Економічна теорія (2003)

У суспільствознавстві усе більше визнання знаходить точка зору одного з основоположників теорії соціального ринкового господарства Вільгельма Ойксна, який вважав, що поняття «капіталізм», «соціалізм», «комунізм» не більш, як абстрактні ідеологічні категорії. Існують тільки дві системи: ринкова і центрально-керована в різних модифікаціях. Центрально-керована система, її частіше називають адміністративно-командною, програла історичне змагання ринковій, тому що виявилася нездатною вирішити головні питання людського буття — забезпечити гідний рівень життя людей, громадські свободи, динамічний розвиток економіки і суспільних відносин. Нерідко адміністративно-командну систему ототожнюють з центрально-керованою системою, що існувала в Радянському Союзі. Так, деякі економісти небезпідставно вважають, що в СРСР існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка іншого, чим на Заході, типу.

Подібно ринкової, адміністративно-командна система має особливості в різних країнах, де використовують елементи ринкової економіки, які нерідко деформуються авторитарними методами управління, а також форми недержавної власності, що суворо регулюються центром. Часто створення теоретичної моделі адміністративно-командної системи приписують класикам марксизму. Однак це не зовсім так. Вони лише поглибили ідеї, що висловлювалися вченими в різні епохи розвитку суспільства. Найглибше ідеї неринкового господарства сформульовані соціалістами-утопістами. Це було реакцією на соціальні негаразди, що спіткали трудові верстви населення в епоху первісного нагромадження капіталу і промислового перевороту.

Одним із авторів ідеї централізму є Бабеф (Франсуа Ноель). Про нього Олександр Іванович Герцен писав: «Бабеф помер, але на його могилі піднімається чудовисько централізму». У радянських енциклопедіях його називали попередником наукового комунізму. Чому абстрактна теорія втілилася в СРСР у суспільство, що базується на монополії державної власності, керованої з єдиного економічного центру? Адже повинні існувати об'єктивні чинники, крім політичної волі групи людей, що створили партію, яка здійснювала насильство. Ці чинники криються в історії становлення і розвитку Російської імперії. Процес централізації влади, у тому числі економічної, продовжувався століттями. Визначальною рисою такої влади виступала держава бюрократії. Головною функцією бюрократії — увічнення самої себе, а це можливо тільки на основі насильства і строгої регламентації всього громадського життя людей. Централізована система ґрунтується на заборонах. Ще до повалення монархії в Росії гірко жартували: у світі існує чотири види правопорядку: перший — в Англії, де усе дозволено, крім того, що заборонено; другий — у Німеччині, де все заборонено, крім того, що дозволено; третій — у Франції, де усе дозволено, навіть те, що заборонено, і четвертий — у Росії, де усе заборонено, навіть те, що дозволено. Після жовтня 1917 року в країні встановилася тоталітарна система, яку назвали соціалістичною. її матеріальною основою стала формально-усуспільнена власність на засоби виробництва, що за словами Фрідріха Енгельса, є ознакою фальшивого соціалізму. Надалі вона змінилася настільки, що стала носити надто виражений відомчий характер. Державна монополія поширювалась не тільки на засоби виробництва, але і на його результати. Робітник на підприємствах державної власності так і не став реальним господарем. Як і пророкував у полеміці з Карлом Марксом Михайло Бакунін, відторгнення трудящих від власності, влади і управління так і не було переборено. Реальним господарем і розпорядником власності став партійно-державний апарат, який являв собою складну ієрархічну структуру.

Піраміда влади будувалася на основі тотального централізму, її вершина виробляла команди, які громіздкий апарат Передавав на підприємства, колгоспи і радгоспи. Команди-директиви необхідно було обов'язково виконувати, тому що вони носили характер закону. Так, загалом виявлялося централізоване керівництво всіма сферами життєдіяльності суспільства. Основою її в економіці стало директивне планування. Кожна республіка, область, галузь, підприємство, навчальний чи науково-дослідний інститут повинні були керуватися директивним планом, який після затвердження його законодавчим органом перетворювався на закон. Через те що економіка адміністративно-командної системи була дефіцитною, плани практично не виконувалися, тому що не були забезпечені матеріальними і фінансовими ресурсами.

Протиріччя інтересів між колективами і державою призводили до того, що колективи були зацікавлені в заниженому плані, тому що його було легше виконати. Це забезпечувало матеріальну і моральну винагороду керівникам з боку вищого апарату країни. Що ж до робітників та службовців підприємств і організацій, то для них практично переривався зв'язок між результатами праці і винагородою за неї. Зрівнялівка, що існувала в системі оплати праці, не стимулювала його продуктивність. Країна втрачала позиції в міжнародній економіці, тому що висока собівартість вітчизняних товарів, низька якість робили їх неконкурентоспроможними на світовому ринку. Експортний потенціал знижувався. Головною статтею експорту усе більше ставало вивезення сировинних ресурсів. Завдяки майже десятикратному підвищенню цін на нафту в 70-ті роки СРСР за 10 років отримав майже 180 млрд. дол. Але процес загнивання адміністративно-командної системи став незворотним і навіть величезні грошові кошти лише продовжували агонію. Наприкінці 80-х центрально-командна система радянського типу зазнала краху. У сучасних умовах в деяких країнах ще агонізують тоталітарні режими. Однак історичної перспективи, як показує світовий досвід, вони не мають.