Основи економічної теорії (2001)

Поведінка домогосподарства як споживача перебуває під впливом багатьох чинників, зокрема уподобання, розмір отримуваного доходу, рівень цін на споживчі блага, обсяг майна. Сукупність їх визначає індивідуальний попит окремого господарства, який є компонентом ринкового попиту.

Зміна доходу веде до збільшення фінансових можливостей домогосподарства, оскільки бюджетна лінія зміщуватиметься (паралельно) догори у разі, якщо доход зростає, і донизу, якщо він зменшується. Відповідно до припущення раціональної поведінки воно має шукати новий оптимальний набір, що відповідає новим фінансовим можливостям. При дослідженні впливу зміни доходу на попит на окреме благо розрізняють три основні типи реакції споживача.

По-перше, можлива зміна попиту в тому самому напрямі, що й зміна доходу. Ймовірно припустити, що при збільшенні доходу в переважної більшості домогосподарств зростатиме попит на деякі блага, наприклад на одяг, а при зменшенні — навпаки. Блага, що виявляють таку реакцію споживача, називають благами високої споживчої якості.

По-друге, попит на окреме благо змінюватиметься у протилежному напрямі щодо зміни доходу. Інакше кажучи, при зростанні доходу попит на деякі блага, наприклад хліб, зменшуватиметься (це й зрозуміло, оскільки споживачі переключають свій споживчий попит на блага, шо краще задовольняють їхні потреби), а при зменшенні — навпаки, зростатиме. Блага, що виявляють таку реакцію споживача, називають благами низької споживчої якості.

По-третє, попит на деякі блага може характеризуватися відсутністю реакції попиту на зміну доходу (у певних межах). Прикладом таких благ можуть бути транспортні послуги, коли при зростанні доходу споживачі продовжують користуватися тими самим видами міського транспорту, що й раніше, а не їздять, скажімо, на таксі.

Якщо використати показник еластичності попиту за доходом, який показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на благо при зміні доходу на 1 відсоток, то для благ низької споживчої якості він буде від'ємним, для благ високої споживчої якості додатним, а для останнього випадку дорівнюватиме нулеві.

Іншим важливим чинником індивідуального попиту є зміна цін. При цьому слід розрізняти вплив на попит на окреме благо як його «власної» ціни (передусім це мають на увазі, коли йдеться про реакцію попиту домогосподарства на зміну ціни), так і цін інших благ, що входять до споживчого кошика.

Реакція попиту на зміну ціни виявляється, як уже зазначалось, у повороті бюджетної лінії, відповідно — зміні кута її нахилу до осі 0.x,. Споживач, що діє раціонально, обиратиме при цьому новий оптимальний споживчий набір.

Розглянемо ситуацію, коли зростає «власна» ціна блага х2 (рис. 12.).

На правому графіку показані зміни бюджетної лінії та відповідні плани споживання, на лівому — залежність обсягу попиту від ціни.

За ціни р* домогосподарство купувало на ринку оптимальний набір А. Зростання ціни до величини р* призвело до повороту бюджетної лінії проти руху годинникової стрілки. Відповідно новим оптимальним споживчим набором, обраним домогосподарством, став В. При цьому скоротився обсяг попиту на благо х2 — він став х2 замість х. Подальше зростання ціни до рівня рсг призведе до того, що домогосподарство обере інший план споживання — С, за якого обсяг попиту на благо х2 становитиме х. З'єднавши всі точки, що відповідають співвідношенням обсягів попиту та цін (лівий графік), отримаємо криву індивідуального попиту домогосподарства. Якщо перевернути графік залежності обсягу попиту домогосподарства від ціни на 90° за годинниковою стрілкою, отримаємо звичайний графік кривої індивідуального попиту. Як бачимо, попит домогосподарства на певне благо підлягає дії закону попиту (за цим законом із зростанням ціни обсяг попиту має скорочуватися, а із зменшенням — зростати). Проте так буває не завжди. У деяких випадках економісти відзначають, що є інший зв'язок між обсягом попиту та «власною» ціною: за зростання цін обсяг попиту зростає і навпаки. Це характерно для ситуації так званих благ Гїффена та благ Веблена (за прізвищами економістів, які описали виявлений ефект). Благо Гіффена — це таке благо, яке належить до благ першої життєвої потреби; саме тому домогосподарство при зростанні цін на всі блага переключає свій попит на найнагальніші блага (наприклад, хліб), скорочуючи попит на всі інші. Ефект Гіффена характерний для найменш заможних домогосподарств. На противагу цьому благо Веблена характеризує інші причинні зв'язки: заможні домогосподарства купуватимуть блага, що дорожчають, скажімо, тому, що вони престижні і є ознакою належності до певного соціального прошарку. Крім того, ефект збільшення обсягу попиту за підвищення ціни може виникати внаслідок того, що споживачі оцінюють блага не за їхньою споживною якістю (часто для цього немає достатніх даних, оскільки ці якості виявляються лише під час споживання), а за ціною, вважаючи, що висока ціна гарантує високу якість товару. Аналогічну реакцію можуть спричинити високі інфляційні сподівання населення, яке купує товари наперед, оскільки через певний час вони коштуватимуть набагато дорожче.

Ступінь реакції попиту домогосподарства на зміну «власної» ціни блага оцінюють за допомогою показника цінової еластичності, який показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту, якщо ціна блага зросте на 1 відсоток.

Попит домогосподарства на певне благо реагує також на зміни цін інших благ.

Якщо із зміною ціни певного блага у тому самому напрямі змінюється обсяг індивідуального попиту на інше благо, це благо є замінником пертого.

Так, якщо зростає ціна на каву, можна очікувати зростання попиту споживачів на такий її замінник, як чай. При зниженні ціни на каву можна очікувати на скорочення попиту на чай.

Якщо із зміною ціни певного блага обсяг індивідуального попиту на інше благо змінюється у протилежному напрямі, воно с доповнювачем першого.

Так, із зростанням ціни на автомобілі, вірогідно, скорочуватиметься попит на бензин.

Проаналізовані характеристики домогосподарства стосуються лише його функції як споживача. Що ж до його функції як постачальника ресурсів (насамперед послуг чинника «праця»), то її аналіз дає змогу з'ясувати пропозицію домогосподарства. Основними чинниками поведінки домогосподарства як постачальника є ціни послуг чинників виробництва (наприклад, для чинника «праця» це ставка заробітної плати) та уподобання.