Економічна теорія (2003)

Із розвитком ідеальної форми вартості окремий акт обміну втрачає реальний зміст. Коли, наприклад, покупець купує товар за допомогою кредитної картки або системи електронних розрахунків, то в реальний рух включається лише даний товар. Його вартість символічно переходить із рахунку покупця на рахунок продавця, не спричиняючи руху реальних цінностей (грошей, товару). Отримані ідеальні гроші можуть бути так само витрачені цілком або частково в інший час і в іншому місці на купівлю необхідних товарів. Жодного реального обміну еквівалентів у кожному окремому акті не існує. Більше того, не існує його і в усій сукупності актів обміну окремого індивіда або економічної особи. Так, індивід може продати всю свою власність і отримати замість неї запис на відповідну суму у своєму рахунку. У такому разі має місце переміщення реальних благ з одних рук в інші. У протилежному ж напрямку жодні блага і реальна вартість не переміщалися. Продавець лише одержав свідоцтво (у вигляді запису на рахунку) про реалізацію вартості, що дає йому право придбати цінності на таку саму суму. Це право надалі може бути використано лише частково або взагалі не використано.

З погляду руху матеріальних благ відбувається повернення на новій основі до первісної замкнутої, або внутрішньої, форми натурального обміну, коли одні матеріальні блага обмінювалися у будь-яких пропорціях на інші. Але якщо на світанні людської історії право на привласнення продуктів інших індивідів давала сама належність до общини, то тепер таке право представлене спеціальним свідоцтвом, яке індивід отримує за умови доставки ним на ринок вартості, не меншої від вартості благ, які він збирається придбати. Однак сам вартісний рух уже згорнутий та ідеалізований. Вартість і обмін еквівалентів у кожному окремому акті існують лише ідеально, що суперечить власному змісту понять, які мають відображати певну реальність. Тут має місце діалектичний процес зняття вартісного змісту. Вартість водночас зберігається і зникає. Зникає як реальний закон, що регулює обмін товару на товар, але зберігається як ідеальний принцип обміну.

Якщо вартісні відносини установлюються через розвиток товарного обміну і виникнення внаслідок цього грошей, то втрата вартісного змісту здійснюється у зворотному порядку. Спочатку з обігу зникає реальний товар, який відіграє роль загального еквівалента (гроші), зникає реальне грошове втілення вартості, але вартість, ще не втрачає свого товарного буття, бо зберігається обмін товарів, лише ідеально опосередкований грошима. Якщо в кожному акті зник реальний обмін еквівалентів, то вся товарна маса в певному розумінні являє собою нібито гігантський, розподілений у різних місцях товарний склад, з якого люди одержують необхідні матеріальні блага за спеціальними свідоцтвами (кредитними, дебетними картками, записами на рахунках), які засвідчують, що вони внесли до загального складу певну вартість. Єдиною причиною, яка зберігає принцип (хоча вже тільки ідеально) еквівалентності обміну і вартості, є економічна відокремленість виробників і заснована на ній приватна власність. Економічна відокремленість виробників і приватна власність зберігають економічний зміст у тій мірі, у якій залишається визначальна роль матеріального багатства в житті людини. Із зростанням ролі нематеріального багатства, знань, ідей, здібностей тощо вони втрачають своє економічне значення. Якщо втрачається сенс відокремленого відтворення багатства в кожній окремій господарській ланці, то зникає необхідність у будь-якій (у тому числі й ідеальній) еквівалентності.

Однак, якщо спробувати штучно усунути межі економічної відокремленості та приватну власність і формально ввести суспільну власність на такому реальному рівні розвитку виробництва й обміну, за якого ще не досягнуто ідеальної форми вартості, то неминуче виникне необхідність у використанні товарних зв'язків і еквівалентності всередині суспільної власності, що, звичайно, буде суперечити її власному змісту і спричинить складні історичні колізії й деформації.

Ідеальна форма вартості є запереченням вартості і товарного обміну на власній основі. Ллє товарообмін — лише один із історичних щаблів розвитку обміну. Він прийшов на зміну натуральному обміну і, у свою чергу, має бути заміненим вищою формою. Такою формою є працеобмін, що також має свої щаблі розвитку.

Кожна історична форма обміну відповідає своєму рівню розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва. У процесі капіталістичного суспільства та його продуктивних сил зростає значення всезагальної праці, яку визначають наукова організація праці, винаходи, відкриття та ін. Істинно всезагальна праця не може стати джерелом вартості, бо її продукт не являє собою уречевлення витрат праці. Так, винахід чи відкриття репрезентують, насамперед, ідею, що виступає продуктом ідеальної діяльності. А в ідеальній діяльності не може уречевлюватися, матеріалізовуватися праця. Тому ця діяльність не може в принципі створювати вартість, хоча її продукт в умовах ринкового господарства може мати ціну. Продукти ідеальної і всезагальної діяльності можуть мати ціни, ніяк не пов'язані з витратами праці на їхнє виробництво. Великі прибутки, які, наприклад, приніс у свій час кубик Рубіка його автору і державі, ніяк не пов'язані з витратами праці на цей винахід.

Оплата працівників всезагальної праці в сучасних умовах, навіть у країнах із ринковою економікою, перестає регулюватися вартістю робочої сили, якщо навіть формально використовується наймана праця. Так, праця вчених, видатних інженерів, менеджерів, конструкторів, акторів, спортсменів високого рівня тощо, приносить їм доходи, які виходять далеко за межі відтворення їхньої робочої сили. Підрив вартісно-еквівалентних основ відтворення робочої сили призводить до втрати її товарного характеру. В обмін дедалі більше вступає не робоча сила як товар, а сама праця, що може продаватися тільки у формі діяльності. Хоча в умовах сучасного західного капіталістичного суспільства вартісні принципи товару робоча сила розмиваються, визначальне значення все ж таки належить товарообміну, а не працеобміну. Працеобмін як істотна характеристика способу виробництва утверджується тільки у посткапіталістичному і постіндустріальному суспільстві. Але якщо працеобмін приходить на зміну товарообміну не відразу, то спочатку і зміст товарообміну долається лише частково. Такій формі відповідає обмін праці на товар. У міру подолання вартісно-еквівалентного змісту обміну здійснюється перехід до обміну праці на продукт, який не набуває більше товарної форми. Це другий ступінь працеобміну, який, розвиваючись, переходить у третій — обмін праці на працю. Це найрозвиненіша форма працеобміну, адекватна його сутності. Якщо основним законом товарообміну є вартість, то законом працеобміну — розподіл за працею.

Остаточне установлення працеобміну передбачає такий розвиток продуктивних сил, змісту і характеру праці, за якого трудова діяльність стає домінуючим інтересом працівників, головною справою їх життя (як немасове явище, це можливо і на сучасному ступені розвитку). Таке становище досягається лише тоді, коли людину перестає гнітити потреба у щоденному зароблянні засобів матеріального існування, коли забезпечення нормального матеріального добробуту стає такою ж простою і доступною усім річчю, як, наприклад, забезпечення хлібом в економічно розвинених країнах. Колись добування їжі було головним заняттям і безпосередньою метою діяльності людини. В сучасних умовах у розвинених країнах це лише підпорядкований момент, природна умова для розв'язання інших більш складних і високих життєвих задач. Так само як суспільство починає оцінювати людину не за тим, оскільки вона має грошей і матеріальних благ, а за її діяльністю, так і вона починає ставитися до себе та до інших людей. Якщо на попередніх етапах історичного розвитку люди були зацікавлені, насамперед, у матеріальних благах та їхньому обміні, і лише через такий обмін здійснювався обмін діяльністю, то на вищому ступені розвитку обмін результатами праці існує як необхідна передумова, що відіграє певну роль у житті людини, але не становить для неї визначального інтересу. Інтерес полягає у самій трудовій діяльності. Вона є головним багатством і предметом обміну.

Хоча названий історичний ступінь — значною мірою справа майбутнього, окремі приклади подібних відносин різного типу існують і у сьогоденні. Те, яким чином вартість стає метою людської діяльності, не потребує пояснень. Цей процес добре описано в науковій і художній літературі. Класичне зображення його маємо у «Капіталі» Карла Маркса. Усвідомлення того, що трудова діяльність підпорядкована отриманню матеріальних благ, також не викликає труднощів, оскільки даний момент досить широко представлений у сучасній дійсності.

Його відмінність полягає в тому, що метою стає не гранично абстрактне багатство (гроші), для якого не має значення власне людські потреби (хоча воно і здатне перетворюватися в будь-який товар), а більш конкретне, представлене предметами, які задовольняють ті чи інші потреби. Субординацію відносин у такій ситуації можна пояснити на прикладі сучасної людини, яка вирішила купити автомобіль, але не має змоги (це істотно важливо) зробити це відразу, без будь-яких ускладнень. її робота, накопичення грошей, відмова від задоволення інших потреб - усе підпорядковано одержанню конкретного матеріального блага. Вартісна форма при цьому відіграє уже підпорядковану роль.

Визначну роль моменту діяльності (пращ) можна проілюструвати на прикладі роботи фахівця високого рівня (інженера, дослідника та ін.), для якого його діяльність є головною справою життя. Звичайно, він одержує і гроші, і матеріальні блага, але не вони визначають головну життєву домінанту і мету його діяльності. Заради своєї роботи людина може поступитися і матеріальним благополуччям і різнобічністю власного розвитку (фахівець може бути недостатньо розвиненим естетично або етично). Такий ступінь розвитку особистості перевершує той, який існує за панування вартісної і предметної форм суспільних відносин. Однак він також обмежений, оскільки людина залишається підпорядкованою своїй діяльності. І хоча така мотивація відрізняється від підпорядкування грошам чи матеріальним благам, однак певна однобічність людини усе ще зберігається. І тільки тоді, коли головним інтересом людини стануть не гроші і матеріальні блага, і навіть не діяльність, а сама людина, всебічний розвиток її здібностей, тільки тоді буде остаточно переборений однобічний і установиться цілісний характер людського існування. Тоді на зміну працеобміну прийде обмін здібностями. Трудова діяльність із визначальної мети перетвориться на засіб обміну здібностями, як головним соціальним багатством людини й суспільства.

При первісному ладі таким багатством були відносини спільності праці, що дозволяли вижити людині, бо, залишаючись самостійною вона була приречена на загибель. При рабовласництві головним багатством був раб, при феодалізмі — земля, при капіталізмі — гроші. Нарешті, тепер у розвинених країнах головним багатством стають здібності людини. Економічні відносини і боротьба виникають, насамперед, із приводу головного об'єкта багатства суспільства. При первісному ладі становище людини визначалося її місцем у трудовій спільноті. В умовах рабовласництва відбувалася боротьба за рабів, при феодалізмі — за землю, при капіталізмі — за гроші. У посткапіталістичному і постіндустріальному суспільстві відносини виникають навколо здібностей, привласнення яких становить головний зміст істинно людської власності і є ключем до інших форм багатства. Переходом від працеобміну до обміну здібностями остаточно завершується розвиток різних форм продуктообміну і утверджується принципово нова історична форма обміну.