Основи економічної теорії (2001)
10.3. Рівновага домогосподарства як споживача
Теоретичне визначення оптимального споживчого набору зводиться до зіставлення бажань споживача, які визначаються його уподобаннями, та фінансових можливостей, які визначаються бюджетним обмеженням.
Поставлене перед необхідністю вибору, домогосподарство обирає найкращий із доступних наборів А, оскільки план В, хоч і відповідає бюджетному обмеженню, є фінансово можливим, розташований на кривій байдужості, що, як видно з рис. 11, не характеризується найвищим досяжним рівнем корисності.
Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є економічним змістом максимізації корисності, споживач рухатиметься уздовж лінії бюджетного обмеження, намагаючись досягти найвищого за цих обставин рівня корисності. При цьому змінюватиметься структура споживання: він набуватиме більше одиниць блага л„ скорочуючи споживання блага хґ Найвищий рівень корисності представлений споживчим набором А. Для плану споживання, який реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетної лінії (а він відповідає співвідношенню цін на благо х, та благо .т,) дорівнює куту нахилу кривої байдужості у цій точці (який відповідає значенню ГСЗ). Саме за реалізації набору А домогосподарство досягає стану рівноваги як споживача, оскільки змінювати структуру споживання йому вже немає сенсу: будь-яка зміна призведе до зниження рівня корисності. Отже, у стані рівноваги споживача виконуються дві основні умови:
увесь грошовий доход використовується на споживання;
гранична норма заміщення дорівнює співвідношенню цін.
Звичайно, домогосподарство прагне реалізувати споживчі набори, які лежать на ще вищій кривій байдужості, проте для цього за певних умов у нього недостатньо коштів.
Визначена у такий спосіб умова рівноваги домогосподарства як споживача є одночасно умовою досягнення ним оптимуму в споживанні, оскільки воно реалізує найкращий за цього бюджетного обмеження план споживання.