Економічна теорія (2003)

Нині більшості мислячих людей стало ясно — без цивілізованого підприємництва Україні, як і іншим країнам пострадянського простору, не вирішити проблем перехідного періоду — створити основи ринкового господарства, здійснити структурну перебудову виробництва, увійти до світової економіки рівноправним суб'єктом міжнародного поділу праці. Адже нещодавно підприємництво, люди з діловою «жилкою» піддавалися «анафемі», а діяльність, яку вони розвивали у жорстких рамках «соціалістичної економіки», розглядалася як підрив основ соціалізму.

Між тим на Заході вже на рубежі XVII-XVIII ст. проблема Підприємництва розглядалася багатьма вченими як дуже актуальна. Зокрема, англійський економіст Річард Кантильйон, що передбачив багато процесів, властивих розвиненим формам капіталізму, глибоко досліджував таке нове соціальне явище, як підприємництво. Визначення, яке він дав цьому виду виробничої діяльності, недосвідчений читач вважатиме цілком відповідним сучасності. Підприємцями Річард Кантильйон назвав людей, котрі на свій страх і ризик спрямовані до ринкового обміну з метою вилучення прибутку. На перший погляд, важко заперечити що-небудь проти такого визначення. І разом із тим воно не охоплює всього кола проблем, пов'язаних із ускладненням самої підприємницької діяльності. З'явилися нові організаційні форми підприємств, відбулося відокремлення управління від власності. І тут виникає ряд запитань. Акціонери, які практично не пов'язані з діяльністю фірми, корпорації, але одержують дивіденди, вони — підприємці? Власники фірм, які доручили управління найманим менеджерам? Нарешті, робітники, що викупили підприємство у приватного власника (система ESOP), — хто вони — підприємці чи власники-хазяїни, а може, й ті й інші? Про які би види діяльності не йшлося (навіть про заборонену законом), в основі її лежить здобуття прибутку, поєднане з ризиком. І здійснюється вона в ринковому просторі. Тому така діяльність (окрім кримінальної) у звичайному смислі може вважатися підприємницькою. Але є й точніші визначення, що відображають сутнісні, глибинні риси категорії «підприємництво». Вони пов'язані з поняттям «комбінації чинників», господарювання за умов непевності й ризику, інноваційної діяльності.

Комбінування з чинниками — це окремий випадок ринкового кругообігу. Згадаймо ще раз ці чинники: земля, праця, капітал — на ранніх етапах ринкового господарства, тепер доповнюються підприємництвом, інформацією, наукою. Формування чинників та їхнє поєднання в найкращій комбінації, реалізація ефекту у вигляді прибутку — такий механізм цього явища. Проблема комбінування чинників розглядається на рівні фірми через принцип «заміщення» однієї комбінації чинників іншою, прогресивнішою й ефективнішою.

Коротко зупинимося на одній із найістотніших глибинних якостей підприємництва, пов'язаній з нововведеннями. Відповідно до концепції творчого руйнування (її найповніше розкрив Йожеф Шумпетер) підприємець — це новатор, тобто людина, що вносить сміливі, нові, прогресивні ідеї й принципи у певному виді діяльності. Він не просто відкидає, а ламає звичні стереотипи, уявлення, норми і правила, що заважають руху до нового. Для підприємця це подолання застарілих форм виробництва, торгівлі, посередницької діяльності, організації всього економічного життя суспільства. Він революціонер, для якого новаторська підприємницька діяльність — той життєвий стрижень, що виправдує його існування. Які ж стимули такої діяльності? Згадаймо Чарлі Бічема — наставника президента «Форд мотор компані», а потім і «Крайслера» Лі Якоккі: «Роби гроші. Забудь про все інше. Запам'ятай, хлопче, ми живемо в системі, що робить прибуток. Усе інше — мішура». Досить жорстка, але, погодьтеся, не надумана констатація. Щоправда, практик американського бізнесу досить спрощено трактував головну якість бізнесмена: «Пам'ятай, Лі, єдине, чим ти володієш,... — це твоя здатність міркувати, твій здоровий глузд. Тому, якщо не можеш відрізнити купу кінського гною від порції ванільного морозива,— а багато хто не вміє, ти ніколи не досягнеш справжнього успіху».

Підприємництво.

Отже, прибуток — головний стимул підприємницької діяльності.

Важко заперечити, але не можна й погодитися з таким категоричним твердженням. Не тільки, а можливо, і не стільки він. Безумовно, прибуток — не лише символ успіху. Він є матеріальною основою збільшення капіталу, розширення підприємницької справи. Але є й інші, не менш важливі стимули. Це самоствердження особистості, можливість реалізувати свої здібності в одній із найскладніших сфер — сфері людської діяльності. І було б помилковим мати уявлення про справу так, ніби йдеться про реалізацію тільки особистих устремлінь.

Сьогодення розуміння ролі підприємця нерозривно пов'язане із суспільними цілями. В основі діяльності сучасної фірми лежить концепція суспільного призначення. Сформульована творцями японської моделі менеджменту та маркетингу, вона знаходить дедалі більшого визнання у світі бізнесу.

У літературі поняття «підприємництво» і «бізнес» нерідко ототожнюються. Практично можна вважати їх ідентичними. Разом із тим підприємництво — все-таки особливий вид бізнесу. Практична мета підприємництва — вилучення не просто прибутку, а прибутку особливого роду — підприємницького доходу. А це надприбуток. Основа його — реалізація унікальних людських здібностей, а не просто здоровий глузд. Адже за статистикою такі здібності мають лише 5-10% дорослого населення. Це здатність найефективніше поєднати сучасні чинники виробництва, спонукати до ефективної діяльності трудовий колектив, розвивати виробництво на ризиковій, інноваційній основі. Інноваційна діяльність — ось що відрізняє сучасне підприємництво від бізнесу. Інновації пронизують усю систему господарської діяльності — виробництво, управління, збут.

Але не можна сказати, що концепція суспільного призначення фірми й інноваційна діяльність характеризують підприємництво, яке нині набирає сили в Україні та інших країнах колишнього Союзу. Це пояснюється багатьма причинами. Деякі з них лежать на поверхні. Ринкове середовище поширюється переважно на сферу торгівлі і посередницьку діяльність, ледве проникаючи у виробництво. Таке становище зумовлене, насамперед, фінансовою нестабільністю, незбалансованою податковою політикою (надто м'який вислів для кваліфікації бездарної податкової системи, що душить підприємництво), криміналізацією економіки. Корупція, рекет, економічні злочини — не найкраще середовище для розвитку цивілізованого підприємництва. Проте розвивається воно не на порожньому місці. Практично до початку 30-х pp., коли остаточно були ліквідовані елементи ринкового господарства, підприємництво, якщо й не процвітало, то розвивалося досить успішно.

Нині знову відроджується ринок, а разом з ним і підприємництво. Відроджується той особливий шар ділових людей, що є центральними фігурами ринку. У сферу підприємництва прийшли люди, вільні від тиску традицій, інерції, зашкарублого мислення, догм адміністративної системи, люди, здатні плисти проти течії, ризикувати. Інакше кажучи, робити не те, що роблять інші, а це й є, за Йожефом Шумпетером, те що визначає істинного підприємця. В Україні перша хвиля підприємців прийшла з кооперативним рухом у горбачовську «перебудову». Колективний портрет такої групи дуже контрастний. Тут і люди з особливою господарською жилкою, і, як їх тепер називають, «червоні директори», що створили кооперативи усередині державних підприємств для перекачування й перетворення на готівку державних грошей для власних потреб, і недавні кримінальники, що зачули наживу, яку можна одержати з меншим ризиком, ніж у традиційний для них спосіб.

Громадська думка з недовірою сприйняла доморослих підприємців. Тепер в Україні відбувається приплив нової, другої хвилі ^підприємців, цивілізованіших, хоча й не менш агресивних. Стали цінуватися знання, професіоналізм, уміння. Без них вести бізнес у банківській справі, оптовій торгівлі, сфері туризму, інформатики і комунікацій просто немислимо. Майбутня, третя хвиля вже по-справжньому цивілізованих підприємців прийде лише тоді, коли зміцніє переконаність, що підприємництво — це всерйоз, не надовго, а назавжди. Тоді його уособлюватиме людина (ще раз пошлемося на Йожефа Шумпетера), яка трудиться, не знаючи спокою, бо не може інакше, бо мета її життя не в тім, щоб одержувати насолоду від досягнутого. Якщо ж у неї виникає таке бажання, то це не зупинка на шляху, а симптом паралічу, не досягнення мети, а провісник смерті.

У законі про підприємництво, прийнятому в Україні, підприємництво визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняттю торгівлею з метою одержання прибутку, перелічені й умови, за яких вона здійснюється. Майже всі характеристики такої діяльності, що зазначаються в західних джерелах, присутні й тут. Насамперед — свобода вибору, а це означає повну економічну відповідальність за господарську діяльність та її наслідки. Ані державні інститути, ані інші суб'єкти ринку не можуть утручатися за власною ініціативою в діяльність підприємця. Водночас вони не мають розділяти з ним відповідальність за наслідки господарювання. Необхідно ще раз підкреслити майнову відповідальність і новаторство підприємницької діяльності.

Отже, йдеться про ініціативну, самостійну діяльність, здійснювану за умов ринку. Важливо зазначити, що це договірна система, а ринок — місце, де зустрічаються продавці й покупці. Між ними й укладаються угоди, тобто договори про обмін. За ідеєю Адама Сміта: оскільки угода між двома партнерами є добровільною, то вона укладається в тому разі, якщо обоє гадають, що вилучають з неї вигоду.

У визначенні підприємництва, яке дає Закон України, однією з його головних рис названо ризик. У країнах традиційної ринкової економіки підприємницька діяльність і готовність піти на ризик — майже синоніми. У бізнесі ризик об'єктивний. Його можна пом'якшити, використовуючи різні засоби, якось від нього захиститись, але уникнути неможливо. Підприємництво — «їзда в незнане». Головне для бізнесмена — стати на незвіданий шлях, де закінчується звичний порядок. Бізнес — діяльність новаторська. У ній важко все передбачити. Чи знайдуть попит товари і послуги, чи виправдаються витрати на нові технології і машини, чи слід вкладати значні кошти в маркетингові дослідження? (Йдеться не про венчурний бізнес, де ризик — повний синонім підприємництва). Не всі підприємці схильні до ризику. Одні відчувають до нього огиду, інші — нейтральні, треті — загорілися новим, ледь зачувши щось нове. Так само, як і в повсякденному житті, «ризикові» особи, навіть розуміючи, що виграти не вдається, піддаються незрозумілому, з погляду здорового глузду, азарту.

Згадаймо недавніх «наперсточників», що заробили непоганий первісний капітал на такій пристрасті своїх клієнтів. У підприємницькій діяльності подібна нерозсудливість буває згубною. Але оскільки без ризику не обійтися, сучасний бізнес озброївся значним арсеналом засобів захисту від нього. По-перше, це страхування, коли плата за ризик покладається на третю особу. Але цей вид захисту, найпоширеніший у світі бізнесу, не завжди використовується. Страхова справа — теж бізнес, що розраховує на свою частку прибутку. Тому вона застосовна лише тоді, коли багато підприємців зазнають схожого ризику. Наприклад, фермери страхують свої посіви — у цьому разі страхове агентство може обчислити ступінь імовірності втрат для такої групи осіб і зробити це досить точно.

У ринковій економіці широко використовуються термінові контракти. їх називають ф'ючерсними чи просто ф’ючерсами. Нагадаємо, що такий контракт — це договір про обмін у конкретно визначений термін у майбутньому, але за цінами, які були на момент укладання контракту. Наведемо приклад. Якась фірма пропонує зерно майбутнього врожаю за сьогоденною ціною — 200 дол. США за 1 т. Підписується ф'ючерсний контракт у січні. Прогнозується, що 1 т пшениці у вересні буде коштувати 240 Дол. США. Дані довгострокового прогнозу погоди, багаторічної тенденції світових цін на зернові, зменшення запасів зерна в США, Канаді, Аргентині й Австралії — усе це дає 70-80% імовірність подібного рівня цін. Якщо прогноз підтвердиться, то, перепродавши партію зерна, можна заробити 40 дол. США на кожній тонні: норма прибутку 20% — це зовсім непогано, а для цивілізованого бізнесу навіть чудово. Але може бути й інакше. Припустимо, що помилилися з прогнозом. Урожай перевищив найоптимістичніші прогнози — і вже ж таки 180 дол. США за 1 т й ні цента більше ви не отримаєте. Як зменшити ризик? За рахунок операції, що називається хеджируванням, за якої ринки термінових контрактів використовуються для компенсації одного ризику іншим. Наприклад, підписано контракт на постачання мережі ресторанів у майбутньому році 1000 т пташиного м'яса за ціною 2500 дол. США за 1 т (це реальна нині ціна на пташине м'ясо). Контракт базується на існуючій тепер ціні на зерновий .корм для птахів. Є надія, що вона не зміниться й у майбутньому році. Але якщо корм подорожчає, доведеться попрощатися з надіями па запланований прибуток. Щоб уникнути ризику, шукайте торговельного партнера, котрий згоден продати в майбутньому році зерновий корм для птаха за існуючими цінами. Це й буде ф'ючерсний контракт. Якщо продажна піна зерна підвищиться в майбутньому році, «нехай невдаха плаче, проклинаючи свою долю». На нього перекладено ризик, викликаний зміною цін на зерно. А якщо ціна знизиться? Ви втратите тоді лише «ризикову» премію, бо не схотіли ризикувати, а воліли спокійно займатися своєю справою, задовольняючись тим прибутком, який називається нормальним.

Страхування припускає майбутні ринки однорідних традиційних товарів. Але ефективне підприємництво — це виробництво нових товарів, що часто не мають аналогів. Природно, для них ще немає і майбутніх ринків. Які ж у такому разі використовуються методи пом'якшення ризику? Найпоширеніший з них — об'єднання, тобто розподіл ризику. У бізнесі це означає створення, наприклад, загального фонду підприємців для придбання акцій різних компаній. Такий фонд поєднує капітали бізнесменів середнього рівня. Який сенс такого об'єднання? Окремий підприємець має обмежену суму капіталу, що дає можливість придбати порівняно малий пакет акцій однієї-двох компаній. Розорення хоча б однієї з них перетворює акції на простий папір. Вкрай невеликий вітчизняний досвід життєдіяльності за умов формування ринкових відносин багатий на такі колізії. Але якщо створено фонд із капіталів тисяч підприємців і на ці кошти купуються акції сотень підприємств, ризик знижується у багато разів. Кризовий стан однієї фірми компенсується процвітанням іншої. У країнах традиційної ринкової економіки для зниження ризику створюються компанії взаємного страхування, тобто об'єднання підприємців для створення взаємного страхового фонду.

Візьмемо звичайний життєвий приклад — практику взаємного страхування гаражного кооперативу. Автомобіль коштує 10 тис. дол. США. Один шанс зі 100, що він буде викрадений. Математичне очікування втрат, якщо це дійсно станеться, складе 100 дол. США. Але реальна втрата у багато разів більша. Як зменшити ризик? Об'єднатися з членами гаражного кооперативу й утворити взаємний страховий фонд. Якщо таких автомобілістів у гаражі 100, то при викраденні однієї машини кожен учасник фонду віддасть 100 доларів, тобто ризик зменшиться в 100 разів. Але оскільки немає фатальної неминучості викрадення одного автомобіля на рік, витрати будуть значно нижчими. Теорія ризиків розроблена досить глибоко і дає змогу підприємцям звести діловий ризик до розумних меж.

Підприємницька діяльність здійснюється у певному середовищі, до якого бізнесмен не просто пристосовується, а, тісно співробітничаючи з іншими суб'єктами ринкового господарства, активно перетворює його відповідно до своїх інтересів та суспільного призначення фірми. І йдеться не тільки про економічне середовище, а й про інші форми підприємницького середовища. Так, Іоганн Хоскінг називає такі складові підприємницького середовища: економічна обстановка; політична ситуація; правове середовище; соціально-культурне середовище; технологічне середовище; географічне середовище; інституціональне та організаційно-технічне середовище. Інституціональне та організаційно-технічне середовище включають сукупність інститутів, у тому числі ринкову інфраструктуру, до якої входять такі системи: банківсько-кредитна, податкова, страхування, біржі (товарів, сировини, фондові, праці), рекламні та інформаційні агентства, торговельні палати, митна система, інститути економічної освіти тощо.

Середовище підприємництва — складне й багатовимірне. Підприємець діє або в окремих його сферах — виробничій, фінансовій, торгово-посередницькій, або в межах такої фірми, яка поєднує багато елементів середовища. Це зумовлює і необхідність глибокої професійної підготовки бізнесмена. Він має бути професіоналом хоча б в одній галузі економіки, маючи загальну економічну освіту, що забезпечує широту поглядів на економічну дійсність. Візьмімо на себе ризик стверджувати, що широта поглядів для підприємця, менеджера важливіша за вузьку освіту в якійсь сфері економічної науки.

Із середовищем та її суб'єктами підприємець пов'язаний певною системою відносин. І це, насамперед, відносини інтересів. Внутрішнє середовище представлене взаємопов'язаною метою суб'єктів: власник капіталу — управляючий (менеджер) — найманий робітник. Кожен суб'єкт у такій тріаді дбає лише про власні інтереси, яких не можуть досягти без урахування інтересів інших. Підприємець заклопотаний зміцненням і розширенням своєї справи. А оскільки джерело зростання виробництва і збільшення капіталу — прибуток, то його першочергове завдання — максимізація доходів і прибутку. При індивідуальній власності управління здійснюється власником капіталу. Він приймає стратегічні рішення, виробляє тактику бізнесу. При корпоративній формі відбувається відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Тут стратегію і тактику бізнесу визначають управлінці, наймані менеджери.

Менеджер не менше заклопотаний розміром прибутку, розвитком фірми, бо, по-перше, це є свідченням його професіоналізму, по-друге, визначає його соціальний статус, по-третє — матеріальну винагороду.

Інтереси власника капіталу і менеджера об'єктивно збігаються. Іншим є становище третього суб'єкта внутрішнього середовища — найманого робітника. Тут система відносин більш суперечлива. З одного боку, робітник зацікавлений у процвітанні фірми — і його соціальний стан, і розмір погодинної ставки залежать від її економічного становища. З іншого боку, йому більшою мірою загрожує небезпека тиску з боку перших двох суб'єктів ринкового середовища, і тому він мусить бути завжди готовим відстоювати свої інтереси. Але не власними силами, а в організації, представленій профспілкою. Звичайно, не йдеться про марксистську тезу класового антагонізму. Але й гармонія інтересів — ідеал недосяжний. Водночас учасникам тріади доводиться неминуче «поступатися принципами», зберігаючи класовий мир, бо у загостренні протиріч не зацікавлена жодна сторона.

Високопоставлений менеджер автомобільної компанії США згадував: «одна лише погроза зупинити роботу викликала в нас страх, якого й уявити не можна». У пам'яті страйк 70-х pp. на підприємствах «Дженерал моторе» — 67 днів у США, 95 — у Канаді. Припинивши роботу 400 тис. робітників втратили 760 млн. дол. США заробітної плати. А що ж корпорація? її дохід скоротився порівняно з попереднім на 64%. Корпорація не випустила 1,5 млн. автомобілів, що обіцяли виторг у 5 млрд. дол. «Крайслер» пережив страйк терміном у 104 дні. Саме тоді компанія пропустила вперед «Форд», так і не відвоювавши потім свого місця. Та й «Форд моторе» у ході страйків зазнавав збитків у 100 млн. дол. на тиждень. Тому «пиріг», що випікають підприємці, менеджери й робітники, має бути поділеним справедливо. І для того, щоб профспілкам не доводилося вдаватися до насильницького поділу «пирога», краще, якщо усі разом візьмуть участь у його полюбовному поділі.

Природно, одна з функцій підприємництва — сприяти формуванню середнього класу. Адже не може бути стабільності ні в економіці, ні в соціальній системі, якщо 5% населення розкошують, а 95% живуть у злиднях. За таких умов рано чи пізно неминучим є соціальний вибух. На Заході давно це зрозуміли, створивши фундамент економічної системи — середній клас, «який не настільки бідний і темний, щоб потрапити на вудочку демагогам і бути легко підкупним, і який не настільки віддалився від суспільних інтересів, щоб перетворитися на олігархію». Наведені слова сказані 2000 років тому і належать Аристотелю. Час уже зробити урок із досвіду людства. На Заході саме середній клас — основа стабільності суспільства.

Зовнішнє середовище підприємництва створюють інші суб'єкти ринкових відносин: держава, громадськість, споживачі, постачальники, фінансові посередники. Держава активно впливає на всю систему ринкового господарства і підприємницьке середовище. Його мета — розв'язання проблеми «магічного п'ятикутника». Уряд покликаний створити умови для бізнесу, який забезпечує: по-перше, високі сталі темпи економічного росту; по-друге, повну зайнятість; по-третє, стабільність цін; по-четверте, бездефіцитний бюджет, по-п'яте, рівновагу платіжного балансу. Чому «магічного»? Жодна із сучасних економічних систем не може в довгостроковому плані успішно вирішити такі завдання. Хоча слід визнати: сучасні постіндустріальні країни зберігають у 80-90-х pp. XX ст. відносну макроекономічну стабільність, економічну рівновагу. Взаємодія державних інститутів з підприємництвом відбувається у сфері податкової й антимонопольної політики, де інтереси суб'єктів неминуче загострюються. Проте підтримка знедолених певним перерозподілом доходів, антимонопольна діяльність держави є необхідними засобами збереження ринкового, тобто конкурентного, середовища, а отже, вони поліпшують також загальний економічний клімат.

Громадськість — суб'єкт підприємницького середовища — заклопотана, насамперед, екологічними проблемами. Тому тягар захисту довкілля має повною мірою нести бізнес. Інший напрямок виливу громадськості — захист прав та інтересів споживачів.

Важливо зазначити таку категорію, як інформація. Вона розчинена, «розсіяна» у ринковому просторі і небезпідставно вважається найважливішим чинником виробництва. Багатьом відома сентенція: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». І це не перебільшення. Сучасні постіндустріальні країни називають інформаційними суспільствами. Створення інформації, обмін нею, збереження й використання її — усе це предмет інформатики, що перетворюється на безпосередню продуктивну силу. Використання її дає змогу приймати найефективніші рішення стосовно виробничо-технологічної, економіко-організаційної, комерційно-збутової політики. Сучасна інформація — щось більше, ніж товар чи капітал, бо її використання створює можливість підприємцям компенсувати обмежені ресурси, стати найважливішим компонентом виробництва наукомісткої продукції, кардинально змінити всі сфери життєдіяльності людини.