Економічна теорія (2003)
17.2. Витрати виробництва
Витрати виробництва є витрачання чинників виробництва при створенні певного товару чи послуги. Вони можуть бути представлені у вигляді сукупності фізичних чи вартісних одиниць ресурсів, витрачених при виготовленні якогось продукту. При створенні, наприклад, велосипеда витрачаються матеріали (метал, пластмаса, гума), енергія, зношується устаткування, виплачується заробітна плата робітникам та службовцям. Якщо виразити цінність усіх цих ресурсів у грошових одиницях, то отримаємо вартісне вираження витрат на виробництво велосипеда. Такий підхід не буде помилковим, але з погляду мікроекономічного аналізу він нічого не дає, бо залишає без відповіді запитання про те, чим буде визначатися для суб'єкта цінність цих ресурсів, що зумовить ту чи іншу лінію його поведінки. Виробник (фірма), так само як і споживач, щоразу вирішує проблему альтернативного вибору найраціональнішого варіанта, що веде його до максимуму обраної цільової функції. У цьому сенсі витрати виробництва для нього — завжди альтернативні витрати. Він має робити вибір: чи направити обмежені ресурси на виробництво певного продукту чи перекинути їх на щось інше, якщо це дасть можливість ефективніше досягти поставленої мети. У цьому випадку вартість витрат для нього визначатиметься вартістю найкращого використання тих самих ресурсів.
Для виготовлення велосипедів використовуються металеві труби, що застосовуються також при виготовленні дитячих колясок, каркасів для теплиць та інших цілей. Виробник велосипедів має платити за труби стільки, скільки вони коштують у найдорожчому з альтернативних виробництв (наприклад, у виробництві каркасів для теплиць), бо в іншому випадку він не зможе залучити цей ресурс до виробництва. Вартість витрат на труби для велосипедів визначається вартістю тих труб, від яких довелося відмовитися при виробництві каркасів. Якщо тепер зросте попит на теплиці і виробники каркасів стануть закуповувати більше труб, витрати виробника велосипедів зростуть, хоча кількісно й якісно використовувані ним труби залишилися тими самими, бо він сплачуватиме зрослу альтернативну вартість.
Альтернативні витрати бувають двох видів.
Прямі витрати — оплата тих ресурсів, які фірма залучає «ззовні»: непрямі витрати: наймання робітників, придбання, сировини, палива, енергії, транспортні витрати, страховка тощо.
Непрямі витрати — витрати власних ресурсів фірми чи вкладень її власників. Як і прямі витрати, вони є відмовою від альтернативних можливостей використання коштів, але на відміну від перших не набувають форми конкретних платежів за контрактами. Проте такі витрати не стають від цього менш реальними. Якщо, наприклад, фірма використовує власну будівлю, вона не платить орендну плату, але позбавляється можливості здати помешкання в наймання й отримувати певний дохід. Вартість невикористаних можливостей і буде в цьому випадку елементом непрямих витрат фірми.
Розмежування між прямими і непрямими витратами важливо для розуміння мотивів, якими може керуватися фірма, з'являючись на ринку. Обравши за мету одержання прибутку, фірма зіставлятиме загальний виторг від продажу своєї продукції з прямими витратами, що визначають її зовнішні витрати. У цьому випадку вона отримає так званий розрахунковий прибуток. Проте реальні її витрати будуть значнішими, бо включатимуть й непрямі витрати. У разі їх врахування матиме місце чистий економічний прибуток. Слід узяти до уваги, що до непрямих витрат звичайно включається й так званий нормальний прибуток, тобто альтернативна вартість вкладеного в певну справу капіталу. Це той мінімум доходу, що дає змогу капіталу утриматися саме в цій справі. Якщо, наприклад, капітал у 200 тис. дол. США, покладений у банк, приносить 20 тис. дол. США доходу у вигляді відсотків, то ці 20 тис. дол. США й становитимуть альтернативну вартість, тобто ту суму доходу, менше за яку капітал, якщо його вкласти в якусь справу, принести не може (інакше він буде або покладений до банку, або вкладений в іншу справу, що приносить не менш 10% «нормального прибутку»).
Розглянемо як приклад якусь фірму, створену двома компаньйонами, що вклали у справу 200 тис. дол. США й виконують функції управляючих. Якби вони не створили свою справу, а працювали за найманням, зарплатня кожного з них склала б 40 тис. дол. США на рік, а капітал, покладений до банку, приніс би 20 тис. дол. США у вигляді відсотків. Загальне співвідношення витрат і прибутку має такий вигляд:
Загальний виторг 500000
Прямі витрати:
матеріали та знос устаткування 50000
Розрахунковий прибуток 150000
Непрямі витрати:
втрачена зарплатня 1 -го компаньйона 40000
втрачена зарплатня 2-го компаньйона 40000
альтернативна вартість капіталу
(«нормальний прибуток») 20000
Чистий економічний прибуток 50000
Приймаючи рішення, фірма має уявляти, що її дійсні витрати складають не 350000 дол. США, а на 100 тис. дол. США більше, тоді як реальний економічний прибуток — на 100 тис. дол. США менший.
Постійні та змінні витрати.
Подальший аналіз витрат виробництва зумовлює необхідність розмежування постійних і змінних витрат.
Постійні витрати (FC) ~ ті, що не залежать від зміни обсягу випуску продукції. їх фірма має сплачувати навіть у тому випадку, коли випуск дорівнюватиме нулю. Це виплати відсотків та торгових зобов'язань, рентні платежі, амортизаційні відрахування, страхові внески, оплата верхнього шару менеджменту та персоналу, що займає ключові позиції.
Змінні витрати (VC) — ті, які зростають у міру збільшення випуску і зменшуються в міру його скорочення. Вони включають витрати на сировину, паливо, енергію, оплату основної маси зайнятих. Кожна нова доза продукції, що випускається, потребує більшої кількості витрат, хоча й не обов'язково в тій самій пропорції, у якій зростає випуск.
Сума постійних і змінних витрат укладає загальні витрати (ТС). їхня змінна частина контролюється маніпулюванням обсягу випуску, тоді як постійна не піддається ефективному контролю та має відшкодовуватися незалежно від обсягу випуску.
Короткостроковий період — проміжок часу, протягом якого фірма не в змозі радикально змінити свою виробничу програму й обсяг випуску варіюється лише за рахунок змін змінних витрат при незмінному стані постійних.
Довгостроковий період — проміжок часу, протягом якого фірма має змогу перебудувати виробництво і впливати на величину випуску, змінюючи не тільки перемінні, а й постійні витрати. Отже, існує досить стала залежність між витратами фірми й отриманими результатами (обсягом випуску), що проявляється по-різному для різних періодів.
У короткостроковому періоді зміна якого-небудь елемента змінних витрат має своїм наслідком відповідну зміну в тому ж напрямку загального фізичного обсягу випуску продукту. Якщо при виробництві телевізорів фірма збільшуватиме кількість зайнятих робітників, то внаслідок цього підвищаться денні норми випуску продуктів (табл. 17.1).
У разі відсутності робітників випуск дорівнюватиме нулю. Один працівник також не зможе забезпечити протягом дня випуск хоча б одного телевізора, але двоє зможуть це зробити. Збільшення кількості робітників до трьох створить можливість випускати три телевізори, а залучення четвертого збільшить випуск до 7 одиниць на день. Залучення п'ятого, шостого і сьомого робітників доводить випуск до максимуму — 13 штук на день, після чого подальше зростання стає неможливим через вичерпання наявних можливостей устаткування, і восьмий робітник уже не додає до обсягу випуску нічого. Як можна переконатися у наведених даних, зростання перемінних витрат збільшує обсяг випуску, але темп такого збільшення не постійний. Залучення кожного додаткового робітника дає різну віддачу у вигляді росту продуктивності. Перехід від використання одного робітника до двох дає збільшення продуктивності на одиницю, а від трьох робітників до чотирьох — на чотири одиниці, після чого залучення кожного наступного робітника призводить до зменшення віддачі. Такий процес відбиває динаміка граничного продукту, що показує зміну випуску залежно від залучення кожної додаткової одиниці витрат за умови, що всі інші види витрат залишаються незмінними.
Закон спадної віддачі.
Динаміка показника граничного продукту свідчить про те, що існує певна межа, за якою віддача від збільшення якого-небудь певного елемента, витрат починає зменшуватися. У цьому знаходить відображення закон спадної віддачі (чи закон спадної граничної продуктивності). Він свідчить про обмеженість можливостей зростання випуску продукції за рахунок лише одного з видів затрачуваних ресурсів. Падіння віддачі відбувається через те, що вичерпуються можливості саме цього ресурсу, тоді як використання всіх інших лишається на незмінному рівні.
Такий характер руху продуктивності використовуваних у виробництві чинників впливає і на динаміку самих витрат. Ті найкраще відбиває показник середніх чи питомих витрат, котрий розраховується як величина витрат на одиницю продукції, що випускається (АС). Оскільки постійні витрати, за визначенням, незалежні від обсягу випуску, середні постійні витрати, обчислені як їхнє відношення до кількості продукції, що випускається (AFC=>FC/Q), будуть скорочуватися в міру збільшення випуску.
Динаміка змінних середніх витрат (AVC==*VC/Q) складніша. Спочатку вони мають тенденцію до зниження, оскільки залучення додаткових ресурсів на стадії їхнього недовикористання спричиняє зростання ефективності використання чинників і, як наслідок, швидке зростання випуску порівняно зі зростанням витрат. Але після певного моменту подальше залучення до виробництва змінних ресурсів дає дедалі меншу віддачу, оскільки досягнута межа завантаження виробничих потужностей («закон спадної віддачі»). Ефективність падає, а витрати на одиницю продукції починають зростати. Графічно цю динаміку можна відобразити у вигляді U-подібної кривої, максимальна точка якої відповідає максимуму питомого продукту. Загальні питомі витрати визначаються як відношення загальних витрат до випущеної продукції чи як сума постійних середніх витрат і змінних середніх витрат (ATC=TC/Q=AFC+AVC). їхня динаміка також описується U-подібною кривою. Нарешті, важлива характеристика витрат виробника — показник граничних витрат (МС), який виражає витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції, що випускається. Вони визначаються як відношення зміни в загальних витратах до зміни обсягу випуску:
МС = aTC/aQ
Показник граничних витрат містить надзвичайно важливу інформацію. Він показує не тільки те, у що обходиться виробництво кожної додаткової одиниці продукції, а й той виграш, що одержить фірма, відмовившись від виробництва останньої одиниці випуску. Це дуже важливо для прийняття рішення про те, яку кількість продукції випускати, збільшувати чи скорочувати виробництво. Фірмі потрібно, наприклад, вирішити, випускати їй три одиниці продукції чи чотири. Середні витрати на виробництво четвертої одиниці — 100 дол. США. Може здатися, що, відмовившись від виробництва четвертої одиниці, фірма заощаджує саме таку суму. Проте розрахунок граничних витрат показує, що додаткові витрати на виробництво четвертої одиниці складають лише 60 дол. США, и саме таким буде «виграш» у разі скорочення виробництва.
Співвідношення загальних, середніх та граничних витрат видно з таблиці 17.2.
Ці співвідношення можна зобразити й графічно, у вигляді кривих виробничих витрат (рис. 17.1).
Із графіка видно, що крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх загальних {АТС) і середніх змінних (AVC) витрат у точках їхніх найменших значень.
Це не випадковість, а наслідок дії правила взаємозв'язку граничних і середніх величин. Суть у тім, що якщо в будь-якій точці граничні витрати наступної одиниці продукції менші за середні витрати попередньої одиниці, то крива змінних середніх витрат буде спадною, а якщо граничні витрати вищі середніх змінних витрат, то крива буде зростаючою. Саме тому крива граничних витрат перетинає криву середніх змінних витрат у її найнижчій точці. Те саме стосується і взаємодії з кривою загальних питомих витрат.
Цю залежність можна проілюструвати і на прикладі якоїсь звичайної ситуації, що не стосується сфери економіки. Якщо середній зріст чоловіків, що знаходяться в кімнаті, становить 1 м 75 см і до цієї кімнати входить людина, зріст якої 1 м 90 см, то середній зріст усіх присутніх у приміщенні підвищиться, якщо ж той, хто увійшов, має зріст 1 м 60 см (гранична величина, менша за середню), то середній зріст зменшиться.
Важливу роль у прийнятті фірмою рішень відіграє можливість комбінувати різні види витрат — прямі, непрямі, постійні, змінні, змінюючи їхню загальну структуру. Можливі комбінації, які дають або однаковий обсяг випуску, або спричиняють його збільшення чи зменшення. Такі залежності, як і у випадку зі споживчими перевагами, можуть бути досліджені за допомогою кривих байдужості, а також за допомогою виробничих функцій.