Основи економічної теорії (2001)

Макро- і мікроекономіка. Економічне життя в кожній країні відбувається у двох органічно пов'язаних площинах — мікро- та макроекономічній.

Мікроекономіка — це економіка окремого підприємства чи галузі, динаміка ринкових цін на певні товари.

Макроекономіка характеризує розвиток господарства країни в цілому, його темпи, пропорції, ступінь стабільності та врівноваженості.

Велике складається з малого. Хоча макро- й мікроекономічні процеси і показники, що характеризують їх, розрізняються між собою, їх не слід протиставляти. І ті, й інші є об'єктивними й абсолютно необхідними в економічному житті. Через це, як зауважує американський економіст Пол Самуельсон, не можна вважати, освіченою людину, котра розуміється на одній проблемі й зовсім нічого не знає про іншу. Так само не можна сказати, яка з двох проблем виникла першою і є важливішою. Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємства залежить не тільки від зусиль його працівників, а й від загальноекономічної кон'юнктури, і навпаки. Тому об'єктивною потребою економічного розвитку стало узгодження й регулювання цих процесів з метою підтримання економічної динаміки та рівноваги. Не випадково саме держава в сучасних умовах покликана забезпечувати макроекономічну стабільність. Це є однією з основних її функцій. Лише за цих умов може успішно функціонувати бізнес. Розвиток макроекономічних процесів (інноваційних, інвестиційних, інфляційних тощо) зумовлює логіку поведінки підприємців.

Взаємозалежність і взаємодія макро- та мікроекономіки дуже нагадує і навіть відображує взаємозв'язок процесів відокремлення та усуспільнення, між якими також має існувати рівновага на кожному етапі розвитку економіки. При цьому як недооцінка, так і абсолютизація будь-якої з цих сторін однаково шкідливі.

Для перехідного періоду до ринку при визначенні поля економічної діяльності держави найскладнішою є проблема забезпечення синхронності дій при регулюванні макро- і мікроекономічних процесів. Сама по собі фінансова стабілізація на макрорівні не може бути тривалою і надійною без ефективного функціонування мікрорівня.

Аналіз структури та динаміки розвитку економічної системи здійснюється за допомогою синтетичних узагальнюючих показників, таких як валовий і чистий валовий продукт, національний доход, капітальні вкладення, сукупний попит, сукупна пропозиція тощо.

Отже, макроекономіка пояснює механізм функціонування національної економіки. Що ж таке національна економіка? Які її головні ознаки? Яку вона має структуру?

Національна економіка та її особливості. Народне господарство будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Воно формується століттями в результаті поглиблення суспільного поділу та кооперації праці, ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечує реалізацію національних економічних інтересів цієї країни.

Національна економіка характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.

Народне господарство країни є цілісним організмом. Воно об'єднує взаємопов'язану систем)' галузей, видів виробництв і територіальних комплексів. У цій системі органічно взаємодіють галузі матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо) і галузі нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я, культура). Природно, що співвідношення зазначених сфер і галузей, тобто структура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потенціал країни, тим досконаліша система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення.

Водночас національна економіка — не географічне поняття. Це не просто сукупність об'єктів матеріального та нематеріального виробництва, розташованих на певній території, а жива економічна система, що спроможна задовольняти потреби країни і захистити її інтереси, забезпечити її господарську та політичну самостійність. Історія знає багато прикладів, коли країни мали багаті природні та людські ресурси, але не могли ними самостійно розпоряджатися, займали залежне становище у світовому господарстві, а їхня економіка деградувала внаслідок хижацького господарювання іноземних держав.

Отже, національна економіка є система економічних суб’єктів і зв’язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.

Національну економіку вирізняють серед інших економік такі ознаки: економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами, обумовлені суспільним поділом праці; господарська цілісність; спільне економічне середовище, в якому діють суб'єкти господарювання; спільна система економічного захисту тощо.

Вивчаючи національну економіку, макроекономіка досліджує:

економічний потенціал країни та його розміщення, національний ринок, місце країни у глобальній економіці;

специфіку форм прояву всезагальних економічних причинно-наслідкових зв'язків; ступінь втручання держави в економічну життєдіяльність країни;

створення національного економічного порядку;

економічну культуру, яка обумовлює поведінкові реакції членів суспільства тощо.

Суб'єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства і держава. Вони вступають між собою в економічні відносини, що можуть набувати форми вертикальних і горизонтальних зв'язків. Жодну з названих форм економічних зв'язків не слід ідеалізувати. їх треба використовувати в єдності для ефективного функціонування національної економіки.

Будь-який економічний суб'єкт — домогосподарство, підприємство чи держава — є економічно відокремленим, а отже, мас певний економічний інтерес. Діяльність кожного економічного суб'єкта підпорядкована реалізації цього інтересу. Економічні інтереси суб'єктів різні й навіть суперечливі. Досягти єдності економічних інтересів усіх суб'єктів дуже складно, а абсолютної єдності — практично неможливо. Щоправда, ринкова економіка створює певні умови для досягнення єдності інтересів економічних суб'єктів країни.

Національна економіка України. Історична доля українського народу склалася так, що він упродовж тривалого часу не зміг утвердити свою державність. Через це, розвиваючись у складі царської Росії, а потім Радянського Союзу і досягнувши значного рівня продуктивних сил, Україна фактично не мала власної національної економіки, а отже, була позбавлена можливості розробляти й здійснювати власну економічну політику. Всупереч деклараціям про «суверенітет» та «розквіт» Української РСР у складі колишнього СРСР її народне господарство було значною мірою примусово й штучно усуспільнене з господарствами інших союзних республік і становило разом з ними повністю інтегрований «єдиний народногосподарський комплекс». В умовах жорстко за централізованої системи господарювання Україні штучно нав'язувалися шляхи й напрями економічного розвитку, в результаті чого склалося економічно невигідне для неї місце в загальносоюзному територіальному поділі праці. Спроби реалізувати економічні інтереси республіки шляхом комплексного розвитку її народного господарства відкидалися й засуджувалися як «економічний націоналізм».

Україна як суверенна держава почала самостійно формувати власну національну економіку та економічну політику з часу проголошення своєї незалежності 24 серпня 1991 p., зустрівшись з величезними труднощами та перешкодами. Розбудова ефективної національної економіки розглядається як гарантія незалежності нашої держави. При цьому на перший план висуваються завдання підвищення рівня ресурсного та енергетичного самозабезпечення. В перші роки незалежного розвитку потреби української економіки задовольнялися продукцією власного виробництва приблизно на 80 відсотків. За рахунок ввезення на 60—80 відсотків формуються ресурси нафти, кольорових металів, автомобілів, верстатів, хімічних волокон. Лише наполовину задовольнялися потреби за рахунок власного виробництва в хімічному устаткуванні, електротехнічних і кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості. Структура економіки була спотворена внаслідок гіпертрофованого розвитку галузей воєнно-промислового комплексу та важкої промисловості на шкоду тим галузям, які працюють безпосередньо на задоволення потреб населення.

За час незалежного розвитку ціною великих зусиль закладено підвалини національної економіки України, визначено курс на формування ефективної ринкової економіки в національній моделі, спрямованої на розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем, зміцнення її суверенітету.

Тепер в економіці України освоюється нова траєкторія розвитку — в напрямі посилення соціальної спрямованості економічного розвитку та досягнення з допомогою економічних важелів пожвавлення національного виробництва. Національна економіка України вже ввійшла у фазу економічного пожвавлення. Проте ще залишається багато проблем у сфері національної економіки України, про які детальніше йтиметься в наступних розділах.