Макроекономіка (2005)
3. Інфляція.
Термін інфляція (від лат. Inflation — надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861— 1865 pp. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. В XIX столітті цей термін вживається також в Англії і Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в XX столітті відразу після першої світової війни.
На початок 90-х років XX ст. не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.
Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80-х роках, вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією, — пише М. Фрідмен, — я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції — у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.
Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).
Від інфляції слід відрізняти інфляційний шок — одноразове підвищення рівня цін, котре може стати імпульсом для прискорення процесу інфляції, а може і не стати.
Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін.
В залежності від складу кошика розрізняють три види індексів цін:
– індекс споживчих цін;
– індекс цін виробництва;
Для здійснення названих коригувань використовують цінові індекси Ласпейреса, Пааше, Фішера.
Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду (go), a тому зміни у виробництві та споживанні, пов'язані з науково-технічним прогресом, не враховуються.
Індекс має вигляд:
Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактором, що зі зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.
Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого «кошика» споживача товарів та послуг називають індексом споживчих цін.
Індекс споживчих цін являє собою співвідношення ціни кошика в поточному році до ціни аналогічного кошика в базовому році, він включає товари, вироблені не тільки всередині держави, але також і імпортні. Враховує тільки товари і послуги, що спожиті індивідуальними споживачами.
Фіксований споживчий кошик складається приблизно з 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Наприклад, для працездатного чоловіка на місяць він включає: хліба чорного — 7 кг 20 г, білого — 3 кг 60 г, борошна — 540 г, макаронних виробів — 580 г, крупи — 630 г, картоплі — 15 кг, капусти — 2 кг 480 г, яблук — 1 кг 670 г, яловичини — 1 кг, свинини — 1 кг 580 г, ковбасних виробів — 580 г, молока — 10 л, масла — 500 г, риби — 520 г, яєць — 26 шт., цукру — 130 г, чаю — 80 г, солі — 83 г. Індекс побудовано так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100 %, а тому значення індексу вказує на те, на скільки відсотків змінилася ціна товарів — компонентів споживчого кошика — у поточному періоді в порівнянні з попереднім.
Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.
Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреся оскільки вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року (g1). Індекс має вигляд:
де g1 — обсяг виробництва в поточному періоді.
Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:
Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.
Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:
дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін — тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;
дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;
дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).
Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.
Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Пааше і Лайспереса, усуває їхню обмеженість:
Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:
де Iі цін, І°цін — відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.
Так зване «правило величини 70» дає можливість кількісно прогнозувати інфляцію. Точніше кажучи, воно дозволяє швидко підраховувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Потрібно тільки розділити число 70 на щорічний рівень інфляції. Наприклад, при щорічному рівні інфляції в 3 % рівень цін подвоїться приблизно через 23 роки. При 8 %- ній інфляції рівень подвоїться приблизно через дев'ять років.
Слід зазначити, що «правило величини 70» звичайно застосовується тоді, коли, наприклад, треба встановити, скільки буде потрібно часу, щоб реальний ВНП або ваші особисті заощадження подвоїлися.
Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.
Дезінфляція означає вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції, що супроводжується зниженням темпу зростання цін.
В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів.
За критерієм проявлення існує два типи інфляції:
– відкрита;
– пригнічена (прихована).
Прихована інфляція проявляється через посилення товарного дефіциту. Розгортається в умовах жорсткого державного контролю за цінами.
За критерієм причинності розрізняють два види інфляції:
– інфляція попиту;
– інфляція пропозиції (витрат).
Інфляцію попиту формують грошові фактори — емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют. Інфляція попиту виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту.
Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття та неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.
Інфляцію витрат (пропозиції) формують виробничі фактори — монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування тощо. Інфляція витрат завжди загрожує скороченням товарного забезпечення і, зрештою, породжує спад виробництва і скорочення робочих місць.
Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і надалі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати «під майбутнє зростання цін», а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.
Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфляційну спіраль.
Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.
При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається відсоткова ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.
У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона, як правило, є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 р. і відповідний
прогноз росту цін напередодні — в грудні 1991 р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. Неочікувана інфляція перерозподіляє багатство між різними групами людей. Вона звичайно сприяє боржникам і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам та групам людей з фіксованими доходами, власникам заощаджень. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину сукупного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть збільшувати зростання цін. Але у випадку, коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці, не зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» — різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.
Існує три категорії інфляції кількісного характеру: помірна, галопуюча, гіперінфляція.
Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень інфляції вимірюється однозначним числом. Вона підхльостує економіку. При зростанні цін населення більше купує, так як далі покупки обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробників підвищувати пропозицію, і ринок швидше насичується.
Для перехідної економіки поріг інфляції, що є допустимим, складає 20—30 %, для решти країн — 6—10 %.
Галопуюча інфляція — це інфляція, що вимірюється двозначним чи тризначним числом (50 або 300 % за рік).
Гіперінфляція — ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди відсотків на рік. Населення втрачає заощадження. Зникає стимул вкладати інвестиції у виробництво, оскільки інвестиції доход дадуть нескоро, а за цей термін втратиться їхня цінність. Це економічний і соціальний хаос.
Гіперінфляція в Україні мала місце в 1993 р.
Формальний критерій гіперінфляції був введений американським вченим Філіпом Кеганом: початком гіперінфляції вважається місяць, в якому зростання цін вперше перевищує 50 %, а кінцем — місяць, попередній тому, в якому зростання цін падає нижче цієї критичної точки і не досягає її знову хоча б протягом року.
Прикладом країн, де була присутня інфляція, що переходить в гіперстадію, є Німеччина 1920—1923 рр., Австрія 1921— 1923 pp., CPCP 1921—1924 pp., Греція 1943—1944 pp., Угорщина 1945—1946 рр., Латиноамериканські країни 1970—1980 рр. Так, в Німеччині під час першої світової війни з 1922 до 1923 pp. ціни зросли з 1 до 10000000000. Тобто, якщо за певний товар на початку 1922 р. потрібно було сплатити 1 марку, то наприкінці 1923 р. — уже 10 млрд. марок. В Угорщині рівень цін за рік виріс у 3,8-Ю27 разів при середньомісячному зростанні у 198 разів.
Ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва, називається стагфляція. Це поняття запроваджене в обіг на початку 70-х pp. XX ст. Явище стагфляції нині пояснюють головним чином інерційною природою інфляційних процесів.
Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі — тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції зростання цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.
Розрізняють декілька причин інфляції.
По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстату», це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.
По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться за рахунок бюджетного дефіциту.
По-третє, зі зростанням «відкритості» економіки тієї чи іншої країни все більше втягування її в світогосподарські зв'язки збільшує небезпечність «імпортованої» інфляції.
По-четверте, інфляція набуває само підтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор. Подолання інфляційних очікувань населення і виробників — найважливіше (якщо не головне) завдання антиінфляційної політики.
Взагалі існує дві теоретичні концепції визначення першопричини інфляції: структурна і монетарна.
Структурна концепція: інфляція виникає через наявність структурних «вузьких місць» в економіці: диспропорції суспільного відтворення; дефіцит держбюджету; підвищення попиту тощо.
За цією концепцією збільшення грошової маси дає можливість інфляції проявитися і стати зростаючим процесом.
Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, обумовлений м'якою грошовою і бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надлишкове розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку відносно емісії грошей, експортно-імпортних операцій тощо).
Вони вважають вузькі місця наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, а це, в свою чергу, викликано інфляційними процесами і спробами уряду стримати підвищення цін.
Соціально-економічними наслідками інфляції є наступні процеси:
1. Знижуються реальні доходи населення.
Це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (бюджетники, пенсіонери та інші). При зростанні цін їх реальні доходи падають. Реальні доходи зростають у тих осіб, заробітна плата котрих зростає швидше, ніж рівень інфляції. Перші обкладаються інфляційним податком, другі отримують інфляційну субсидію.
2. Знецінюються фінансові активи з постійним доходом. їх реальна вартість знижується. Реальні доходи власників таких активів знижується.
3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, а програють кредитори (ті, хто надають кредит).
4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.
5. Прискорюється матеріалізація грошей. Підвищуються ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Через це домашні господарства і підприємства позбавляються від грошей і вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей і нерухомість. Гроші стають «гарячими».
6. Здійснюється вплив на зайнятість і безробіття.
7. Знижується мотивація до праці.
8. Підривається управлінський механізм економіки.
А. Філліпс, аналізуючи дані англійської статистики за 1861—1957 pp., довів, що в короткостроковому періоді високі темпи інфляції мають супроводжуватися низьким рівнем безробіття, і навпаки. Обернену залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття демонструє крива Філліпса (рис. 3. 3.).
U — природний рівень безробіття;
Р — темп росту цін за природного рівня безробіття)
Лівіше точки N спостерігається інфляція попиту, яка може виникнути в результаті спроб держави встановити високу зайнятість. Правіше точки N— падіння цін в період кризи перевиробництва.
Слід зазначити, що:
– в короткостроковому періоді, до 2 років, обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям має нестійкий характер і порушується зі зміною очікуваної інфляції;
– в довгостроковому періоді альтернативи не існує. Безробіття залежить від інфляції.
В короткостроковому періоді в економіці виникає інфляційна спіраль «заробітна плата — ціни», за умов якої підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що веде до подальшого зростання цін і ставки заробітної плати.
У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. При розробці державної політики необхідно вибрати між:
– політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і
– політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.
Цей вибір залежить від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.
При стагфляції (одночасному зростанні безробіття та інфляції) дана альтернатива не дотримується.