Основи економічної теорії (2001)

Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно переплітається з природним. Однотипність принципів (законів), які регулюють економічний розвиток промисловості та сільського господарства, не виключає специфіку дії їх у різних галузях виробництва, особливо в такій, як сільське господарство, де економічні ресурси обмежені і навіть рідкісні, а потреби споживачів у зв'язку із збільшенням чисельності населення та недостатнім рівнем споживання їжі в багатьох країнах у цей час зростають швидше, ніж можливості їхнього виробництва. Це, в свою чергу, зумовлює характерні риси та відмінності соціально-економічних відносин і всього укладу сільського життя.

Однією з найважливіших галузей виробництва є сільське господарство. Сільське господарство — це важливе джерело, по-перше, нічим не замінних на сьогодні предметів споживання; по-друге, додаткової робочої сили для несільськогосподарських галузей: по-третє, джерело чистого прибутку. І, нарешті, ця галузь суттєво впливає на соціально-економічний розвиток суспільства в цілому. Так, у сільському господарстві України (з урахуванням прибутку, який реалізується в промисловості) створюється більш як ЗО відсотків національного доходу та близько 75 відсотків фонду споживання. У сільськогосподарському виробництві з урахуванням витрат праці на присадибних ділянках зайнято майже 6 млн. чол. Якщо у США споживачі витрачають лише І/5 своїх доходів на продукти харчування та інші сільськогосподарські товари, то населення України — понад 50 відсотків сукупного доходу, і частка цих витрат як для України, так і країн СНД невпинно зростає у зв'язку із зростанням цін. Звідси стає зрозумілою та увага з боку державних органів до аналізу конкретної ситуації, яка складається в аграрному секторі економіки, і проблем, що виникають у ньому у зв'язку з необхідністю стабілізації економіки, підвищення рівня і якості споживання продовольчих товарів та товарів, вироблених із сільськогосподарської сировини. З цією метою у більшості країн світу в практику державного регулювання аїропромислового виробництва ввійшла розробка спеціальних державних програм підтримки і розвитку цієї галузі, виходячи з конкретних історичних та економічних умов. Так, якщо для США на сьогодні сутність фермерської проблеми зводиться в довгостроковому плані до виявлення тих чинників, які зумовлюють відставання фермерських цін і доходів від тенденцій зміни цін і доходів в економіці загалом, а в короткостроковому плані — до ліквідації нестабільності фермерських доходів у різні роки, то для більшості країн, які стають на шлях ринкової економіки, — це створення такого економічного механізму, який би дав можливість ліквідувати залежність більшості з них від імпорту продовольства, забезпечення населення продуктами харчування власного виробництва, споживання яких наближалось би до біологічно обґрунтованих норм, а у деяких країнах — і до ліквідації голоду, для інших — це використання частини доходу, отриманого в сільському господарстві для розвитку інших галузей.

Сільському господарству притаманний ряд особливостей, пов'язаних з характером його виробництва, яке ґрунтується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення. У цьому полягає докорінна відмінність сільського господарства і в ньому економічний процес відтворення тісно переплітається з природним. Інакше кажучи, наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної оснащеності, так і від природних умов.

До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як чинника виробництва. Земля, з одного боку, є засобом виробництва, а з іншого — предметом праці. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не змінюється. Більш того, при правильному використанні її родючість суттєво підвищується.

Іншою особливістю сільського господарства є незбігання робочого періоду з часом виробництва, а отже, сезонності виробництва і переробки сільськогосподарської продукції. Сезонний характер виробництва, в свою чергу, зумовлює специфіину організацію праці в цій галузі, особливості реалізації продукції та надходження грошових коштів.

У сільському господарстві на відміну від промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, які більш повно враховують тип виробництва, що склався-історично, характер праці, вимоги науково-технічного прогресу тощо.

Сутність і особливості аграрних відносин. Специфіка сільськогосподарського виробництва виявляється в аграрних відносинах. Як складова виробничих відносин у сільському господарстві вони виникають між людьми з приводу володіння землею та використання її як головного чинника виробництва, з одного боку, і як об'єкта власності — з іншого.

Однак це лише один бік аграрних відносин. Другий пов'язаний з процесами агропромислової інтеграції. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.

Визначальними в системі аграрних відносин власності. Це сукупність економічних відносин, які виникають між власником засобів виробництва (в тому числі в особі держави) і між суспільством у цілому, сільськогосподарськими орендними колективами, державними підприємствами, окремими працівниками та іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу і споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту.

Оскільки в різних країнах частка, місце і роль різноманітних форм власності на землю та інші засоби виробництва в аграрно-промисловому комплексі суттєво відрізняються, то аграрні відносини характеризуватимуть насамперед відносини, зумовлені панівними формами власності на землю, головними з яких є приватна, державна, акціонерна чи кооперативна. Не менш важливий вплив на аграрно-промислові відносини здійснюють і процеси агропромислової інтеграції.