної ситуації можливості вибору споживача обмежені такими споживчими наборами: А (1,0) — один бутерброд з сиром і більше нічого; В (0, І) — один бутерброд з ковбасою і більше нічого; С (І, І) — один бутерброд з сиром і один з ковбасою; нарешті, D (0,0) — споживач відмовляється від споживання взагалі. Вибір споживача визначатиметься насамперед його бажаннями, тобто різним ступенем бажаності окремих наборів, або корисності. Корисність с суб'єктивне відчуття задоволення від споживання благ. Яким же наборам з наявних індивід віддасть перевагу? Розмістивши споживчі набори у порядку бажаності, ми можемо охарактеризувати уподобання споживача. Присвоїмо кожному набору ранг відповідно до ступеня його бажаності. Так, якщо найбажанішим є третій набір С (І, 1), то він отримає ранг 1. Якщо наступний ступінь бажаності мають перший і другий набори, вони оцінюються індивідом однаково і мають ранг 2. Найменш бажаним виявляється четвертий набір. Це означає, що він має ранг 3. Отже, ми описали порядок уподобань споживача, коли ранжували його споживчі набори так:

С> А~ В> D,

де знак >- показує, що один із споживчих наборів є більш бажаним, ніж інший (наприклад, С є бажанішим за А), знак ~ показує, що споживач оцінює однаково два споживчих набори, або, як кажуть, «є байдужим між ними».

Яка з наявних альтернатив буде реалізована, тобто яку з трьох альтернатив споживання буде обрано, залежить від наявних коштів у споживача. Якщо їх достатньо, щоб реалізувати будь-яку альтернативу, то, безперечно, він обере набір С, оскільки він має найвищий ранг, отже є найкращим з усіх. Можлива ситуація, коли наявних коштів буде недостатньо для реалізації найкращого плану споживання С, тоді споживач обмежиться тими планами, які є кращими із фінансово можливих.

Цей умовний приклад показує, що при аналізі поведінки споживача порядок уподобань домогосподарства повинен мати певні характеристики, які в цілому описують його раціональну поведінку.

По-перше, споживач обирає одну з наявних альтернатив, визначивши, що вона є найкращою. Це означає, що споживач мас вміти правильно оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його уподобанням. Цю властивість уподобань називають повнотою. Інакше кажучи, споживач має бути здатний зіставити усі наявні плани споживання.

По-друге, споживачу не потрібно зіставляти всі можливі споживчі набори один з одним. Йому досить знати, який з них є кращим порівняно з іншими. Він напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд — це краще, ніж нічого не їсти, але ще краще — з'їсти обидва. З цим найкращим варіантом не варто порівнювати найгірший — залишитися голодним. Таку властивість уподобань споживача називають транзитивністю.

По-третє, усвідомлюючи свої уподобання, споживач реалізує той фінансово можливий набір благ, який має для нього найвищий рейтинг з точки зору задоволення його потреб. Цю властивість уподобань називають раціональним вибором.

Ці три властивості уподобань є найважливішими. Проте вони не вичерпують усього переліку таких властивостей. Інші властивості дають змогу аналізувати поведінку споживача за допомогою апарату кривих байдужості.

Кривою байдужості (іноді її називають кривою індиферентності) називають графічне зображення точок сукупності споживчих наборів, що оцінюються споживачем однаково, тобто мають для нього однакову корисність.

Одну криву байдужості, що відповідає певним уподобанням споживача, наведено на рис. 10.

Звичайно, таких кривих може бути безліч; у своїй сукупності вони утворюють так звану «карту байдужості».

Аналіз споживчої поведінки домогосподарства показав, що деякі споживчі набори споживач оцінює однаково. Це означає, що вони мають лежати на одній кривій байдужості (А і В на рис. 10). Оскільки на більш високих кривих байдужості мають розміщуватися споживчі набори, які характеризуються більшою корисністю, мета споживача, що діє раціонально, полягає у реалізації плану споживання, що лежить на найвищій досяжній кривій байдужості, тобто щонайповніше задовольнити свої потреби.

Наявність сукупності планів споживання, щодо яких споживач байдужий, означає, що він може варіювати свій споживчий набір, заміщуючи споживання одного блага іншим, не погіршуючи при цьому свого становища. Як видно з рис. 10, при переході від набору А (містить одну одиницю блага х, та 2 одиниці блага хЛ до В (містить відповідно дві одиниці блага х, та одну одиницю блага хД, споживання блага .г, заміщується на споживання блага X,. Отже, при подальшому зменшенні споживання блага х, домогосподарство все менше буде схильним до цього, оскільки для того, щоб залишитися на висхідній кривій байдужості (на тому самому рівні корисності), воно повинне вимагати все більше одиниць блага х, в обмін на скорочення споживання блага х,. Інакше кажучи, його схильність до заміщення блага х2 на д:, зменшується. Показник, який характеризує схильність споживача заміщувати споживання одного блага додатковою одиницею іншого блага за певного рівня корисності, називається граничною схильністю до заміщення (ГСЗ). Кількісно він є співвідношенням зміни у споживанні блага х. до зміни у споживанні блага X,, де знак «мінус» показує, що ці кількості змінюються у протилежних напрямах.

Обґрунтування спадного характеру ГСЗ передбачає аналіз основних чинників, що зумовлюють цінність одиниць блага для споживача, яка залежить від його відносної рідкісності. Так, при переході від плану споживання А до В кількість блага xv яка є у споживача, скоротиться. Отож, воно стає більш рідкісним, тоді як для блага X, усе навпаки. Через це споживач і погоджується на скорочення кількості блага .х, лише в обмін на всезростаючу кількість блага х,. В основі цього явища лежить зменшення співвідношення рідкісностей цих благ. Певну роль відіграє і ступінь нагальності споживання блага. Згадаймо відомий шекспірівський вислів: «Коня, коня, півцарства за коня!» Отже, чим нагальнішою є потреба і чим рідкіснішим є за цих умов певне благо, тим більше цінуватиме його споживач, тим менше він буде схильним заміщувати його на інше у процесі споживання.

З'ясування властивостей уподобань споживача дає змогу краще зрозуміти відмінності, які існують в економічній теорії щодо того, як вимірювати корисність певного набору благ, що обирає індивід. Існують дві основні концепції корисності: ординальна (порядкова), яка лежить в основі сучасної теорії споживчого попиту, та кардинальна (кількісна).

Сутність кардинальної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської школи економічної думки (К. Мегер, Ф. Візер, Є. Бьом-Баверк та ін.) полягає у тому, що споживач нібито здатний виміряти кількість корисності, яку від отримує він споживання кожного блага. Звідси, поведінка споживача зводиться до вибору такого споживчого набору, який характеризується найбільшою корисністю. Однак при цьому залишається нез'ясованим одне важливе питання: як виміряти величину корисності, яка «йде» до споживача. Запропонований у XIX ст. «ютіль» був спробою знайти таку одиницю, і до цього часу він використовується для унаочнення проблеми корисності й споживчого вибору в деяких підручниках.

Сутність ординальної (або порядкової) концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога П. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає у тому, що набір, який обрав споживач за певних обмежень, і є найкращим для нього, тобто означає для нього найвищу корисність. Оскільки набори з вищою корисністю мають для нього відповідно вищий ранг, тобто порядок, вони розмішуються на вищих кривих байдужості, ніж ті набори, якими він знехтував. Саме порядок уподобань дає змогу з'ясувати ступінь бажаності набору благ, а тому немає потреби вдаватися до пошуку якихось одиниць виміру корисності. Ординальна концепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій споживчого попиту.