Основи економічної теорії (2001)

Доходи і рівень життя. При переході до ринкової системи господарювання потреби у підвищенні матеріального добробуту доповнюються інтенсивним формуванням потреб у самореалізації в праці, підприємницькій діяльності, способах отримання доходу від участі в ринкових відносинах.

Доход - це соціальна оцінка результатів діяльності економічного суб'єкта (рис. ЗО).

Так, головними характеристиками ринкового доходу є його грошова форма, яку отримує суб'єкт у результаті ринкової діяльності, тобто доход визначається попитом і пропозицією на певний вид діяльності. До ринкових доходів належать заробітна плата працівників у державному і приватному секторах економіки, прибуток підприємств, відсотки, дивіденди тощо. Неринкові доходи характеризуються своєю невідповідністю ринковим ознакам за формою або змістом. Наприклад, заробітна плата в натуральному, «товарному», а не в грошовому вигляді, трансферні платежі, які отримані незалежно від попиту і пропозиції на відповідний вид діяльності.

Високий рівень доходів не завжди супроводжується відповідним розвитком особи, формуванням у неї соціально визнаних потреб. У зв'язку з цим підвищення доходів має такі особливості.

Джерелом отримання доходів стає обов'язкова участь у суспільній праці і суспільному управлінні. Форма власності та господарювання визначає спосіб отримання доходів, а оцінка результатів виробничої та іншої діяльності — їхню величину.

Суперечності, властиві ринковій економіці, пов'язані з гнучкістю «ринку праці» і соціальною захищеністю населення, мають розв'язуватися регулюванням співвідношення їх. За умов ринку визначення відмінностей у добробуті різних верств населення мають бути винесені за межі виробництва і здійснюватися державою та органами соціального захисту населення з активним використанням механізмів перерозподілу. У виробництві доходи, рівень добробуту мають визначатися лише родовими ознаками функціонування капіталу — його самозростанням завдяки підвищенню ефективності виробництва, активізації всіх форм підприємницької діяльності.

Розвиток ринкових відносин має спрямовуватися на всебічний розвиток індивіда, набуття ним знань, виробничого досвіду тощо. Дія соціальних противаг повинна стабілізувати ринково-конкурентну організацію виробництва. Слід зауважити, що надмірна система соціальних гарантій може призвести до зниження ділової активності, загальмувати темпи економічного зростання.

У ринковій економіці доходи розподіляються на засадах співвідношення пропозиції та попиту на товари і послуги, відповідності сфери виробничих і невиробничих послуг потребам споживачів. Кожен господарюючий суб'єкт має свої, відмінні від інших джерела формування доходів: власність на робочу силу, інтелектуальну власність, власність на майно, засоби виробництва тощо. Крім того, вони відрізняються здібностями і можливостями здійснення підприємницької діяльності, трудовою і творчою активністю кожного суб'єкта ринкових відносин. Це означає, що доходи кожної людини оцінюватимуться індивідуально, залежно від суспільного значення їхнього внеску в досягнення кінцевих результатів діяльності.

Особистий доход поділяється на три частини: сплату податків, поточне споживання і особисті заощадження. Заощаджена частина чистого доходу і та, що призначена для споживання, є своєрідним індикатором розвитку економіки, впливу макроекономічних процесів: рівня податків, ставки банківського відсотка, рівня інфляції. Наприклад, під впливом інфляції чистий доход повністю споживається, високого рівня відсотка зростає заощаджена частина доходу, а за умов стабільного розвитку економіки і зниження рівня податків зростають обидві частини.

Неоднакові доходи пояснюються не лише відмінностями у здібностях людей. Багато в чому це залежить від професійної неоднорідності людей, попиту суспільства на ті чи інші професії. На рівень доходів суттєво впливають рівень освіти, компенсація за малопрестижні види діяльності тощо. Якби ця нерівномірність у розподілі доходів була наслідком діяльності адміністративно-розподільчого органу, вона втілювала б абсолютну соціальну несправедливість. Проте нерівність у розподілі доходів є атрибутом функціонування ринкових відносин. Внаслідок різної цінності вироблюваних товарів і послуг, дії конкуренції, форми власності та багатства й існує нерівність доходів.

Фактичну міру нерівного розподілу доходів у суспільстві показує крива Лоренца (рис. 31).

Умови побудови кривої такі:

для розрахунків беруть номінальний рівень доходів, які визначають для сплати податків;

у доходи включаються трансферні платежі;

часовий проміжок розрахунку дорівнює одному року.

Якщо на вертикалі відкладено «частину доходу», а на горизонталі «частину сімей», то пряма О А показує абсолютно рівномірний розподіл доходів у суспільстві, але реальний розподіл доходу відображає крива OFA, яку називають кривою Лоренца. У кожній точці цієї кривої відображається частка в сукупному доході певної частини сімей. Зона між лінією абсолютної рівності та кривою Лоренца свідчить про міру нерівності у розподілі доходу. Чим більша ця розбіжність, тим більше крива Лоренца лежить далі від прямої О А та наближається до відрізків ОВ і А В. Чим більша площа фігури OEAF, тим вища нерівність у розподілі доходу (в точці В крива Лоренца показує абсолютну нерівність).

Ступінь нерівності розподілу доходу вимірюється використанням коефіцієнта Джині. Його визначають як відношення площі трикутника ОАВ. Якщо коефіцієнт Джині дорівнює 1, це означає, що крива Лоренца наблизилась то точки В, а це є свідченням, що суспільство перебуває у стані абсолютної нерівності. І навпаки: якщо коефіцієнт Джині дорівнює 0, то крива Лоренца збігається з прямою О А і в суспільстві спостерігається абсолютна рівність у розподілі доходів.

Заходи державної політики розподілу доходів спрямовані, як правило, на подолання нерівності доходів. Це досягається за рахунок дії системи оподаткування, зміни номінальних доходів сімей, виплати трансферних платежів. Тому в більшості країн сформувалися нові тенденції у розподілі доходів.

Ці тенденції, за даними П. Самуельсона і В. Нордхауса, свідчать про деяке зниження нерівності в розподілі доходів за сучасних умов порівняно з рівнем на початку XX ст. З середини 70-х до середини 80-х років значно зросла частка населення з високими доходами і знизилась з низькими. Чинником, що нівелює цю нерівність, є витрати держави на соціальну сферу. Вони неоднакові у різних країнах, зокрема у Швеції перерозподіл доходів вищий, ніж у Великій Британії, а у Великій Британії вищий, ніж у США.