Основи економічної теорії (2001)
21.6. Сучасні форми і основні тенденції розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків
Основними формами науково-технічного обміну є торгівля високотехнологічними і наукомісткими товарами, обмін науково-технічними знаннями й діловими послугами.
Торгівля високотехнологічними та наукомісткими товарами включає ЕОМ, електроніку, устаткування дистанційного зв'язку, новітні хімічні вироби, медичне устаткування тощо. Обмін науково-технічними знаннями передбачає передавання ліцензій і так званих секретів виробництва «ноу-хау», тобто новітньої технології виробництва. Поряд з традиційними видами послуг зростає міжкраїнний обмін специфічними послугами науково-технічного характеру. До них належать інженерно-конструкторські послуги при проектуванні та будівництві об'єктів за кордоном — «інжиніринг»; довготермінова оренда устаткування — «лізинг»; консультування з питань організації й управління виробництвом зі збутом продукції—«консалтинг»; підготовка персоналу; надання інформаційних послуг через міжнародні комп'ютерні «банки даних»; послуги в галузі медицини, освіти тощо. Розширюється використання у міжнародних масштабах системи внутрішньофірмового оперативного пристосування до потреб ринку на основі економі-ко-математичних методів аналізу кон'юнктури ринку з використанням електронно-обчислювальної техніки — «маркетинг». При цьому слід відзначити стимулюючу роль експорту й імпорту ділових послуг для подальшого розширення вивезення та ввезення товарів виробничого призначення.
Надзвичайно важливою політико-економічною характеристикою науково-технічного обміну є його нерівномірність у світовому господарстві, що, в свою чергу, ґрунтується на відповідній нерівномірності самих науково-технічних розробок. Більша їх частина здійснюється в розвинених країнах, які домінують і в міжнародному науково-технічному обміні. Так, понад 90 відсотків світового експорту товарів високої технології та до 70 відсотків їх імпорту припадає на розвинені країни, а шість держав — США, Японія, Німеччина, Франція, Італія та Велика Британія — здійснюють близько 80 відсотків експорту та 70 відсотків імпорту таких товарів розвиненими країнами.
На країни, що розвиваються, припадає лише 2 відсотки загальносвітових витрат на науково-дослідні та конструкторсько-технологічні роботи, а витрати на зазначені роботи в розрахунку на душу населення становлять у співвідношенні між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, 140:1. Тому останні, природно, змушені звертатися до зовнішніх джерел надходження науково-технічної продукції та новітніх технологій. Платежі молодих держав за технологію становлять щороку 30—50 млрд. дол. і мають тенденцію до зростання. До того ж експорт технології до країн, що розвиваються, характеризується поставками менш складної та застарілої технології.
Розширення міжнародного науково-технічного обміну супроводжується посиленням суперництва за лідерство в пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу. Серйозного випробування зазнала останніми десятиліттями технологічна перевага США над найближчими конкурентами, яку вони мали до кінця 60-х років.
Серйозні завдання на найближчі роки в плані виходу на світовий технологічний ринок стоять перед Україною, адже частка її у світовій ліцензійній торгівлі надзвичайно низька. А тим часом уже сьогодні в Україні є галузі машинобудування, де техніка і технологія досягли світового рівня. Це високотехнічні, наукомісткі галузі виробництва верстатів, літаків, приладів, побутової техніки, порошкової металургії, електрозварювального виробництва. Американські експерти вважають, що український машинобудівний комплекс за експортними можливостями посідає 11-е місце у світі.