Економічна теорія (2003)

Поняття Термін «фірма» досить часто повторюється і в економічній літературі, і в побуті. Між тим у законодавстві України такої категорії немає взагалі. Замість неї використовується поняття «підприємство». На Заході в економічній практиці термін «фірма» вживається як узагальнююче, ширше поняття, що може включати ряд підприємств та виробництв. Окрім того, фірмою називають і різні багатопрофільні компанії й організації, що мають на меті комерційні цілі. Самий термін «фірма» походить від італійського firme — підтверджуючий підпис на документі.

Отже, фірма — це господарська організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт шляхом оптимального комбінування чинників виробництва. Ціль діяльності — прибуток, невід'ємний чинник — господарський ризик.

Фірма разом із розвитком ринкового господарства пройшла тривалий шлях трансформації. Зазнали значних змін цілі фірми. Традиційна фірма, описана класиками політичної економії, керувалася принципом максимізації прибутку. Максимальний прибуток досягався зниженням витрат. Господарська одиниця тоді була індивідуалізованою власністю, тобто належала одному підприємцю. З появою акціонерного та інших різновидів сумісноподіленої власності відбулося відокремлення управління від власності. Відповідно до вимог нової економічної епохи перетворювалася і природа фірми, зазнали змін теоретичні уявлення про її цілі.

Сучасні теорії фірми

Менеджерські теорії фірми висували як мету на перше місце (крім прибутку) ідеї максимізації якогось одного, найважливішого показника. Таким міг бути, наприклад, обсяг продажу. Його максимізація забезпечувала не тільки виживання фірми, а й гарні перспективи для подальшого зростання. Тому завоювання ринку становило для такої фірми стратегічну задачу. Зрозуміло, не випускалися з уваги й інші показники (рентабельність, розмір дивідендів та ін.).

Одне з нових уявлень про напрямок розвитку фірми — багатоцільові теорії, коли максимізується кілька показників. Серед них — перспектива зростання фірми, ціна акцій, розмір прибутку, обсяг виробництва. Можна назвати ще й напрямок, який у літературі здобув назву біхевіористичної теорії. Мета фірми відповідно до поведінки об'єктів і суб'єктів процесу виробництва — досягнення певного рівня за основними показниками. Серед них — обсяг продажу, рівень рентабельності, розмір дивідендів, якість продукції. Фірма враховує при цьому психологію поведінки споживача.

Варто звернути увагу на нову філософію фірми, що народилася з японської практики менеджменту. Вона набула всебічного розвитку після Другої світової війни. Цю філософію переконливо сформулював Мацусіта, глава корпорації «Мацусіта Електрик Індастріал»: «Кожній компанії, незалежно від її розмірів, слід мати певні цілі, відмінні від одержання прибутку, цілі, що виправдовують її існування. їй необхідно мати власне покликання в цьому світі».

Класифікуються фірми за багатьма критеріями: напрямком діяльності, асортиментом продукції, що випускається, сферами вкладення капіталу, ступенем концентрації, нарешті, за формою власності на капітал. Три критерії (напрямок діяльності, асортимент продукції, що випускається, і сфера вкладення капіталу) можна об'єднати в один, бо сучасні фірми, як правило, багатопрофільні. Завдяки цьому вони мають більше шансів вижити. Золоте правило: «Не носіть усі яйця в одному кошику» змушує фірму поєднувати виробництво різного асортименту, різного виду послуг. У разі зниження попиту на одні товари та послуги збитки можна покрити розширенням продажу інших. Фірми створюють дочірні підприємства, розосереджують інвестиції в багатьох галузях тощо. Сучасні фірми, окрім горизонтальної і вертикальної інтеграції, широко використовують процес диверсифікації, внаслідок якого утворюються багатопрофільні комплекси. Об'єднані підприємства, організації, комбінати, часто не зв'язані єдиним виробництвом, утворюють складний, багатомірний конгломерат, що дає змогу мати значний простір для маневру за умов жорстокої конкуренції.

Класичним прикладом диверсифікованого концерну може служити фірма ЗМ. («Міннесота майнінг енд меньюфекчуринг компані»). У США вона посідає 20-те місце за прибутком (1,2 млрд. дол. США), 30-те — за кількістю працюючих (85 тис), 34-те — за обсягом продажу (10,6 млрд. дол. США). ЗМ — багатопрофільна корпорація, диверсифікований концерн, що випускає 60 тис. видів продукції — від складної медичної техніки і лазерів до відеокасет та дитячих пелюшок. Продає товари в 100 країнах світу, у 51 — має дочірні відділення. Зарубіжний бізнес дає 48% обороту фірми. За класифікацією журналу «Форчун», ЗМ — зразок у системі світового менеджменту, входить до першої трійки фірм. Однією з особливостей фірми є висока наукоємність продукції. Частка витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки у вартості продажу — 6,5%, що вдвічі більше, ніж у середньому в машинобудуванні. Фірма — акціонерна компанія, має 224 млн. акцій на суму понад 5 млрд. дол. США, 113 тис. пайовиків.

Головна сполучна ланка в діяльності фірми — фінанси. Основний принцип діяльності фінансових служб — автономність та незалежність від обслуговуваних підприємств. Централізований контроль обмежується показниками: по-перше, часткою нових виробів (цільовий показник — 25%); по-друге, рентабельністю використовуваного і власного капіталу і, по-третє, розміром дивідендів. Усередині корпорації: п'ятирічний план — стратегічний, дворічний — оперативний, поквартальний — поточний.

Основа успіху фірми — активна інноваційна політика. Головна стратегічна установка — високий темп відновлення продукції і застосовуваної технології. Дух творчого пошуку і прагнення до нововведень — ось що характеризує клімат у корпорації. У науковому підрозділі існує правило 15%. Це означає, що один день на тиждень співробітники займаються незатвердженою тематикою. Орієнтація на науково-технічний прогрес закріплена в системі оплати праці. Рядовий науковий співробітник прирівнюється до керівника групи на виробництві, старший науковий співробітник — до начальника відділу, ведучий — до директора фірми.

Специфічна форма діяльності фірми — фінансування венчурних компаній. Здійснюючи «широкозахватний» пошук і витрачаючи на такі цілі 100-150 млн. дол. США на рік, фірма ЗМ контролює сотні венчурних фірм. Позитивні результати від науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок у 40% випадків, а іноді й у 10%, окупають витрати корпорації і дають значний дохід. Головний принцип у менеджменті: люди — найцініший ресурс фірми. Тут є тридцять посадових рівнів з істотною диференціацією оплати, а також численні пільги ветеранам фірми. Приміром, ЗО років роботи забезпечують при виході на пенсію 50% зарплатні. Основа перегляду окладів — щорічна атестація робочих місць. Підвищення кваліфікації (кожен працівник щорічно проходить 40 годин навчання), перепідготовка управлінських кадрів (10 млн. дол. США на такі цілі) забезпечують фірмі першість в інноваційній сфері.

У фірмі — зразкова маркетингова служба, що постійно аналізує ринкову ситуацію. Обов'язковими є такі три позиції. По-перше, чи є попит на ринку і чи треба його створювати? По-друге, чи зможе фірма запропонувати товар, що перевершує наявний уже на ринку? По-третє, чи є передумови, для того, щоб товар забезпечив прибуток?

Маркетинговий аналіз базується на сегментації досліджуваного ринку в координатах «ціна — якість». Ринок — Це піраміда. Вершина її — споживачі, для яких ціна не має значення, головне — товари вищої якості. Середина — попит на товари, де покупець прагне знайти для себе оптимальне поєднання ціни й якості. Фундамент піраміди — покупець, зацікавлений у дешевині товару. Різниця в цінах між сусідніми сегментами — 15%. Маркетингова служба простежує зворотний зв'язок, працює з реальним і потенційним покупцем, вивчає реакцію ринку і споживачів на товар. Опитування клієнтів, семінари з обговорення переваг та хиб товарів, виділення іспитових ринків у регіонах чи категоріях споживачів дає змогу побудувати загальний прогноз.

Отже, основу успіху фірми забезпечують три чинники, три кити. Перше — всебічне і безупинне вивчення свого та чужого досвіду. Друге — постійна спрямованість на інновації. Третє — морально-психологічний клімат співробітництва, довіри, упевненості в майбутньому. Морально-психологічний клімат співробітництва — головний чинник, бо без такого клімату не реалізуються ні передовий досвід, ні інновації.

Важчивим критерієм у визначенні економічної природи фірми є форма власності на капітал.

На Заході розрізняють три основних види: фірми, що належать одному власнику, партнерства та корпорації. На одноособові фірми, де власник капіталу — єдиний власник, припадає левова частка загальної кількості фірм. Наприклад, у США таких фірм 74% ( без фермерських господарств аграрного сектора). Основна діяльність — роздрібна торгівля, будівельна індустрія. Проте подібний, найпоширеніший тип підприємств має незначну частку у грошових надходженнях, поступаючись корпораціям за таким показником у десятки і сотні разів. Разом із тим значні переваги одноособових фірм відтворюють знову й знов такий тип господарства. Які ж це переваги? Насамперед, легкість розпочинання своєї справи. Особливо там, де існує реєстраційний, а не дозвільний характер фіксації нових компанії! з боку владних структур. А також спрощений процес ліквідації: фірма припинила своє існування — і жодних проблем (залишаємо за дужками наступні проблеми власника). Власник вільний у виборі напрямку бізнесу, незалежний у прийнятті рішень, не підзвітний управлінським структурам, задовольняється невеликими доходами, але цінує свою незалежність. Окрім того, він працює на себе, на свою родину, а не на третіх осіб. Головний недолік — повна відповідальність за наслідки господарсько-фінансової діяльності. Банкрутство фірми — розорення її власника.

Інша форма — партнерство чи товариство, де на паях об'єднується капітал кількох підприємців. Перевага в порівнянні з індивідуальною формою — об'єднання зусиль і поділ ризику, недолік — необмежена відповідальність не тільки за себе, а й за партнера. У разі виходу зі справи партнера його пай викупається або колегами, або третьою особою. Зустрічаються і партнерства з обмеженою відповідальністю. Вони позбавлені названих раніше недоліків, зберігаючи усі переваги.

Третя форма — корпорації. У США вони становлять 4% від загальної кількості фірм при 89% загального обороту. Корпорація — це фірма, у якій власність розділена на частини і відповідальність кожного обмежена його внеском, тобто Це товариство з обмеженою відповідальністю. І в цьому — одна з найважливіших переваг корпорації у порівнянні з іншими типами підприємств. Тут втілена аристотелівська ідея єдності протилежностей — індивідуалізму та колективізму. Вона є ідеальною формою для дрібних вкладників, які, поєднуючи капітали, створюють велику фірму. З огляду на те, що акціонери не можуть зазнати більших збитків, ніж вкладені ними у справу капітали, вони відчувають свою захищеність від ризику. Юридична незалежність фірми зумовлює і свободу дій її суб'єктів, що входять до неї чи залишають її за власним бажанням.

Корпорації не позбавлені певних недоліків. Високі (тепер і в Україні) витрати та складність організації і припинення діяльності корпорації. Подвійне оподаткування — прибутку корпорації та виплачених дивідендів. Корпорації зазнають тиску зовнішніх чинників: конкуренції всередині країни і на світовому ринку (для розвинених країн це одне й те саме), науково-технічний прогрес, котрий стимулює безупинну гонку, яка потребує нових технологій, техніки і багато чого іншого, що змушує корпорації постійно тримати себе у формі. Незначне розслаблення — і можна опинитися на узбіччі великого бізнесу.

Існує думка, що проблеми, з якими стикаються великі корпорації, можуть призвести їх до сумного кінця, що нагадує долю динозаврів. Недарма їх іноді й називають динозаврами. Негнучкі, неповороткі, нездатні до швидкого відновлення, вони нерідко уступають мобільним, динамічним середнім фірмам, що не потребують великих інвестицій, величезної армії працівників, вільні від довгострою, не страждають хворобами монополізму. Томас, Пітере та Ричард Уотермен пишуть:

«Громіздкі плани досліджень і розробок поступаються дрібному виробництву, де працюють люди, які знають, чого хочуть. Манія на всьому заощаджувати позначається на якості. Бюрократична ієрархія та гарні костюми-трійки витісняють звертання на ім'я. Робота суворо відповідно до товстих книг інструкцій і розпоряджень, що заміняють ініціативу кожного. Якби можна було досягти максимальної ефективності технологічних процесів, якби всі постачальники здійснювали безперебійні постачання та робили їх вчасно, якби не було прогулів, якби справі не заважали невдалі взаємодії людей, то великі підприємства переважували б малі».

І все ж таки можна погрішити проти істини, якщо не зазначити величезних переваг великого виробництва. По-перше, здійснюються інтеграція науки з виробництвом, внутрішньозаводська спеціалізація, використовується устаткування великої потужності, випускається широка номенклатура товарів. По-друге, досягається зниження собівартості, зростання доходів, тобто все те, що є у фірмі ЗМ.

Цікаву класифікацію фірм запропонував швейцарський експерт з маркетингу Фризевінкіль. На основі досліджень різних фармацевтичних компаній за 32 показниками він виділив п'ять основних типів фірм і дав умовні назви: «горділеви», «могутні слони», «неповороткі бегемоти», «хитрі лиси», «сірі миші».

Фірми «горді леви» відрізняються великими розмірами. Такі корпорації умовно можна віднести до технологічних та організаційно-економічних монополій. Це дає їм реальні переваги у жорстокому конкурентному середовищі. Вони є прикладом динамічної, агресивної політики у верхньому ешелоні бізнесу. «Леви» не зацікавлені в інтеграції з іншими фірмами, не кажучи вже про угоди з ними. Значні інвестиції в нову техніку і технологію зберігають для них гарні перспективи на лідерство. Еволюція таких фірм приводить їх у стан «могутнього слона». Корпорації типу «слонів» уже не мають колишньої агресивності і динамізму, але досягають підвищеної стабільності, її забезпечують ефект масштабу, диверсифікація, широка мережа філій всередині країни і за її межами. Фірми-«слони» свідомо уникають честі бути першими в розробці нововведень: коштує це дуже дорого, віддача приходить не відразу, а ризик першопрохідника значний. Тому така фірма нерідко використовує свої можливості, щоб перехопити нововведення, відтіснити новатора. Президент концерну «Соні» Акіо Морита писав: «Ми виробляємо новий продукт, і якщо вийде саме так, вони {«могутні слони» — авт.) викидають на ринок аналогічний продукт та отримують вигоду від наших зусиль» («Зроблено в Японії»). Нерідко буває так, що «могутні слони» втрачають колишні позиції, перетворюючись на «неповороткого бегемота». Головна причина цього — організаційна.

Ускладнена структура управління без чіткої взаємодії і механізму зворотного зв'язку призводить до того, що «могутні слони* із жахом усвідомлюють свою беззахисність перед лицем повільно визріваючих економічних проблем.

Чудовим прикладом цього є корпорація «Крайслер», що опинилася на межі банкрутства. Лі Якокка, який очолив напівживу корпорацію, згадує: «Усі проблеми корпорації «Крайслер» фактично зводилися до загального знаменника: ніхто не знав, що їх спричинило. Тут не існувало єдиної команди, була некерована група індивідуальних гравців». Корпорація мала 35 віце-президентів, і кожен з них «біг своєю власною стежкою», діяв сам по собі. Як наслідок цього — омертвіння значної частини капіталу в напрямках, що втратили перспективу, погіршення якості, зростання витрат та збитків. Досвід «Крайслера» свідчить про можливість санації і виходу з кризового стану, хоча реальна й утрата колишніх позицій.

Фірми «хитрі лиси* живуть, і досить непогано, спеціалізацією, здійснюючи успішну нішеву політику. Лідируючи у "випуску 2-3 видів продукції та маючи достатні фінансові ресурси, вони успішно відбивають атаки конкурентів, залишаючи освоєні ніші недоступними для атакуючих. Маючи в запасі «домашні заготовки» на випадок кризи, «лисиці» з честю переборюють труднощі.

За умов погіршення економічної кон'юнктури незавидною є доля фірм «сірих мишей». Відсутність чи низький рівень спеціалізації — головна причина їхніх невдач. Вони стикаються із труднощами збуту, зниженням доходу, що закриває для них перспективи на оновлення продукції. «По суті такий бізнес — як життя метелика-одноденки, що вже завтра буде тремтіти, гадаючи, чи залишиться він живий післязавтра». Оригінальна точка зору, підкріплена конкретним аналізом у вузькій сфері діяльності.

Малий бізнес.

Якщо говорити про ринкову економіку, то малий бізнес — найдинамічніша форма, що привносить сюди невмирущий дух підприємництва. Тут відсутня система ієрархічного підпорядкування та громіздкий бюрократичний апарат. Гнучкість і оперативність рішень, адаптація до регіональних та місцевих ринків, де дрібні фірми оперативно відгукуються на спонтанно народжуваний попит, заповнючи ринкові порожнечі. Таким фірмам властиве сполучення професій, сприйнятливість до інновацій. Усе це зумовлює життєздатність малого бізнесу.

Малий бізнес на Заході не просто розвинений, він процвітає. Підживлюючи середнє і велике підприємництво, малий бізнес є основою економічної піраміди, у розвитку якої зацікавлене все населення. У Японії кількість малих підприємств (де працює до 20 чол.) у переробній промисловості складає 90%, третина з них — сімейні, що не використовують найману працю. У роздрібній торгівлі й обслуговуванні сімейні фірми становлять відповідно 60 і 50%. В усіх розвинених країнах Заходу їхня роль у розв'язанні проблем зайнятості, макроекономічної рівноваги загалом досить помітна. Приміром, у Франції малі підприємства забезпечували 3/4 попиту на робочу силу, у Німеччині дрібні фірми (до 19 працівників) тільки на початку 90-х pp. збільшили зайнятість на 24%, створивши понад 700 тис. нових робочих місць. У США малий і середній бізнес забезпечує 3/4 валового національного продукту, у Японії — майже 70%. У Німеччині малі і середні підприємства забезпечують близько 40% експорту, у Японії — 39%, у Франції — 36%. Малий бізнес відіграє важливу роль в економіці західних країн, забезпечуючи насичення ринку товарами та послугами.

Які ж стан і перспективи малого бізнесу в Україні? Згідно із законодавством розміри підприємств визначаються залежно від кількості зайнятих. Малі підприємства в промисловості — до 200 працюючих, у науці й науковому обслуговуванні — до 100 співробітників, у галузях невиробничої сфери — до 25, у роздрібній торгівлі — до 15 працівників. Розподіл підприємств лише за одним критерієм — кількістю працюючих — часто створює перекручене уявлення про розміри виробництва. Необхідно використовувати систему показників, серед яких є обсяг виробництва (в натуральному і вартісному вираженні), сума продажу, величина доходу тощо. Інакше кажучи, необхідно розрізняти поняття «розмір підприємств» і «розмір виробництва». На кінець 90-х pp. XX ст. в Україні існувало 214 тис. малих підприємств, з них діючих було 100 тис, тобто менше половини (для порівняння зазначимо, що в Польщі їх два мільйони). Тому, з огляду на низькі обсяги виробництва, в Україні вони не відіграють помітної ролі ані у збільшенні числа зайнятих, ані у виробництві товарної маси і послуг, ані, тим більше, в експорті. Тому важливо створити систему суспільної та державної підтримки малого бізнесу. Стабільність і можливість прогнозування законодавства мають при цьому неябиякі.1 значення. В Україні діють закони «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства в Україні» але давно назріла необхідність у спеціальному Законі «Про малий бізнес (чи підприємництво)». Серед економічних заходів на першому місці має бути система пільгового оподатковування і прогресивна фінансово-кредитна політика.

Непередбачуваність податкової політики, жорсткий податковий прес, складність, заплутаність системи оподаткування — усе це підриває саму систему малого бізнесу. Політика, яка доповнена державним і кримінальним рекетом, відвертає від малого бізнесу мільйони потенційних підприємців. Необхідним є розширення пільгового оподаткування для товаровиробних підприємств, інноваційного сектора. У багатьох країнах набули розвитку заходи фінансово-кредитної політики, що полегшують умови кредитування малого бізнесу. Знижуються ставки рефінансування центральних банків, створюються фонди підтримки і державних гарантій малих форм підприємництва. Але допомога численних фондів підтримки мала і неефективна.

В Україні діють Спілка малих підприємців, Спілка приватних підприємств, Український національний фонд підтримки малих підприємств, Республіканський фонд підтримки малих підприємств і інновацій тощо. Проте труднощі, з якими стикається сфера малого бізнесу, показують, що кількість у цьому випадку не переходить у якість. Слабка державна підтримка: на неї виділяється 0,02% від суми надходжень, що відраховуються до бюджету приватним сектором (37% доходів). Заходами, що активізуватимуть малий бізнес, можуть стати підвищення ролі та розвиток лізингу. Нарешті, завеликі надії покладалися на зарубіжну підтримку малого підприємництва. Щорічна потреба в іноземних інвестиціях в усі сфери економіки України оцінюється в 7-8 млрд. дол. США, але в 1993 році їхній обсяг склав лише 330 млн. дол. США, в 1994 році — 480 млн. дол. США, в 1996 році — 900 млн. дол. США, а на початку 2000 року— до 1 млрд. дол. США. Проте у грошовій формі надійшло менше за 20% цих коштів, а решта — у вигляді майна. Причина такої низької активності приватних інвесторів — відсутність гарантій за умов макроекономічної нестабільності, нечітка правова база. Малий бізнес як об'єкт інвестицій виявився непрестижним.

Особливу роль в активізації сектора малого бізнесу покликані відігравати банки — державний і комерційні. Банки зацікавлені в наданні кредитів. Це їхнє призначення, але гарантії... Застава чи поручництво. Тут і криється головне протиріччя — потреба у кредитах величезна, а закладати нічого, адже справа тільки розпочинається. А де знайти поручника, якщо від цієї справи усувається держава? У сільському господарстві, якщо почне працювати інститут приватної власності на землю, як застава може виступати земля. У промисловості у ролі поручника мають виступати численні фонди підтримки малого бізнесу, як це робиться в США, інших країнах Заходу. Вони ж покликані разом із законодавцями розробити і регулювати ефективну систему страхування, що забезпечить стабільність малого підприємництва. Турбота про його розвиток, усебічна підтримка і для держави, і для економіки відплатиться сторицею.