Основи економічної теорії (2001)

Складовою аграрних відносин є рентні відносини. Відомо, що ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох чинників, насамперед від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну і штучну родючість ґрунтів. Природною є сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, а штучна — це результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів, спрямованих на удосконалення методів землеробства і проведення різних видів меліорацій.

При вивченні якості землі визначають якість ґрунту (верхнього родючого шару землі), тип ґрунту (чорнозем, червонозем, суглинок та ін.), його механічний склад, забезпеченість поживними речовинами, ступінь і характер ерозії, засоленість та інші природні властивості. Агрохімічні показники ґрунтів розраховують за їхнім впливом на врожайність сільськогосподарських культур. Ці та інші властивості ґрунтів дають можливість здійснити їхнє агропромислове групування і класифікацію за класами бонітету. Кращі ґрунти належать до І класу бонітету і оцінюються, наприклад, 100 балами. їх беруть за еталон. Інші ґрунти мають нижчі класи бонітету.

На практиці як для землевласника, так і для землекористувача має значення економічна родючість як результат природних і штучно створених можливостей землі. Критерієм економічної родючості ґрунтів є обсяг врожаю, отриманого з площ з однаковою природною родючістю.

Право власності на землю зумовлює отримання землевласником певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна та рента в несільськогосподарських галузях. Конкретною формою земельної ренти є орендна плата, яка містить ренту, відсоток на капітал, інші платежі.

Диференціальна земельна рента. Відмінності в природних умовах призводять до того, що при однакових витратах на різних за якістю і місцеположенням землях створюється різний обсяг продукції, а за умов товарного виробництва — і неоднаковий доход. Коли ціна виробництва продукту нижча від ціни його реалізації, виникає додатковий доход, який і є матеріальною основою ренти.

Розглянемо механізм утворення диференціальної земельної ренти. Припустімо, що є три ділянки землі однакової площі, але різні за родючістю. При однакових витратах виробництва вони дають різну кількість продукції— 10, 15, 20 ц. Як наслідок природних умов на другій і третій ділянках досягається вища продуктивність землі, що знайде своє вираження і в попиті на ресурс з боку тих, хто хоче вести виробництво саме на цих ділянках землі, і у ціні на ресурс, оскільки вона визначатиметься на конкурсній основі. Це призведе до встановлення досить високої орендної плати за третю ділянку землі, середнього розміру плати — за другу ділянку і найнижча орендна плата буде встановлена за першу ділянку землі. При цьому слід мати на увазі, що основну частину орендної плати становитимуть рентні платежі. Вони є не чим іншим, як частиною ціни за сільськогосподарську продукцію, що виплачується споживачем за використання землі й інших природних ресурсів, кількість (запас) яких обмежена, через що пропонування останніх абсолютно нееластичне (рис. 17).

На рис. 17 лінія А—А показує наявність землі сільськогосподарського призначення в цілому як гірших, так середніх і кращих за якістю земель і є абсолютно нееластичною, оскільки пропозиція є величиною фіксованою.

Криві Вг Ву Ву визначають попит фермерів на використання землі залежно від ціни на продукцію сільського господарства та родючості ґрунтів. Попит на землю виступає єдиним дійовим чинником, який визначає величину земельної ренти, тому його збільшення з В2 до Вх або зменшення з Я, до Ву та Вх призводить до збільшення ренти з С, до С, чи її відсутності, коли" попит знижується до ВА, оскільки в цьому разі земля не буде виступати настільки обмеженою щодо попиту на неї, щоб впливати на ціну. Інакше кажучи, ефекту кількості землі немає, оскільки пропозиція землі не збільшується, а головний вплив здійснює ефект цін. І якщо на всіх трьох однакових за площею ділянках землі виробляється один продукт, наприклад, овочі, то криві попиту /?,, В2, Ву відбиватимуть граничну продуктивність у вартісному вираженні.

Диференціальна рента виникає не лише як результат відмінностей у родючості земель, а й як наслідок відмінностей у їх розташуванні відносно ринків збуту продукції, транспортних шляхів тощо. Ці відмінності зумовлюють відмінність у транспортних витратах, виші ціни за вищу якість продукції при швидкій доставці, що створює умови для утворення диференціальної ренти за місцеположенням.

Абсолютна рента. При розгляді сутності та механізму утворення ренти передбачалось, що на гірших за якістю і розташуванням землях рента не виникає. В реальній дійсності землевласник ніколи не віддасть у користування орендарю безоплатно навіть ці землі, оскільки існує монополія на землю як об'єкт власності. Цей вид монополії породжує абсолютну ренту, що сплачується з усіх видів землі, незалежно від її якості. Однак як і за рахунок чого орендар Може сплачувати абсолютну ренту землевласнику? Це можливо тоді, коли попит на ту чи іншу продукцію перевищуватиме її пропозицію, а отже, вищі ринкові ціни забезпечать отримання економічного прибутку, який і набере форми абсолютної ренти.

Нехай ціна виробництва 1 т пшениці на гіршій землі становить 150 дол., з яких 120 — витрати на виробництво продукції, а 30 — прибуток, що забезпечує його середню норму в галузі. Поки ціна пшениці становитиме на ринку, наприклад, 120 дол. за 1 т, орендарі не братимуть в оренду такі ділянки землі, оскільки вони не забезпечують для них середню норму прибутку та необхідні виплати землевласнику. Як наслідок виробництво продукції знизиться, що призведе до перевищення попиту над пропозицією, і ціна встановиться десь на рівні 170 дол. за 1 т. Така ціна забезпечить отримання орендарем 30 дол. прибутку, 20 дол. буде сплачено землевласнику, що і становитиме абсолютну земельну ренту. Джерелом абсолютної ренти є додатковий продукт, що створюється не лише в сільському господарстві, айв інших галузях виробництва — промисловості, торгівлі, будівництві, який сплачується власнику землі через існування власності на землю.

У процесі переходу України до ринкової системи, коли створюються умови для функціонування різних типів господарств, заснованих на різних формах власності, реально з'являється ґрунт і для абсолютної ренти як економічної форми реалізації власності на землю.

Монопольна рента. У країнах з різноманітними природними і кліматичними умовами, крім диференціальної та абсолютної ренти, є й монопольна рента. Умовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови (землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Це виявляється в тому, що лише у цих природно-кліматичних умовах, тільки на цих землях можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими якісними характеристиками (винограду, чаю, тютюну). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення до сільськогосподарського обороту нових земель в інших районах, а постійний попит на цю продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізації такої продукції за монопольно високими цінами.

Різниця між монопольно високою ціною й економічними витратами і становить монопольну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника. Джерело монопольної, як і абсолютної, ренти перебуває за межами сільськогосподарського виробництва. Як правило, це доходи, створені в інших галузях виробництва та у сфері обслуговування, що надходять землевласнику в результаті перерозподілу. Це не означає, що власник землі обов'язково фізично відокремлений від землі як засобу виробництва. Рента привласнюється й тоді, коли і власник, і землекористувач поєднуються в одній юридичній особі.

Рента у несільськогосподарських галузях. Рентні платежі утворюються і вилучаються не тільки в сільському господарстві, а й в інших галузях, наприклад, у промисловості або будівництві. Так. у видобувній промисловості надприбуток набуває форми диференціальної ренти. Це пов'язано з тим, що витрати на видобування і доставку вугілля, руди, нафти чи газу в розрахунку на одиницю видобутку залежать від природних умов залягання корисних копалин, вмісту компонентів у руді та їхнього співвідношення, умов і відстані транспортування тощо.

Закономірності утворення ренти тут такі самі, як у сільському господарстві. Особливості пов'язані передусім зі специфікою використання землі в несільськогосподарських галузях. Якщо у видобувній промисловості земля — резервуар споживних вартостей, то в будівництві чи в обробній промисловості вона виступає як умова виробництва, як простір, де розташований завод, фабрика, будинок. При цьому враховують рельєф землі, віддаленість об'єкта від шляхів сполучення, комунікацій, ціни на житло тощо. Рентні платежі надходять землевласникам у вигляді орендних, фіксованих платежів, бюджетної різниці, нафтової ренти і перерозподіляються між власником землі, державою та підприємцем.

Ціна землі. Земельна рента за умов ринкової економіки виступає у формі орендної плати, відсотка за іпотечною заборгованістю та ціни землі, оскільки земля вільно продається і купується. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну землі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продукту праці містить витрати на обробіток ґрунту та його поліпшення, тобто набуває нової якості, виступаючи вже, з одного боку, і як продукт праці землероба, з іншого — як результат функціонування таких чинників виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна землі як продукту природи — поняття ірраціональне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом людської праці.

Економічними формами землі-капіталу виступає форма позикового відсотка, а землі-матері — земельна рента.

Теоретично ціна землі містить грошовий еквівалент витрат власника на її поліпшення і величину ренти. Фактично ціна коливатиметься залежно від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позикового відсотка, співвідношення попиту і пропозиції, очікуваної зміни цін на сільськогосподарську продукцію, напрямів державної економічної політики щодо регулювання аграрного сектору економіки тощо.