Основи економічної теорії (2001)

Як уже зазначалося, головною метою підприємництва є одержання прибутку як надлишку виручки від реалізації продукції (послуг) над витратами на її виробництво. Причому кожен підприємець прагне не просто одержати прибуток, а максимізувати його, тобто отримати максимально можливий за цих умов прибуток. Саме максимізація прибутку дає можливість підприємцю стабільно розвиватися, примножуючи свій капітал. Лише ті підприємці виживають у конкурентній боротьбі, які керуються у своїй діяльності мотивом максимізації прибутку. Максимізацію прибутку визначають насамперед два чинники — рівень витрат виробництва і ціни на продукцію. Перший чинник ми вже розглянули. Другим с ціна. Вона є формою зв'язку виробника товару і його споживача. Від рівня ціни залежить можливість купівлі-продажу товару, а отже, і економічне існування товаровиробника. Інакше кажучи, рівень ціни визначає можливість реалізації економічних інтересів як виробника, так і споживача. У зв'язку з цим правильне визначення ціни має надзвичайно важливе значення для товаровиробника (підприємця): при зниженій ціні він втрачає інтерес до виробництва товару, при завищеній — зникає можливість реалізації товару, оскільки споживач за такою ціною товар не купує.

Дуже важливе значення ціна має і для споживача. Висока ціна нерідко стає перешкодою для придбання товару, а отже, не дає змоги реалізувати інтереси споживачів. Через ціни доходи перерозподіляються між виробниками і покупцями. Отже, ціни є однією з найважливіших економічних категорій як на рівні суспільства, так і на рівні окремих виробників (фірми) і споживачів.

Сутність, види та функції ціни. Найпоширенішим є визначення ціни як грошового вираження вартості товару. Це означає, що в основі ціни лежать затрати праці на виготовлення товару. З точки зору продавця (виробника), ціна є тією кількістю грошей, яку він хоче отримати за товар, щоб компенсувати витрати виробництва. З точки зору покупця, ціна є тією грошовою сумою, яку він вимушений віддати за товар, що становить для нього певну корисність. Тому у нього ціна пов'язується з певною корисністю того, що він купує, тобто з певною суб'єктивною оцінкою. Таким чином, рівень ціни пов'язаний з двома глобальними чинниками — вартістю і корисністю. Залежно від того, якому чиннику надається перевага, розрізняють і основні концепції ціноутворення.

Перша концепція, обґрунтована представниками класичної політичної економії, ґрунтується на теорії трудової вартості. Згідно з нею ціна визначається сукупністю затрат на виробництво товару, тобто витратами виробництва. Крім того, ціна включає і прибуток, який є формою додаткового продукту, створеного найманою працею. Отже, ціна за цією концепцією виражає затрати праці у їх суспільно необхідній формі.

Друга концепція при визначенні ціни на перший план ставить корисність товару. Прибічники цієї концепції ґрунтуються на теорії граничної корисності, згідно з якою ціна товару визначається ціною граничної останньої одиниці продукту і визначається суб'єктивно. Головний недолік цієї концепції в тому, що вона не дає об'єктивного критерію визначення ціни.

Третя концепція ціноутворення обґрунтована англійським економістом А. Маршаллом, який певною мірою поєднав названі вище концепції. Найнижчим рівнем ціни є витрати виробництва, бо якщо ціна менша за них, то виробник не вироблятиме товар і не поставлятиме його на ринок. Отже, покупцеві й оцінювати товар з точки зору його корисності не буде чого. Однак покупець з його оцінкою корисності впливає на ціну в проміжку між найвищим її рівнем, якого прагне виробник, і найнижчим, яким є витрати виробника. Саме у цьому проміжку під впливом взаємодії попиту (покупець з його оцінкою корисності товару) і пропозиції (продавець з його витратами виробництва і бажанням отримати максимальний прибуток) і встановлюється рівень рівноважної ціни, за якою товари і реалізуються.

Система цін характеризується широким діапазоном. Ціни можна класифікувати за різними критеріями. Залежно від ступеня свободи їх установлення виділяють такі види цін: вільні, договірні, регульовані державою та фіксовані.

Вільні ціни є результатом ринкової кон'юнктури. Вони встановлюються на ринках під дією, ринкових сил, насамперед попиту, пропозиції та конкуренції. На них не впливають жодні зовнішні щодо ринку чинники.

Договірні ціни є цінами, подібними до вільних, бо встановлюються ринками. Проте на відміну від вільних цін, вони певною мірою регулюються суб'єктами ринку при укладанні договорів купівлі-продажу, в яких зарані визначаються рівень цін і рівень можливого відхилення від них. Найчастіше такі ціни встановлюються на біржах.

Регульовані державою ціни визначаються державою. Вони встановлюються на визначені товари. До них належать товари підприємств-монополістів, базових галузей (паливно-енергетичний комплекс, транспорт, зв'язок і ін.) та ті, що мають велике соціальне значення (квартплата, громадський транспорт, споживчі товари першої необхідності). Такі ціни регулюються різними методами, зокрема встановленням верхньої межі ціни, визначенням державою максимального рівня рентабельності, визначенням коридору, в якому може встановлюватись ціна. Методи регулювання у кожній країні встановлюються чинним законодавством.

Одним із різновидів регулювання державою цін є фіксовані ціни. Такі ціни, будучи встановлені на певному рівні, не можуть ніким порушуватись. Як правило, такі ціни встановлюються у командно-адміністративній економіці.

За критерієм обсягу продукції, що реалізується, виділяють оптові та роздрібні ціни. Оптовими є ціни, за якими виробники продають товари великим посередникам, тобто ціни, за якими реалізуються великі партії продукції. Різновидом оптових цін є біржові ціни, що визначаються в результаті біржових торгів. Роздрібні ціни — це ціни, за якими товари продаються індивідуальним покупцям. Вони, як правило, перевищують оптові ціни, бо включають витрати виробництва і прибуток роздрібних продавців.

Види цін розрізняють і за територіальним критерієм. Це світові, національні та поясні ціни. Світові ціни встановлюються на світових товарних ринках. За ними здійснюється міжнародна торгівля товарами та послугами. Ціни, за якими товари реалізуються на національному ринку, є національними. Вони діють на території всієї країни. Поясні (регіональні) ціни встановлюються на певних територіях країни залежно від умов виробництва і транспортування продукції.

У різних країнах існують такі ціни, як базисні, контрактні, ціни пропозиції, довідкові, монопольні, дискримінаційні, закупівельні, прейскурантні тощо.

Сутність ціни повніше виявляється у функціях, які вона виконує. Це, по-перше, облікова, яка полягає у тому, що ціна є засобом обліку та виміру суспільно необхідних витрат праці на виробництво й реалізацію товару. Якщо ціна встановлена на рівні, що перевищує ці суспільно необхідні витрати, то такий товар споживач не купить, а це означає, що праця, витрачена на його виготовлення, суспільством не визнається, вона витрачена марно. Ця функція ціни надзвичайно важлива з позицій як окремого підприємця, так і всього суспільства. Тільки тоді, коли ціна достовірно виражає вартість, створюються нормальні умови для обміну товарів, визначення ефективності виробництва як окремого підприємства, так і всієї економіки.

Другою функцією ціни є стимулююча. Оскільки на однорідну продукцію встановлюється єдина ціна, то кожен товаровиробник (підприємець) одержуватиме доход, який залежатиме як від витрат виробництва, так і від обсягу випуску продукції. У зв'язку з цим збільшення доходу за цих умов примушує виробника (підприємця), з одного боку, здешевлювати свою продукцію, а з іншого — розширювати обсяги випуску продукції. Оскільки цього можна досягти лише удосконалюючи технічну оснащеність виробництва, його технологію та організацію, то ціна є стимулюючим чинником науково-технічного прогресу.

Сутність розподільчої функції ціни полягає в тому, що ціна під впливом попиту і пропозиції відхиляється від вартості, яку виражає. Це досягається через конкуренцію між товаровиробниками як усередині галузей, так і між галузями економіки. Особливо ця функція ціни виявляється у командно-адміністративній економіці, що підтвердив досвід колишнього Радянського Союзу. Однак і в ринковій економіці ціна виконує розподільчу функцію, хоча масштаби перерозподілу знову створеної вартості через ціну набагато менші, ніж у командно-адміністративній системі.

Слід зауважити, що стимулюючу та розподільчу функції ціна належно виконує у тісному взаємозв'язку з обліковою функцією, адже без визначення вартості товару не можна її перерозподілити, а отже, і реалізувати стимулюючу функцію.

Ціна функціонує як у командно-адміністративній, так і в ринковій системі. Проте формування її в цих системах суттєво відрізняється.

Формування цін у командно-адміністративній економіці. У командно-адміністративній системі ціни встановлювались державою через спеціально призначений державний орган. У колишньому СРСР це був Державний комітет з цін з філіями у союзних республіках і на місцях. Саме цей орган здійснював контроль за дотриманням усіма підприємствами і організаціями встановлених цін, застосовуючи до порушників відповідні санкції. Ціноутворення ґрунтувалося на теорії суспільно необхідних витрат праці як основі ціни. Згідно з цією теорією ціна має визначатися за середньогалузевою собівартістю продукції. До неї додавали у певному відсотковому відношенні суму прибутку, тобто ціна формувалася за формулою:

Ціна = Собівартість + Прибуток.

І Однак на практиці формування цін звелося до того, що кожен виробник за основу цін брав індивідуальну собівартість, до якої і визначався потрібний для нормального господарювання розмір прибутку. За такого підходу підприємство відшкодовувало через ціну фактичні витрати. Це створювало об'єктивні засади для заінтересованості виробника у збільшенні витрат виробництва, адже чим вищою була собівартість як база ціни, тим більшим був і розмір прибутку. Така практика формування ціни породила витратний характер усього господарського механізму, що негативно позначилось на ефективності економіки, оскільки не створювало стимулів для економії матеріальних ресурсів, використання можливостей науково-технічного прогресу.

Витратний характер ціноутворення в командно-адміністративній системі одночасно з монополією держави на визначення цін призвів до перекосу у ціноутворенні, суттєвого зниження його стимулюючої ролі в економіці, а отже, став чинником реформування цін у процесі переходу до ринкової економіки.

Формування цін у ринковій економіці. В ринковій економіці ціни встановлюються насамперед під виливом співвідношення попиту і пропозицій. Основою таких цін стає ціна виробництва, формування якої є результатом конкуренції. Як уже зазначалося, головною метою кожного підприємця є отримання прибутку на вкладений капітал. Проте у різних галузях і сферах суспільного виробництва умови здійснення підприємницької діяльності не однакові. У зв'язку з цим рівновеликі капітали приносили б неоднаковий прибуток: у одних високий, а в інших — низький. Одним із головних чинників такого становища є різна технічна оснащеність виробництва та швидкість обороту капіталу. У галузях з високою технічною оснащеністю і тривалим циклом виробництва норма прибутку була б низькою, а в галузях з низькою оснащеністю і високою швидкістю обороту капіталу — високою. Цей результат можливий за умови, що основою ринкових цін є вартість товару. За таких умов у підприємців першої групи галузей не було б стимулу вкладати в них свій капітал. Тому між підприємцями розгортається жорстока конкуренція за найвигідніші умови застосування капіталу, або міжгалузева конкуренція. В її процесі відбувається безперервне переливання капіталів з однієї галузі в іншу, що призводить до переміщення значних матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а отже, і змін у співвідношенні обсягів виробництва та формування нових співвідношень між попитом і пропозицією. А це впливає на рівень ринкових цін. Приплив капіталу у галузі з високою нормою прибутку зумовлює збільшення виробництва, а отже, і пропозиції товарів. Попит починає відставати від пропозиції, що призводить до зниження ціни, а отже, і прибутку. «

У галузях з низькими прибутками капітали застосовувати невигідно. Через це капітали звідти «тікають», обсяги виробництва, а отже, і пропозиції скорочуються, що зрештою спричинює зростання цін і, як результат, підвищення прибутку. Така міграція капіталів зумовлює те, що в усіх галузях економіки створюються приблизно однакові умови господарювання, а рівновеликі капітали приносять їхнім власникам відносно однакові прибутки. Це досягається тоді, коли ціни, за якими продаються товари, дають можливість відшкодувати витрати виробництва і отримати середній прибуток кожному підприємцю, що нормально функціонує. Таку ціну називають ціною виробництва. Вона і є тією основою, навколо якої коливаються ринкові ціни.

В умовах конкуренції взаємодія ринкового попиту та пропозицій коригує ціну до того моменту, коли попит і пропозиції збігаються. Ціну, що встановлюється внаслідок цього, називають ціною рівноваги. За будь-якої ціни, що перевищує ціну рівноваги, продавці хочуть продавати більшу кількість товару, ніж покупці можуть купити, внаслідок чого виникає надлишок. А при будь-якій ціні, нижчій від ціни рівноваги, покупці хочуть купити більшу кількість товару, ніж згодні продати продавці. Це призводить до дефіциту товару.

Отже, ціна рівноваги встановлюється внаслідок конкуренції продавців і покупців і дає змогу синхронізувати продаж та купівлю товарів. Ціни рівноваги дають реальну інформацію про умови виробництва продукції, потреби споживачів, їхню динаміку і рівень задоволення. Через механізм формування цін рівноваги зрештою суспільні потреби узгоджуються з наявними суспільними ресурсами, складаються відповідні пропорції в економіці.