Основи економічної теорії (2001)

Проблеми зайнятості та соціального захисту населення. Формування багатоукладної економіки радикально змінює ситуацію у сфері зайнятості населення. В умовах колишнього СРСР існувала прихована форма безробіття, яка, за деякими підрахунками, становила не менше ніж 20 відсотків працівників усіх підприємств. Водночас на ряді підприємств провідних виробничих галузей не вистачало робітників, що свідчило про співіснування безробіття з неефективним використанням робочої сили.

У перехідний період до ринкової економіки частка тих, хто працюватиме у державному секторі економіки, зменшуватиметься і зрештою може становити ЗО—35 відсотків. Значно зросте частка зайнятих на підприємствах різних форм колективного господарювання, приватних підприємствах та в організаціях. Перетворення державного сектору не просто супроводжуватиметься паралельними господарськими процесами у колективному і приватному секторах, а, взаємодіючи з усією сукупністю перетворень, діставатиме в них істотну підтримку. Нова соціальна структура економіки і відповідна структура зайнятості набуде відносної сталості лише після подолання гіпертрофованого етатизму, конверсії і створення сучасної техніко-технологічної бази народного господарства.

Слід урахувати, що кожне новостворене недержавне підприємство прагне до одержання максимально високого валового доходу на кожного працюючого. Зрозуміло, що при цьому трудові колективи не орієнтуються на додаткове наймання працівників. Більше того, їм вигідно скоротити чисельність працюючих, що ускладнює проблему зайнятості. Виникає певна неузгодженість між потребою впровадження нових видів техніки, ресурсозберігаючих технологій і прагненням колективу зробити більш безпечним своє становище щодо можливої втрати роботи у майбутньому. Для розв'язання цієї суперечності потрібні певні умови, серед яких чільне місце посідає поєднання ринкової організації економіки з державним регулюванням.

Зокрема, як свідчить досвід західних країн, взаємодоповнення великих, середніх і малих підприємств у структурі економіки не лише змінює мотивацію праці, а й стабілізує ситуацію на ринку праці. Великі підприємства, що виробляють стандартну, порівняно дешеву і якісну продукцію, задовольняють найпоширеніші, масові потреби. Середні та малі форми підприємництва конкурують у межах так званої цільової спеціалізації, тобто прагнуть виробляти свою продукцію або надавати послуги, що відрізняються від конкурентних. З цією метою виділяють деякі товари, поглиблено вивчають ринок, попит споживачів, гнучко регулюють ціни, якість товарів і послуг, марки, форми сервісу, способи збуту. Впливаючи на споживача через подібні чинники, накопичення досвіду і ресурсів у обраній вузькій галузі, такі підприємства залежать від конкретної ринкової ситуації, на яку вони орієнтовані. Конкурентна боротьба є для них стимулом для поліпшення якості продукції і послуг, розширення їхнього асортименту, зниження витрат виробництва.

Таке взаемодоповнення форм господарювання змінює кінцеву мету діяльності господарюючих суб'єктів — не тільки одержання прибутку, а й участь у досягненні високих кінцевих результатів, задоволення потреб споживачів, встановлення відповідності між обсягом і структурою виробництва і споживання. Виробництво, оптимально пристосоване до задоволення попиту споживачів, найповніше відповідає завданню узгодження ринкових інтересів.

Слід зауважити, що ефективність мотивації залежить від сили як господарського, так і соціального й творчого спонукання до праці, поєднання економічних і позаекономічних форм примусу. Для прискорення економічного зростання важливо посилити соціальну відповідальність людей, зробити самовідтворюваними мотиви до праці. Проте постійне зростання мотивації праці за рахунок економічного або позаекономічного примусу збурює суспільне незадоволення, потребує ефективної системи соціального захисту населення. Головною ланкою цієї системи є делегування певної частини особистої відповідальності за власну долю і стан справ у суспільстві державним і громадським інституціям: органам влади, соціального страхування та пенсійного забезпечення, профспілкам, іншим організаціям, що здійснюють соціальний захист населення.

Соціальний захист населення має багаторівневу структуру, що перебуває під впливом ринкової системи господарювання, державної політики у соціальній сфері. Зокрема, для самостійних господарюючих суб'єктів, що зайняті підприємницькою діяльністю, головною формою економічного примусу є конкуренція. Намагання використовувати конкуренцію як рушійну силу розвитку ринкових відносин зумовлює нагромадження капіталу, інноваційну й інвестиційну активність підприємців, створення страхових компаній, диверсифікацію виробництва тощо. Така спрямованість може зрештою призвести до виникнення монополії. Тому потрібне дійове антимонопольне законодавство, противаги у вигляді сприяння різноманітним формам господарювання.

Водночас слід ураховувати, що намагання гуманізувати систему мотивації праці, соціальної відповідальності кожного учасника ринкових відносин за рахунок збільшення державних гарантій, соціального захисту населення за певною межею невідворотно послаблює економічні інтереси господарюючих суб'єктів. Наприклад, встановлення в Україні високого рівня оподаткування підприємств з метою централізації коштів для виконання соціальних програм обумовило зниження ділової та підприємницької активності, посилення адміністративних методів управління. У зв'язку з цим важливою складовою переходу до ринкової економіки є правильний вибір форм і темпів перетворень, узгодження економічного зростання і соціального захисту населення.

Створення сильного ринкового механізму мотивації до підприємництва, високопродуктивної праці потребує істотного скорочення частки витрат державного бюджету в національному доході на утримання державного апарату, доходу державного бюджету за рахунок згортання інших видів доходів і насамперед зменшення доходів населення. Роздержавлення економіки пов'язане зі звуженням сфери державного утримання, відносним обмеженням соціальних гарантій. Лише на засадах високих темпів економічного зростання, сильної мотивації праці й високої соціальної відповідальності кожного можна вирішити проблеми соціального захисту населення в цілому.

Сукупність доходів, спрямованих на досягнення докорінних змін у системі соціальних гарантій, досить різноманітна. На зміну гарантій зайнятості за рахунок державної інвестиційної політики, спрямованої на створення надлишку робочих місць, у соціально орієнтованій ринковій системі господарювання гарантії зайнятості розподіляються між працівниками, державою і профспілками. Гарантії працівника полягають у його працелюбстві, професійній майстерності, відповідальності за своє становище. Держава стимулює створення нових і модернізацію наявних робочих місць, сприяє перерозподілу робочої сили, а профспілки гарантують від необґрунтованих звільнень. Для економічно слабких груп населення мають бути гарантовані прожитковий мінімум, компенсації та індексації всіх видів державної допомоги.

Безробіття і соціальна політика держави. Складовою функціонування ринку праці є державна політика ефективної зайнятості населення, виявлення причин безробіття і його подолання або принаймні пом'якшення негативних соціальних наслідків цього явища.

Відомий теоретик ринкового господарства Ф. Хайєк серед причин безробіття називає незбігання розподілу чинників виробництва в галузевому та територіальному аспектах з розподілом попиту на вироблювану продукцію. Це зумовлено спотворенням системи співвідношення цін і заробітної плати, тобто відхиленням від рівноважних цін і заробітної плати, яка б складалася за умов сталого ринку і грошового обігу цього випливає, що умовою досягнення рівноваги між виробництвом і споживанням є встановлення певного співвідношення між цінами і масштабами безробіття.

Згідно з ідеєю Дж. М. Кейнса, безробіття зумовлюється недостатнім сукупним попитом (порівняно з загальною сумою заробітків, що мають бути виплачені за існуючими розцінками при повній зайнятості). За цих умов джерелом подолання безробіття мають бути наявність бюджетного дефіциту, нарощування грошової маси, тобто інфляція. Грошова політика повної зайнятості призводить до збільшення сукупного попиту, що, у свою чергу, зумовлює попит не лише на додаткові робочі місця, а й на грошові кошти. Це свідчить про те, що інфляція мас нескінченний характер. Ф. Хайєк не погоджується з такою концепцією, вбачаючи її вади в наближенні неминучої економічної кризи. На його думку, слід покласти край нарощуванню грошової маси або знизити її до рівня темпів реального зростання обсягів виробництва. Першочерговим завданням стає досягнення високого і сталого рівня зайнятості на засадах такого функціонування ринку, який шляхом вільної гри цін і заробітків установить відповідність попиту і пропозиції в кожному секторі економіки.

Перехід до ринку в Україні супроводжується самоліквідацією збиткових і низькорентабельних підприємств, великою структурною перебудовою. Для забезпечення зайнятості робітників створено державну систему перепідготовки та перекваліфікації працюючих. Ефективна зайнятість передбачає формування організованого ринку праці на засадах добровільного вибору професії та роду занять, визнання прибутків від власності нарівні з прибутками від праці. Нові форми господарювання, що виникають внаслідок роздержавлення і приватизації, певною мірою пом'якшують проблему безробіття, однак її може розв'язати лише держава.

Зокрема, для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, а отже, вирішення проблеми зайнятості, доцільно у подальшому розвивати конкурентну політику щодо визначення основних ринків, на яких в Україні існують найбільш сприятливі умови зростання. До таких внутрішніх ринків належать ринки, на яких переважає продукція імпортного виробництва — легка промисловість, складна побутова техніка, харчова промисловість, продукція сільськогосподарського машинобудування. Головними засобами впливу держави можуть бути певною мірою протекціоністські заходи (митні обмеження, квотування, ліцензування, фіскальна політика), а головним чином мобілізація внутрішніх організаційних, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів. Наприклад, створення могутніх вертикально інтегрованих компаній із завершеним циклом виробництва дасть змогу акумулювати ресурси, зосередити їх використання на найбільш перспективних напрямах.

Змінюється система соціального страхування населення. Досвід розвинених країн свідчить про доцільність обов'язкового утримання страхових внесків із заробітної плати працівників. Вони досягають 50 відсотків сум страхових фондів. Інші кошти покриваються внесками підприємців та деякими дотаціями держави. Головним за своїми масштабами і рівнем розвитку видом соціального страхування населення є пенсійне забезпечення. У межах розвиненої ринкової економіки держава регулює умови призначення пенсії, порядок створення страхових фондів. Особливістю систем пенсійного забезпечення є їхня різноманітність (трудові, соціальні, їхні різновиди). При цьому єдиною законодавчою основою є Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Законодавство має бути спрямоване на те, щоб якомога повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, гарантувалися єдність умов і норм пенсійного забезпечення всіх верств населення. Соціальна захищеність пенсіонерів гарантується встановленням пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярним переглядом їхніх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки.

Отже, втілюючи можливості економічного зростання, соціальний захист населення є виявом єдності орієнтації економіки на одночасне підвищення ефективності виробництва і досягнення конкретних соціальних результатів.