Економічна теорія (2003)
6.2. Чинники виробництва: способи їхнього з'єднання
Праця — це доцільна діяльність людини, спрямована на перетворення речовини природи з метою задоволення своїх потреб. Інакше кажучи, мета праці — одержання конкретного результату — продукту чи послуги. Отже, продуктивною працею, на думку Альфреда Маршалла, можна назвати будь-яку працю, за винятком тієї, котра не досягає поставленої мети, а отже, й не створює жодної корисності. Людина, що здійснює працю, — це робоча сила, тобто сукупність інтелектуальних, фізичних і духовних здібностей, що реалізуються в процесі виробництва певних корисностей.
Робоча сила — найактивніший і найдинамічніший чинник виробництва. Сама досконала система машин, рідкі земельні ресурси залишаються потенційними чинниками, поки їх не пустить у хід людина. Чудеса, що їх роблять сучасні засоби далекого зв'язку, комп'ютерні системи, за допомогою яких люди розв'язують унікальні наукові фундаментальні та прикладні задачі, використання персональних комп'ютерів у побутових цілях — усе це наслідок програм, розроблених людиною і закладених у сучасні машини. Без людської праці, що одухотворяє, вони залишаться незатребуваними, не працюватимуть і не нагодують людей. Тільки творча, інтелектуальна і фізична праця здатна перетворити їх на засоби створення матеріальних благ і послуг.
Разом із тим робоча сила —чинник виробництва, ефективний лише у сукупності з речовинними чинниками — предметами та засобами праці. Предмет праці — це, насамперед, речовина природи, на яку спрямована праця людини. Особливе місце тут посідає земля. Земля — головний засіб виробництва в сільському господарстві, комора корисних копалин для людей, джерело життя усього живого на планеті. Можна стверджувати, що у певному сенсі існують лише два чинники виробництва — природа і людина.
Засоби праці.
Інший речовинний чинник виробництва — засоби праці, то, чим людина діє на предмети праці. Головне місце серед засобів праці посідають знаряддя праці — сучасні верстати, машини, устаткування та їхні системи. Речовинні чинники прийнято називати засобами виробництва, а разом із робочою силою — продуктивними силами суспільства. Життєдіяльність людей завжди, і особливо в сучасних умовах, відбувається в процесі розподілу праці та ЇЇ кооперації. Без тісної взаємодії людей різних професій у рамках національного господарства, без міжнародної економічної інтеграції, що дедалі більше поглиблюється, сучасна економіка не може більш-менш ефективно розвиватися. Внаслідок поглибленої економічної взаємодії, формується певний тип виробничих відносин між людьми.
Сама марксистська констатація способу виробництва як єдності продуктивних сил і виробничих відносин навряд чи є уразливою для серйозної критики. Звичайно, якщо абстрагуватися при цьому від пріоритету класового підходу і політичних висновків, що випливають із концепції Карла Маркса. У сучасних умовах, коли людина усвідомила себе і своє життя як космічне явище, творцем і суб'єктом ноосфери — сфери розуму, загальнолюдські цінності висуваються на перший план, стають визначальними, як і проблеми, рішення яких можливе лише зусиллями усього світового товариства. Це глобальні загальнолюдські проблеми — збереження середовища проживання людини, забезпечення людей продовольством, енергією, сировиною, раціональне освоєння ресурсів землі, Світового океану, космосу.
Характер поєднання речовинних і особистих чинників у різних економічних системах має свої особливості. Вирішальну роль відіграє власність на засоби виробництва. Коли засоби виробництва належать безпосередньому виробнику, характер поєднання речовинного й особистого чинників є прямим, безпосереднім. Якщо ж робоча сила позбавлена засобів виробництва, то характер поєднання інший. І тут можливі два варіанти — насильство та інтерес. Насильство властиве епосі рабовласництва та тоталітарним режимам, а інтерес — договірній чи ринковій системі. У ринковій системі робоча сила, засоби виробництва перетворюються на об'єкт купівлі-продажу, тобто на капітал.
В економічній теорії категорія «капітал» посідає особливе місце, тому дискусії про її природу не припиняються уже не одне століття. Марксизм розглядав капітал із класових позицій як вартість, що створює для капіталіста додаткову вартість. Додаткова вартість — результат неоплаченої і привласненої праці найманих робітників. Капітал у марксистській інтерпретації — економічна категорія, що виражає історично визначені суспільно-виробничі відносини між класом капіталістів і найманою робочою силою. Речовинні чинники виробництва, як і робоча сила, лише в умовах капіталістичної власності перетворюються на капітал, оскільки виражають відносини експлуатації і гноблення у класово-антагоністичному суспільстві. Характер поєднання цих чинників тут — економічний примус, що лише зовні нагадує відносини рівних товаровласників.
По-іншому розглядають сутність капіталу інші економічні школи. Найчастіше капітал вважають позаісторичною категорією. Давид Рикардо називав капіталом знаряддя первісного мисливця. На думку Адама Сміта, втіленням капіталу є майно, з якого його власник розраховує вилучити дохід. Жан Батист Сей, розвиваючи ідеї Адама Сміта про сутність капіталу, розглядав працю, землю і капітал як самостійні джерела доходів відповідних класів при капіталізмі. Альфред Маршалл відносив до капіталу весь «накопичений запас засобів для виробництва матеріальних благ і для досягнення тих вигод, що звичайно вважаються частиною доходу». Він стверджував, що «значну частину капіталу складають знання й організація, причому одна частина знаходиться у приватній власності, а інша — ні». Зайве наводити тут точки зору інших економістів — Джона Кларка, Джона Дьюї, Пола Самуельсона, оскільки їхня інтерпретація капіталу, відрізняючись деталями, загалом збігається з наведеними вище концепціями.
Необхідно згадати концепцію «людського капіталу», що набуває виняткової актуальності саме тепер в умовах підвищення ролі інтелектуальної праці в сучасному виробництві. Ця концепція — розвиток ідеї Альфреда Маршала про роль знання як втілення значної частини капіталу. Інтелект, знання, високий професійний рівень — це накопичений «людський капітал», що, реалізуючись у повсякденній діяльності людей, забезпечує їм одержання вищого доходу. Тому вкладення коштів у освіту, науку, культуру — це інвестиції в «людський капітал», як головний двигун науково-технічного прогресу. Було б дуже добре, якби в Україні не тільки економісти, а й політики зрозуміли цю істину. В іншому разі, збідніння «людського капіталу», а тенденція ця, на жаль, позначилася досить помітно, прирікає Україну на деградацію і застій.
Між тим у постіндустріальному суспільстві інтелект, знання, інформація, породжуючи нові виробничі й соціальні технології, виводять людство на більш високий рівень, вищий ступінь суспільного прогресу.
Інформація.
Сучасні засоби виробництва — це накопичені знання, упредметнена інформація. Бурхливий розвиток інформатики, що поєднує процеси створення, передачі, збереження й використання інформації, розвиток засобів глобального зв'язку через систему «Інтернет», нові інформаційні технології (ще вчора вони здавалися фантастикою, а в сучасних умовах є реальною дійсністю постіндустріальних країн) — усі ці чинники стали могутнім каталізатором прогресу суспільства.
Йдеться про підприємництво, специфічний вид творчої праці у сфері господарської діяльності. Підприємництво — самостійна ініціативна діяльність громадян і юридичних осіб, спрямована на одержання прибутку, здійснювана на свій ризик і під майнову відповідальність.
Підприємець — людина, яка має унікальні здібності і якості, що реалізуються в господарській діяльності. Підприємець — лідер, організатор, новатор. Це людина, яка генерує нові ідеї, націлена на інновації, здатна визначити і сформулювати мету, згуртувати колектив, направити його на вирішення поставлених завдань. Воля і наполегливість — невід'ємні риси справжнього підприємця, відповідальність за прийняте рішення — його важлива якість. Йому властива здатність до ризику, прагнення забезпечити прибуток фірмі, він схожий з тими, кого називають бізнесменами. Однак підприємець — це ринкове явище вищого якісного рівня. Відомий економіст і соціолог Йожеф Шумпетер вважав, що прибуток для підприємця — лише символ успіху. Головне для нього вступити на незвіданий шлях, де закінчується звичний порядок.
Підприємництво — це життєвий стрижень, «стан душі», покликання, притаманне лише обраним. Процес виробництва ефективний, якщо організована взаємодія усіх чинників, що доповнюють і заміняють один одного у визначених комбінаціях. Підприємець не тільки поєднує чинники виробництва, але й знаходить їх ефективну комбінацію, спираючись при цьому на «людський капітал» — ресурс унікальної якості. Керівник, який не здатний створити команду, надихнути людей стимулами, не обов'язково лише матеріальними, ніколи не доб'ється успіху. Україна ще має знайти підприємців, талант і воля яких, помножені на зусилля усього народу, приведуть країну до економічного процвітання.
Виробнича функція Як домогтися найкращої комбінації чинників, як визначити ефективність того чи іншого чинника у загальному обсязі вироблених благ? З цією метою використовується виробнича функція, що відбиває кількісну залежність між отриманим обсягом виробництва і застосовуваними виробничими чинниками. її можна навести так:
Q - F(a), a2, а3, ... а,).
де Q - обсяг виробництва продукції; а,, а2, а3, ... ап - чинники виробництва.
Оскільки чинники взаємозамінні, то і на мікро- і на макрорівні можна знайти оптимальне співвідношення між ними.
В економічній літературі відома виробнича функція Дугласа-Кобба, що відбиває залежність обсягу виробництва від комбінації двох чинників — капіталу та праці.
Y = F(K,L),
де Y — обсяг виробництва; К — капітал; L — праця.
Виробничу функцію можна перетворити на динамічну модель і виразити формулою
Y = F (К, L, Е, Т),
де Е — підприємницька здатність; Г— чинник часу з урахуванням технічного прогресу.
У теорії і практиці використовуються й інші моделі виробничої функції.
Отже, значення виробничої функції полягає в тому, що вона дає можливість визначити оптимальне поєднання чинників виробництва на підставі різних комбінацій, заснованих на взаємозамінності чинників та можливості їхнього альтернативного використання.
Отже, виробництво матеріальних благ — основа життя людського суспільства. Виробництво здійснюється в господарській діяльності людини. Виробнича діяльність припускає розподіл праці, що зумовлює необхідність обміну діяльністю та її результатами між учасниками процесу виробництва. Тому виробництво — процес суспільний. У ньому використовуються такі чинники: праця, земля, капітал, підприємництво, інформація, наука. Характер поєднання чинників буває безпосередній і опосередкований. Безпосередній характер поєднання чинників передбачає приватну (суспільну) власність на засоби виробництва, коли знаряддя праці належать безпосередньому виробнику. У другому випадку, коли засоби виробництва відділені від безпосереднього виробника, поєднання чинників опосередковане ринковим механізмом.
Виробництво матеріальних благ і послуг здійснюється в умовах обмеженості ресурсів, що зумовлює можливість їхнього альтернативного використання.