Аналіз національної економіки (2003)

З макроекономіки відомо, що рівновага на грошовому ринку визначається точкою перетину пропозиції грошей (М5) і попиту на гроші (М°). На рис. 6.2 зображена рівновага на грошовому ринку, яка визначає рівноважну відсоткову ставку 1г та рівноважну грошову масу М. Національний банк, змінюючи пропозицію грошей (М^, Мз), впливає і на зміну рівноваги на грошовому ринку, а також на рівноважну відсоткову ставку (ІГ2, /гз). Методи здійснення політики «дешевих» або «дорогих» грошей розглянуто у відповідному розділі курсу «Макроекономіка».

Отже, рівновага на грошовому ринку досягається за умови

MS=MD. (6.33)

Тому важливим є аналіз чинників, які впливають на пропозицію грошей і попит на гроші.

Пропозиція грошей у поточному періоді (А/,5) залежить від:

пропозиції грошей у попередньому періоді (Л/Д,);

обсягу купівлі державних цінних паперів, що збільшує пропозицію грошей (ЦПк);

обсягу продажу державних цінних паперів, що зменшує пропозицію грошей (ЦПп);

обсягу національної валюти, витраченої Національним банком на купівлю іноземної валюти, що збільшує пропозицію грошей (Вк);

обсягу національної валюти, одержаної Національним банком від продажу іноземної валюти, що зменшує пропозицію грошей (Вп);

обсягу кредитно-грошової емісії (МСЕ).

Ураховуючи зазначене, пропозицію грошей можна виразити формулою:

(6.34)

де /, t - 1 — поточний період / та попередній період (t - 1).

З наведеної формули (6.37) окремих розрахунків потребує обсяг грошово-кредитної емісії. До емісії уряд вдається тоді, коли він виявляється неспроможним організувати ефективне оподаткування для забезпечення* потрібних видатків з державного бюджету, а також за рахунок емісії знімається інфляційне навантаження.

Загальна кредитна емісія (МСЕ) визначається кредитами:

на покриття дефіциту бюджету (Обд);

покриття внутрішнього боргу (СУвб);

рефінансування банків (СгРБ);

купівлю валюти до офіційного валютного резерву (Ов). Отже, загальна кредитна емісія розраховується за формулою

Безперечно, існують і інші моделі визначення пропозиції грошей. Більш детально це питання розглядається макроекономічною теорією.

Для визначення попиту на гроші (М0) використовується, як правило, формула І. Фішера:

(6.40)

(6.41)

де М° — попит на гроші; V— швидкість обертання грошей; Р — середній рівень цін; Y— обсяг реального ВВП.

Інший варіант кількісного визначення попиту на гроші запропонував представник кембриджської школи А. Пігу:

(6.42)

де А: — частка річних доходів (від Р • У), яку бажають мати суб'єкти ринку в грошовій формі.

За своєю сутністю коефіцієнт к є оберненим відносно швидкості обігу грошей тому принципової різниці між варіантами кількісної теорії Фішера і Пігу не існує.

Відомі також інші моделі, зокрема модель попиту на гроші Баумоля—Тобіна.