Економічна теорія (2003)

Розглянемо основні ступіні розвитку, товарообміну і вартості. Тут певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого. В основі обміну лежить вартість, яка визначається витратами праці на виробництво товару. Це означає, що X товару А втілює стільки ж витрат праці, скільки У товару В. У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у наведеному прикладі товар А) виконує активну функцію. Він виражає свою вартість в іншому товарі (товарі В), що слугує лише засобом для вираження вартості першого товару і відіграє пасивну роль. Відповідно розрізняють форми вартості, у яких перебувають товари А і В. Товар, котрий виражає свою вартість в іншому товарі, знаходиться у відносній формі вартості. А товар, що є засобом для вираження вартості іншого товару, знаходиться в еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості — єдність протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою лише щодо еквівалентної і навпаки. Взаємно виключають, бо якщо товар перебуває у відносній формі вартості, він не може одночасно перебувати в еквівалентній і навпаки.

У співвідношенні відносної та еквівалентної форм вартості містяться протиріччя, які розвиваються і розв'язуються разом із розвитком обміну і виникненням грошей. Еквівалентна форма з самого початку має особливості, розвиток яких дозволяє товару-еквіваленту стати грошима. Перша особливість полягає в тому, що споживча вартість товару-еквівалента слугує формою відображення своєї протилежності — вартості. У рівнянні обміну 1 костюм = 2 парам чобіт чоботи служать еквівалентом і визначають вартість костюма: один костюм коштує двох пар чобіт. Однак чоботи безпосередньо є споживчою вартістю, а не вартістю, тобто корисною річчю, а не суспільною працею, хоча уречевлена праця, звичайно ж, закладена у чоботях. Це й означає, що чоботи, тобто споживча вартість, є лише зовнішньою формою, в якій проявляється вартість. Друга особливість, що випливає з першої, є те, що конкретна праця, витрачена на виробництво товару-еквівалента, слугує формою прояву абстрактної праці. Нарешті, третя особливість полягає в тому, що приватна праця, витрачена на виробництво товару, вартість якого виражена в еквівалентній формі, виступає засобом вираження своєї протилежності — безпосередньо суспільної праці. Такий взаємозв'язок ґрунтується на тому, що приватна праця представлена конкретною працею, яка створює споживчі вартості, а суспільна праця виявляється в абстрактній праці, яка створює вартість.

Тут товар А стоїть у відносній формі, а всі інші товари—в еквівалентній. Хоча такий ступінь є розвиненішим, порівняно з попереднім, він має недоліки, що проявляються в труднощах обміну. Уявимо, що ми маємо товар А і бажаємо обміняти його на товар В. Але власнику товару В товар А не потрібен, він хоче, наприклад, товар С Тоді нам прийдеться спочатку обміняти товар А на товар С, а потім на В. Однак може статися, що товар А не знадобиться також і власнику товару С. Це призведе до виникнення додаткової ланки в обміні тощо.

Загальна форма. Труднощі зникають, якщо роль вартості товару-еквівалента закріплюється за одним товаром, який усі приймають в процесі обміну. Це є перехід до загальної форми вартості.

На такому ступені розвитку обміну всі товари отримують єдину форму вираження вартості. У різних країнах на різних етапах розвитку роль загального еквівалента виконували різноманітні товари, характерні для тієї чи іншої місцевості: сіль, чай, худоба та ін. Однак і ця форма еквівалента має недоліки, які долаються в ході виникнення й розвитку грошей.

Грошово-товарна форма вартості.

Товар, який претендує на роль загального еквівалента, має бути порідним і легко ділитися. Хутра і худоба, наприклад, таких якостей не мають. Худоба до того ж може втратити споживчу вартість і вартість внаслідок хвороби або смерті. Отже, товар-еквівалент повинен мати властивість збереження. Крім того, необхідною якістю його є портативність, тобто у невеликій кількості товару-еквівалента мають бути втілені великі витрати праці, інакше ускладнюється обмін великих партій дорогих товарів.

Усі такі властивості мають благородні метали, особливо золото. Саме за золотом історично закріпилася роль загального еквівалента. Разом із цим утвердилася грошово-товарна форма вартості.

Грошово-товарна форма є тією ж самою загальною, що відрізняється лише видом товарного тіла еквівалента. Тому логічно грошово-товарна форма виступає як внутрішній момент і ступінь розвитку самої загальної форми вартості. Первісно золото та інші благородні метали при обміні зважувалися, поділялися на певні шматки тощо. Така практика в місцях з нерозвиненою торгівлею існувала дуже довго. У 60-х роках XIX століття такий обмін можна було спостерігати, наприклад, у Бірмі. «Коли в Бірмі ідуть на ринок, то беруть шматки срібла, молоток, різець, ваги та гирі. Скільки коштують ці горщики?» — запитує покупець. «Покажіть мені ваші гроші», — відповідає купець і визначає, дивлячись на їх зовнішній вигляд, ту чи іншу ціну відомою вагою грошей. Торговець дає вам маленьке ковадло, і ви відокремлюєте стільки, скільки потрібно, срібла. Потім зважуєте на власних вагах відбитий шматок, тому що вагам торговця довіряти не можна, і додаєте або віднімаєте, доки не отримаєте потрібної ваги»*. Цей первісний ступінь грошової форми вартості називається грошово-металевим. Однак незручності, пов'язані з розподілом і втратою частини металу, визначенням його проби, зумовлюють в міру розвитку обміну необхідність фіксації ваги і проби. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми. Зливок — той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою і пробою.

Подальший розвиток грошово-зливкової форми вартості призводить до виникнення грошово-монетної форми.

Монета з'являється як розвинена форма зливка і спочатку відрізняється від нього лише зовні. Однак за зовнішнім переходом від однієї форми грошового товару до іншої ховається більш глибоке розходження. Воно пов'язане з тим, що повноцінна монета (наприклад, золото) — це не тільки товар, що відіграє роль загального еквівалента, а й знак грошей. У монеті не тільки міститься певна кількість грошей, але вона ще й позначена на ній. З погляду міри вартості позначення виступає як чисто технічна операція. Однак гроші функціонують не тільки як міра вартості, але і як засіб обігу.

Для виконання функції засобу обігу, на відміну від функції міри вартості, важливо не те, що гроші вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не .має значення. Тому можливе відокремлення грошей як засобу обігу від грошей як реального грошового товару. В обігу можуть знаходитися не реальні гроші, а їхні знаки. Але для того, щоб грошовий знак міг відокремитися від реальних грошей, треба, аби він спочатку на них з'явився. Виникнення монети і фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета — не знак, а реальні гроші, з іншого, — реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета являє собою безпосередню єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона репрезентує вищий історичний пункт розвитку реального змісту грошей. Весь подальший рух є низхідною лінією розвитку реальних грошей. Знак сам по собі є зовнішнім щодо позначуваного ним змісту. Тому зміст може змінитися, перетворитися на протилежний, а знак залишиться таким самим і позначатиме зовсім інший, ніж спочатку, зміст.

Грошово-монетна форма вартості.

Знакова форма є зародком знакової форми вартості, але власний розвиток знакової форми вартості починається лише з моменту відокремлення грошового знаку від реальних грошей. Першим ступенем знакової форми вартості виступає монетно-знакова. Вона має свої етапи розвитку. Перший з них — обіг неповновагих монет, що втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, через яку неповновага монета в обігу може представляти повновагу, згодом використовується для фальсифікації і випуску неповноцінних монет. На такій основі з'являються монети з неблагородних металів. У них реальний грошовий зміст уже цілком зник, залишився лише його знак. Проте знак позначає не тільки вартість реальних грошей, а й їхнє тіло. Реальне тіло грошового товару зникло, але його тілесний образ зберігся. Із переходом до паперових грошей зникає і тілесний образ.

Слідом за монетно-знаковою формою вартості з'являється паперово-грошова, — початковий ступінь паперово-кредитної форми вартості. Тут грошовий знак остаточно відокремлюється від реальних грошей, які ним позначаються, і одержує самостійний рух із властивими йому законами. При цьому останні виступають прямою протилежністю законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові гроші становлять вартість тому, що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їхньої вартості. А вартість, яку представляють паперові гроші, залежить від їхньої кількості у сфері обігу. Тоді як маса реальних грошей в обігу залежить від рівня товарних цін, рівень цін залежить від маси паперових грошей в обігу.

Якщо монетно-знакова форма вартості є початком утрати реального грошового змісту, то паперово-кредитна форма значно розширює й поглиблює цей процес. Уже паперові гроші містять у собі момент заперечення грошей та їхніх законів, оскільки це вже не гроші у власному розумінні, а лише грошові знаки. їх реальний грошовий зміст значно втрачається. Він зникає в міру того, як грошові знаки втрачають внутрішню вартість, але зберігається настільки, наскільки залишається зв'язок із рухом реальних грошей та їхніми законами. Подальшим запереченням грошового змісту виступають кредитні гроші. З одного боку, вони заперечують гроші в такій істотній їхній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов'язання, а з іншого боку, — боргове зобов'язання саме починає обертатися. На основі вексельного обігу виникає банкнота, яка разом з тим починає функціонувати як звичайний засіб обігу. Рух кредитних і паперових грошей зливається в єдине ціле. Із припиненням обміну валюти на золото обривається зв'язок реальних грошей з їхніми знаками.

На основі паперово-кредитної форми вартості виникає і розвивається розрахунково-знакова форма. Тут заперечуються не тільки реальні гроші, але й їхні знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції та ін.) уже не обертаються і не виступають навіть паперовими грошима, вони стають розрахунковим засобом, посвідченням на одержання грошей, товару, послуги, продукту тощо. При цьому розрахунковий знак не є грошовим знаком, хоча і представляє грошовий знак у тому чи іншому відношенні суб'єктів економічного процесу. У свою чергу, грошовий знак — це не реальні гроші, а лише їхній представник у процесі обігу. Нарешті, самі гроші представляють вартість у вигляді особливого товару. Тому можна стверджувати, що розрахунковий знак через низку опосередковувань представляє вартість, але лише остільки, оскільки вартість існує в опосередкованих зв'язках. Сам по собі грошовий знак може позначати й зовсім інший зміст.

У сучасних умовах у країнах з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набули кредитні картки. Це пластикові картки, які використовуються для запису покупок на рахунок людини або фірми, причому даний рахунок має бути оплачений пізніше. У такому випадку продавець отримує свої гроші відразу, а покупець одержує банківський кредит на суму покупки. Кредитна картка поєднує платіжно-розрахункову і кредитні функції, є іменною і не обертається. Набувають розвитку також дебетні картки. Вони виконують ті самі функції, що й кредитні, але, крім того, дозволяють вносити гроші на рахунок їхнього власника. Сфера застосування дебетних карток поки ще не дуже поширена, але активно розвивається.

Ідеальна форма.

У розрахунково-знаковій формі вартості ідеалізація грошей сягає до свого крайнього пункту. У паперових грошах реальних грошей уже немає, але сам знак цілком матеріальний, бо має переходити з рук у руки. На відміну від нього розрахунковий знак не обертається, тому для нього матеріальне буття — несуттєва зовнішня форма, яку він у своєму розвитку врешті-решт скидає. На такій основі здійснюється перехід до ідеальної форми вартості. Сюди належать безготівковий розрахунок, повідомлені платежі, платежі по телефону, система електронних розрахунків та ін. Тут усувається вже будь-який реальний рух не тільки грошей, а й їхніх знаків. Гроші як реальність зникають, залишається лише їхня ідеальна форма. Але в тій мірі, в якій ідеальна форма втрачає свій реальний грошовий зміст, вона наповнюється іншим змістом.