Основи економічної теорії (2001)

Одним із найважливіших чинників, що впливає на визначення у ринковій економіці, є конкуренція. Однак її роль у ціноутворенні неоднакова на різних типах ринків. На одних вона є вирішальним чинником, що визначає рівноважну ціну;-а на інших ЇЇ роль як ціноутворюваного чинника знижується різними обставинами. Залежно від цього розрізняють два типи ринків — досконало конкурентні, або ринки досконалої конкуренції, та конкурентно недосконалі, або ринки недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції. Це ринок, на якому багато продавців, жоден з яких самостійно не впливає на ціну, за якою він поставляє продукцію на ринок. На ньому функціонують досконало конкурентні фірми, тобто фірми, які приймають ціну на свою продукцію як таку, що не залежить від обсягу поставленої нею на ринок продукції. І якщо така фірма спробує підвищити ціну на свій товар, то покупці його не купуватимуть, бо ідентичний товар пропонують у достатній кількості інші фірми за нижчою ціною, отже, фірма втратить своїх клієнтів.

Для того щоб фірми-продавці на ринку були досконало конкурентними, необхідні певні умови.

По-перше, частка кожної окремої фірми у пропозиції має бути такою, що суттєво не впливає на обсяг ринкової пропозиції. Жодна з фірм на такому ринку змінити обсяг сукупної пропозиції не може, як би вона не збільшувала чи зменшувала обсяг пропонованих нею товарів.

По-друге, продукція на такому ринку однорідна, тобто за своїми якісними показниками однакова в усіх продавців, тому покупець може придбати такий продукт у будь-якої фірми.

По-третє, покупці добре поінформовані про ціни продавців, тому продукт має однакову ціну у будь-якого продавця. Якщо хтось із продавців підвищить ціну на свій товар, то він втратить своїх клієнтів, бо вони можуть купити товар у інших продавців за нижчою ціною.

По-четверте, фірми-продавці діють незалежно одна від одної. Вони не об'єднуються для того, щоб укласти угоду про ціни чи обсяг продаж. Кожна фірма турбується про свої інтереси, самостійно вирішуючи, який обсяг продукції вона поставлятиме на ринок, знаючи, що своїми діями на ціну вплинути не зможе.

По-п'яте, фірми можуть вільно виходити з галузі і так само вільно входити в неї. Будь-яка фірма, що бажає виготовляти товар, без перешкод може це зробити. Так само безперешкодно будь-яка фірма може вийти з галузі, жодних бар'єрів для цього не існує.

По-шосте, на таких ринках немає нецінової конкуренції.

Отже, ринок досконалої конкуренції — це ринок, на якому всі продавці є достатньо конкурентними, кожен з яких діє незалежно і має невелику частку у загальній пропозиції товарів, і на якому є значна кількість покупців, кожен з яких має повну інформацію про ціни продавців. На такому ринку силою, що його регулює, є конкуренція. Саме вона примушує виробників пристосовуватися до зміни у попиті покупців, умов виробництва тощо. Конкуренція через систему цін сигналізує про зміни у споживанні і цим зумовлює адекватну реакцію виробників: скоригувати виробництво чи оновлювати і розширювати. Це стимулює і науково-технічний прогрес, пошуки найефективніших технологічних схем. Цим конкуренція забезпечує гнучкість економіки, допомагає підвищувати ефективність виробництва.

На досконало конкурентному ринку кон'юнктуру формує вся сукупність фірм, що діють на ньому. Ціна товару на такому ринку визначається лише співвідношенням ринкового попиту і ринкової пропозиції, що складається під впливом зазначених чинників. У таких умовах ціни для суб'єктів такого ринку є наперед заданим нормативом, якого вони змушені дотримуватись у своїй діяльності. Конкурентні фірми не здатні регулювати ціну.

В умовах конкурентного ринку завдання фірми полягає в оптимізації випуску продукції з метою максимізації прибутку. При цьому мають враховуватися певні обставини. По-перше, індивідуальні витрати виробництва фірми не повинні перевищувати середньогалузеві, що є суспільно необхідними. У разі їх перевищення виникає небезпека розорення фірми. По-друге, фірми мають керуватися правилом, за яким її фінансове становище буде стабільнішим і у неї будуть сприятливі перспективи розвитку, якщо її загальний доход стабільно перевищує змінні витрати виробництва. Якщо фірма не спроможна дотримуватися цього правила, то вона має припинити своє існування на певному ринку.

Керуючись наведеними правилами, конкурентна фірма повинна розв'язати взаємопов'язані питання: 1. Чи є потреба у здійсненні виробництва? 2. Якщо така потреба є, то який має бути обсяг виробництва? 3. Яка результативність такого виробництва, тобто який прибуток буде отримано. Рішення про можливий обсяг продукції фірма приймає, виходячи з проміжку максимізації прибутку. У практиці економічної діяльності на сучасному етапі умови, характерні для ринку досконалої конкуренції, у чистому вигляді майже не зустрічаються. Більшість фірм, як правило, виробляють і постачають на ринок декілька або багато видів товарів, причому вони не ідентичні товарам інших фірм, навіть коли є їхніми близькими замінниками. На багатьох ринках фірми мають достатні розміри, щоб помітно впливати на ринкові ціни. Тому вони не пасивно сприймають ціни ринку, а активно впливають на їх формування. Проте це не виключає можливість на деяких ринках мати умови досконалої конкуренції. Це насамперед стосується такої галузі економіки, як сільське господарство. В цій галузі виробничі одиниці, як правило, невеликі, а тому впливати на ринкову кон'юнктуру, а отже, і ціни не можуть. Та й продукція у них однорідна. Тому ціни, що встановлюються на біржах, не залежать від дій таких фірм.

Певною мірою до умов досконалої конкуренції наближаються і такі галузі, як роздрібна торгівля та сфера дрібних послуг. У них порушуються правила досконалої конкуренції, але вона все-таки діє хоча б у наближеному вигляді. До того ж досконала конкуренція є тим ідеалом, до якого має прагнути ринок, бо при цьому досягається найвища економічна ефективність. Відхилення від правил досконалої конкуренції тягнуть за собою певні економічні втрати для суспільства, а отже, призводять до зниження ефективності всієї економіки.

Ринок чистої монополії. Ринки", на яких вільна конкуренція стримується такими чинниками, як монополія, недостатня інформація і зовнішні чинники, належать до недосконало конкурентних ринків. Це ринки, на яких або продавці, або покупці можуть впливати на ринкову кон'юнктуру, а отже, і на ціни. Виділяють три моделі таких ринків: чиста монополія, монопольна конкуренція і олігополія. Розмежування моделей недосконало конкурентних ринків визначається такими чинниками: кількістю фірм у галузі та їхніми розмірами, рівнем диференціації товарів, що реалізуються на ринку (наскільки подібні і взаємозамінні товари), рівнем перешкод вступу фірми у галузь і виходу з неї та мірою доступності інформації про ринки.

Ринок чистої монополії є повною протилежністю ринку досконалої конкуренції. Це така ринкова ситуація, при якій виробництво певного товару зосереджено в розпорядженні одного виробника, який є єдиним постачальником такого товару на ринок. Такий виробник і є монополістом. Розрізняють три типи монополій: закрита, відкрита і природна. Закрита монополія — це монополія, яка захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом може бути патентний захист, авторські права, ліцензії на виготовлення певного продукту або надання певних послуг. Відкритою є монополія, при якій одна фірма принаймні на деякий час стає єдиним постачальником товару, але не має спеціального захисту від конкурентів. Прикладом є фірми, що виходять на ринок з новою продукцією. Доки її конкуренти налагодять випуск такої продукції і почнуть поставляти її на ринок, фірма буде монополістом. Природною монополією називають галузь, у якій довготермінові середні витрати виробництва досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва близький або навіть переважає ту кількість продукту, на яку ринок виявляє попит за будь-якою ціною, достатньою для покриття витрат виробництва. За такої ситуації поділ випуску продукції між двома чи більше фірмами призведе до того, що масштаби виробництва кожної фірми будуть неефективно малими. Отже, природна монополія ґрунтується на економії від масштабів виробництва.

Слід зазначити, що така класифікація досить умовна, бо деякі фірми можуть належати одночасно до кожного з типів монополії. Наприклад, електричні та газові компанії, що належать як до природних (бо використовують ефект масштабу виробництва), так і до закритих монополій (оскільки існують перешкоди для конкуренції). V Ринок чистої монополії характеризується такими рисами: по-перше, на ньому є єдиний продавець, який і становить усю галузь. Ця фірма є одним виробником або єдиним постачальником продукту на ринок. Фірма і галузь у цьому випадку є синонімами. По-друге, товар на ньому унікальний, він не має жодних замінників. Це означає, що сам покупець не має альтернативи, адже якщо не купить товар у монополіста, то взагалі залишиться без нього, бо ні в кого іншого придбати такий товар він не зможе. По-третє, цей ринок мас бар'єри, що перешкоджають входженню на ринок іншим фірмам. Це обов'язкова умова існування монополії. Бар'єри можуть бути як природні, так«і штучні. Найважливішим природним бар'єром є переваги, пов'язані з ефектом масштабу виробництва. Монополія може створювати великі підприємства, що забезпечують низькі витрати виробництва, і цим усунути з ринку будь-якого конкурента. До того ж тут діє і принцип високих первісних затрат входу в галузь, що вимагає великих інвестицій, які непосильні для конкурентів. Існують також штучні бар'єри, зокрема, патенти, які обмежують право користування певними технічними і технологічними засобами, ліцензії, франчайзи, тобто виключні права на продаж товару монополії за цінами, які вона визначає. Можуть використовуватись і насильницькі засоби недопущення конкурента на ринок (це характерно для країн перехідної до ринку економіки з широким розвитком у них злочинності). По-четверте, ринок чистої монополії характеризується неціновою конкуренцією. Одним із найважливіших її знарядь є реклама. Активна реклама дає можливість збільшувати попит на певний продукт і тим самим створює умови для зростання обсягів реалізації. Нарешті, ознакою ринку чистої монополії є контроль за ціною. Чистий монополіст, будучи єдиним виробником чи продавцем товару, значно впливає на ціну, бо може маніпулювати пропозицією. Коли монополіст вирішує підвищити ціну, то зменшує пропозицію на ринку, не боячись що конкуренти можуть захопити його.

Отже, ринок чистої монополії характеризується монопольною владою однієї фірми. Проте це не означає, що монополіст може довільно встановлювати ціну на свою продукцію. Його можливості обмежені рівнем витрат виробництва. Важливим обмежувачем ціни для монополіста є попит на його товар. Тому він має визначити параметри попиту, оскільки при підвищенні ціни попит на товар падає. Отже, визначаючи ціну, монополіст вибирає таку комбінацію «ціна — обсяг виробництва», за якої він отримує максимальний прибуток. Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді досягається за умови, що рівень граничної реалізації дорівнює рівню граничних витрат на її виробництво. Тому ціна, що визначається монополістом, як правило, вища від граничних витрат виробництва. Це забезпечує монополії отримання монопольного прибутку. При цьому вона виходить з того, що ціна має забезпечити максимум сукупного прибутку, а не прибутку на одиницю продукції.

Політика ціноутворення на ринку чистої монополії включає і такий засіб, як цінова дискримінація. Найчастіше на цьому ринку є ситуація, коли всі одиниці товару, що реалізуються протягом певного періоду, продаються всім покупцям за однією й тією самою ціною. Це так звана модель простої монополії. Проте є і монополії, які реалізують свою продукцію різним покупцям за різною ціною. Якщо ціни, встановлені для різних покупців, відображають не відміни у витратах виробництва фірми, а витрати, пов'язані з індивідуальним підходом щодо обслуговування цих покупців, то фірма здійснює цінову дискримінацію. Так, у кінотеатрі встановлюється ціна на квитки на денні сеанси нижча, ніж на вечірні сеанси, хоча витрати виробництва при цьому однакові. Цим здійснюється цінова дискримінація.

Для здійснення цінової дискримінації потрібні певні умови. По-перше, покупці з різних причин не можуть перепродувати куплені товари. По-друге, продавець повинен мати можливість поділити покупців на групи, виходячи з еластичності попиту на товари. При цьому тим покупцям, попит яких нееластичний, пропонується висока ціна, а тим, чий попит еластичний, — нижча.

Встановлення монопольної влади на ринку чистої монополії призводить до перевищення ціни над граничними витратами, підвищує ціни і зменшує обсяги виробництва продукції. Отже, створюються умови для погіршення становища споживачів і збільшення доходів фірми. Щодо впливу монопольної влади на рівні суспільства, то він неоднозначний. З одного боку, це чисті збитки для суспільства, бо обсяг виробництва буде меншим, ніж в умовах вільної конкуренції. Водночас ефект масштабу виробництва робить чисту монополію бажаною для суспільства, бо підвищує ефективність використання ресурсів. Такі наслідки монопольної влади на ринку зумовлюють потреби в регулюванні цін на ринку чистої монополії з боку держави, яка здійснює антимонопольні заходи. Одним із основних завдань антитрестівської політики держави є захист дрібних і середніх товаровиробників, прагнення наблизити цей ринок до моделі досконалої конкуренції. Особлива потреба в антимонопольному регулюванні відчувається у країнах перехідної економіки, зокрема в Україні, де у спадок від командно-адміністративної системи одержано економіку з високим рівнем монополізації.

Ринок монопольної конкуренції і олігополії. Однією з моделей недосконало конкурентних ринків є ринок монопольної конкуренції. Це така ринкова ситуація, за якої відносно висока кількість невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію. Такий ринок поєднує монополістичні та чисто конкурентні аспекти. Він аналогічний досконало конкурентному ринку, оскільки на ньому також багато фірм і проникнення на ринок не обмежено. Проте він і відрізняється від досконало конкурентного ринку тим, що ринкова продукція диференційована, тобто кожна фірма продає особливий тип або варіант товару, що відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і кожна фірма є монопольним виробником своєї марки товару. Монопольна влада, яку має підприємство, визначається успіхом у диференціації свого товару порівняно з товарами інших фірм. Прикладами монопольної конкуренції є ринки таких товарів, як зубна паста, мило, пральні порошки, алкогольні й безалкогольні напої.

Ринок монопольної конкуренції характеризується двома ключовими ознаками. По-перше, фірми конкурують, продаючи диференційовані товари, що мають високу норму заміщення один одним, але не абсолютно взаємозамінні. Це означає, ще еластичність попиту за ціною велика, але не безмежна. По-друге, проникненню нових фірм на ринок немає серйозних обмежень, тобто новим фірмам нескладно ввійти у ринок зі своїми фірмовими марками, а існуючим фірмам вийти з нього, якщо товари перестали користуватися попитом.

У короткотерміновому періоді фірми цього ринку встановлюють ціну подібно до ринку чистої монополії, тобто виходячи з правила, що оптимальним обсягом виробництва товару є той, за якого граничний доход дорівнює граничним витратам. У цих умовах ціна монопольно-конкурентної фірми перевищуватиме середні витрати виробництва, тобто буде вищою, ніж це зумовлено рівнем витрат. Отже, споживач не може отримати товар за найменшою ціною, яку диктують умови виробництва.

Однак у довготерміновому періоді високий прибуток, одержуваний конкурентно монопольною фірмою, буде стимулювати вхід у ринок інших фірм. У міру випуску такими фірмами нових товарів фірма втрачатиме свою частку реалізації товарів, а отже, і зменшуватиме свою ринкову владу, а це призведе і до зниження ціни. Щоб забезпечити одержання певного надприбутку, фірми мають посилити диференціацію своїх товарів, що дасть змогу їм утримувати певну монопольну владу, а отже, і ціни, що перевищують середні витрати виробництва.

Спеціалісти вважають, що ринки монопольної конкуренції є неефективними. З одного боку, рівноважна ціна на ньому перевищує граничні витрати. Це означає, що ціна, яку платять покупці за споживання додаткових одиниць продукції, перевищує їх витрати виробництва. З другого боку, фірми на цьому ринку мають резервні виробничі потужності, тобто не повністю використовують свої виробничі потужності. Фактичний обсяг виробництва менший, ніж той, що мінімізує середні витрати. Такі резервні потужності неефективні, бо середні витрати виробництва можуть бути скорочені, якщо діятиме менша кількість фірм, а це негативно впливає на добробут споживачів.

Однак така ситуація має і певні позитивні наслідки, бо неефективність ринкового механізму монопольної конкуренції компенсується широким асортиментом товарів. Більшість покупців якраз і цінує можливість широкого вибору серед найрізноманітніших конкуруючих товарів та їх марок. Користь від нього багатоманіття нерідко перевищує витрати неефективності такого ринку.

Ще однією моделлю ринку недосконалої конкуренції є олігополія. Це ринок, на якому конкурують одна з одною лише декілька фірм, кожна з яких має загальний сегмент (частку) ринку. Такий ринок характеризується певними ознаками. По-перше; кількість фірм на ньому незначна, але кожна з них має значні розміри і суттєву частку ринку, а разом вони виробляють усю або переважну частину певних товарів. По-друге, товар на цьому ринку може бути як стандартизований (наприклад, нафта, метали, устаткування), так і диференційований (автомобілі, комп'ютери, телевізори). Залежно від типу продукції розрізняють два види олігополії: чисту і диференційовану. До першого типу належать фірми, що виробляють однорідний товар, а до другого — виробники диференційованої продукції. По-третє, існують суттєві перешкоди для вступу до таких ринків, що спричинюють їх утворення і функціонування. Одним із таких бар'єрів є ефект масштабу виробництва. Із вдосконаленням техніки і технології суттєво збільшується оптимальний розмір виробництва, що робить неприбутковим існування переважної частини фірм на ринку. До того ж первісні затрати для створення нової фірми такі, що вони під силу лише обмеженій кількості фірм. Важливою перешкодою є патентування та ліцензування техніки і технологій, а також великі затрати на рекламу, без якої вийти на ринок практично неможливо. В цьому напрямі діє і такий чинник, як контроль над стратегічною сировиною та іншими видами ресурсів. Бар'єри для входження у ринок створюються і злиттям фірм. Об'єднання двох чи більше конкурентних фірм може суттєво примножити їх частку на ринку, що дасть змогу створеному новому виробнику досягти значного ефекту масштабу виробництва. Перешкодою вступу на ринок новим конкурентам є і збільшення сортності, кількості марок та моделей товару. Чим їх більше, тим важче потенційному конкуренту ввійти на ринок, бо така диференціація потребує значних затрат.

Характерною рисою ринку олігополії є загальна взаємозалежність, або олігопольний взаємозв'язок. Фірми на цьому ринку достатньо великі, щоб своїми діями впливати на ціни. При цьому вони відчувають вплив не лише покупців, як це має місце в умовах досконалої і монопольної конкуренції. Фірми-олігополісти при зміні цін наштовхуються на дії конкурентних фірм-продавців, які дуже чутливі до поведінки кожного конкурента. Залежність поведінки кожної фірми від реакції конкурентів називається олігопольною взаємозалежністю. Олігопольна фірма бореться проти всіх інших фірм галузі, як разом узятих, так і кожної зокрема, бо успіх конкурента є вирахуванням із попиту на продукцію фірми, а отже, її прибутку. Тому конкуренція на олігопольному ринку є складною і непередбачуваною. У цих умовах перед учасниками олігопольного ринку виникає альтернатива: вести непередбачувану за наслідками жорстку конкуренцію або укласти з потенційними конкурентами угоду. Другий варіант передбачається тоді, коли фірми-олігополісти вбачають можливості спільного збільшення своїх доходів у підвищенні цін і укладенні угоди про поділ ринку. Таке співробітництво називається кооперативною поведінкою і дає результат, аналогічний чистій монополії. Відкрите суперництво, яке називають некооперативною поведінкою, призводить до ситуацій, які нерідко мають непередбачувані для їхніх учасників результати.

Розглянуті риси олігопольного ринку визначають специфіку поведінки його учасників при ціноутворенні й визначенні обсягів виробництва продукції. Найхарактернішими ознаками цін на цьому ринку є їх жорсткість, негнучкість, що виявляються у відносній сталості цін. Навіть при зміні витрат виробництва чи попиту олігополісти не схильні до зміни цін. Така жорсткість цін визначається насамперед олігопольним взаємозв'язком і бажанням фірм-олігополістів уникнути спільної руйнівної конкуренції цін. Методами досягнення такого стану на ринку олігополії є відкрита, таємна і бездоговірна змови.

При відкритій змові між фірмами-олігонолістами укладається відкрита угода про фіксування цін, поділ ринку чи інші умови, що суттєво обмежують конкуренцію. Найпростішою формою відкритої змови є картель. Це письмова чи усна угода між фірмами про запровадження спільної ціни на продукт, про обсяги виробництва окремих фірм та про територіальний поділ ринків збуту продукції. Учасники картелю укладають угоду про ціну, що максимізує їхній прибуток. Така угода стає обов'язковою для кожного учасника. Крім того, кожному учаснику встановлюється квота випуску продукції, яку він не повинен порушувати. Це надає картелю, по суті, монопольну владу на ринку, що дає можливість встановлювати ціну вищу, ніж в умовах конкуренції між ними. Крім того, створення картелю дає змогу олігополістам зменшувати невизначеність, збільшувати прибутки і нерідко перешкоджати входженню в галузь нових конкурентів. Однак на практиці картелі не відзначаються стійкістю, бо між його учасниками ведеться боротьба за вигідніші умови саме для своєї фірми. Виникає спокуса обдурити своїх партнерів, що і стає причиною розпаду картелю. Найвідомішим представником картелю є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Оскільки відкрита змова призводить до встановлення монопольної влади на ринку, що несе негативні наслідки для покупців, у багатьох країнах законодавство забороняє таку змову. Тому олігополісти часто шукають шляхи для таємного співробітництва, не заснованого на досягненні домовленості у явному вигляді. Це — таємна змова, за якою угоди про ціни і поділ ринку глибоко приховані. Прикладом може бути таємний план, розроблений трьома електричними компаніями США на початку 60-х років XX ст. з метою підвищення цін і поділу ринку. На періодичних зустрічах представників цих фірм визначалися ціни для електричних компаній і їх врегулювання. Що створювало їм монопольне становище на певному ринку. Нерідко таємна змова є так званими джентльменськими угодами, що укладаються під час вечірок, гри у гольф, по телефону або на зборах торгових асоціацій, коли фірми-конкуренти досягають певної угоди про ціни на товари. Такі угоди дуже важко виявити.

Однак навіть за такого стану таємні угоди нерідко викриваються. Тому існує ще бездоговірна змова, коли олігополісти координують свою поведінку в сфері цін, не вдаючись до прямої таємної змови. Офіційні угоди і таємні зустрічі при цьому не потрібні. Як правило, найбільша чи найефективніша фірма встановлює ціни, а решта фірм більш-менш автоматично наслідує її цінову поведінку. Ціновий лідер визначає, коли і як потрібно змінити ціну. Якщо його розрахунок правильний, то інші фірми здійснюють те саме, і галузева ціна змінюється без відкритої чи таємної змови. Такий метод називають лідерством у цінах. У галузях, де є цінові лідери, тенденцією є збереження цін на постійному рівні упродовж тривалого періоду. Подібна ситуація зумовлена, з одного боку, тим, що лідер, щоб не втратити своє лідируюче становище, не ризикує часто змінювати ціни. З другого боку, інші фірми також не ризикують змінювати ціни, адже при підвищенні їх однією фірмою інші фірми не підтримають його й ініціатор такого підвищення втратить частину ринку.

Одним із методів ціноутворення на олігопольному ринку є принцип «витрати плюс». За цим методом фірми, встановлюючи ціни, визначають свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня виробництва і додають надбавку в розмірі певного відсотка до них. Розмір накидок кожна фірма визначає емпірично. Такий метод ціноутворення використовують ті фірми олігопольного ринку, які виробляють широкий асортимент товарів.

Олігопольний ринок поділяється між фірмами також методами нецінової конкуренції. Саме через нецінову конкуренцію визначають сегмент (частку) ринку для кожної фірми. Це зумовлено тим, що на зниження цін однією фірмою інші фірми можуть дуже швидко зреагувати, а тому частка їх на ринку залишається практично без змін. Цінова конкуренція може призвести також до значних витрат. У зв'язку з цим фірми олігопольного ринку віддають перевагу неціновим чинникам (рекламі, патентам тощо), тим більше, що мають для цього достатні фінансові та інші ресурси.

Слід зазначити, що олігопольний ринок є переважною частиною сучасної ринкової структури країн ринкової економіки. Так, у США олігопольними галузями промисловості є автомобілебудування, виробництво сталі, алюмінію, електроустаткування, комп'ютерів.