Економічна теорія (2003)

Прийнявши як вихідну модель досконалої конкуренції, визначимо, як буде поводитися в певній ринковій ситуації фірма-конкурент. Цільовою функцією фірми є максимізація прибутку або, у крайньому разі, мінімізація витрат для того, щоб утриматися на ринку. Залежно від мети фірма вирішуватиме питання про те, чи брати участь у виробництві певного продукту, й якщо брати, то яку його кількість випускати. На основі рішень окремих фірм формуватиметься ринкова крива пропозиції. Оскільки в такій ринковій структурі частка кожної фірми в загальному випуску дуже мала, ціна рівноваги, що склалася на ринку, виступає для неї визначальною і непідвласною контролю. Ці фірми приймають ціну (price taker), тобто продають свою продукцію за цінами, що складаються під впливом сил, які поза фірмою та недоступні для її впливу. За таких умов фірма може приймати рішення тільки з приводу регулювання обсягу випуску, що дає змогу забезпечувати максимальний прибуток і мінімальні витрати.

Порівняння загального доходу із загальними витратами.

Щоб визначити прибуток, який фірма отримає при певній ціні та кількості продукту, що випускається, потрібно порівняти її загальний доход із загальними витратами (табл. 20.2).

Чи буде фірма виробляти продукт за цих умов? Очевидно, так, оскільки, виробляючи продукт, вона має можливість одержувати прибуток: уже починаючи з третьої одиниці випуску, її дохід перевищить загальні витрати і з'явиться прибуток. Він зростатиме й при 9 одиницях випуску досягне максимуму (+299), після чого подальше зростання випуску продукції даватиме зменшення прибутку через більш швидкий темп зростання витрат. Це можна показати графічно (рис. 20.1).

Загальний дохід становитиме пряму лінію, що рівномірно зростає, бо при постійній ціні кожна додаткова одиниця випуску додає до загального доходу ту ж саму величину. Крива витрат показує, що зі зростанням випуску зростають витрати, витрачається більше ресурсів, але темпи збільшення витрат будуть різні. Спочатку витрати будуть меншими: фірма намагається використовувати ресурси якнайефективніше, але з їхнім вичерпанням і відповідно до закону спадної віддачі темп зростання витрат підвищується. Десь у межах обсягів випуску в 2 одиниці та понад 10 одиниць мають місце критичні точки, в яких крива загальних витрат перетинає пряму загальних доходів. Будь-який випуск за межами цих точок є цілком збитковим, а випуск у межах простору, обмеженого такими точками і кривою загальних витрат, буде прибутковим. Максимум прибутку досягається в проміжку, де вертикальний відрізок між прямою доходу та кривою витрат найбільший.

Порівняння граничного доходу і граничних витрат. Для визначення рівня випуску, що дає максимальний прибуток, можна використовувати також порівняння граничного доходу та граничних витрат. Граничний дохід у цьому випадку дорівнюватиме ціні, оскільки ціна не залежить від виробника і становитиме саме ту величину, яку випуск кожної додаткової одиниці додає до загального доходу. Граничні витрати будуть свідчити, наскільки зростатимуть загальні витрати при випуску кожної наступної одиниці продукції.

Підхід з погляду аналізу граничних величин особливо зручний для визначення тих меж, до яких має сенс продовжувати виробництво продукції. У наведеному прикладі відповідно до правила MR=MC точкою, де буде досягнуто максимум прибутку, буде 9-та одиниця випуску, бо саме тут граничний дохід порівнюється з граничними витратами. Оскільки за умов досконалої конкуренції ціна дорівнює граничному доходу, правило максимізації прибутку може бути наведене як Р=МС, що означає можливість продовжувати виробництво доти, доки граничні витрати не зрівняються з ціною. Ця рівність означає досягнення точки найефективнішого розподілу ресурсів, при якому щонайкраще задовольняються споживчі запити. Якщо зміняються споживчі переваги чи пропозиція ресурсів, то ціна відхиляється від граничних витрат, а це означає, що при виробництві останньої одиниці продукту ресурси або недовикористані (Р>МС), або перевитрачені (Р<МС). В обох випадках виникає необхідність перерозподілити ресурси так, щоб забезпечувалося максимально ефективне їх використання. Це дає змогу не тільки максимізувати прибуток, а й якнайповніше задовольнити потреби членів суспільства.

Ринкова ситуація не завжди буває сприятливою для фірми і може скластися так, що вона не зможе одержувати прибуток. Припустимо, ціна впала значно нижче за ту, котра давала прибуток. Не маючи змоги якось вплинути на ціну, фірма може лише спробувати пристосуватися до нових умов, варіюючи обсяги випуску. Якщо ціна достатньо низька, то будь-який рівень випуску буде завдавати збитків. Але це ще не означає, що фірма має зникнути з ринку. У короткий період вона може протриматися, якщо зведе свої збитки до мінімуму та відшкодує хоча 6 частину витрат. Наприклад, при ціні 81 дол. США за одиницю продукції ситуацію можна зобразити у вигляді таблиці 20.3.

Якщо фірма не буде випускати продукцію, то її дохід дорівнюватиме нулю, але при цьому вона змушена буде виплачувати постійні витрати. Вони і складуть чисті збитки фірми (-100). Нижче за цю межу фірма не може опуститися, бо тоді не зможе відшкодувати навіть постійні витрати. Але існують варіанти, за яких фірма хоч і зазнає збитків, але менше за 100 дол. США; у такому випадку вона може відшкодувати не тільки постійні витрати, а й частину змінних. Таких варіантів кілька, але один з них (6 одиниць випуску) має мінімальні втрати (-64). Якщо ціна впаде ще більше, то збитки від будь-якого рівня випуску перевищать 100, а отже, не можуть відшкодуватися навіть постійні витрати. У такому разі кращий вихід для фірми — закрити виробництво, розпродати устаткування й піти з ринку.

Оскільки за умов досконалої конкуренції ціна збігається з граничним доходом, кожна її зміна (падіння чи збільшення) спричиняє необхідність з метою максимізації прибутку чи мінімізації збитків знаходити такі рівні випуску, за яких нова ціна зрівнювалася б із граничними витратами. Ця залежність матиме місце, якщо ціна не опуститься нижче за рівень середніх змінних витрат. Якщо це відбудеться, то фірма припиняє своє існування (рис.20.2).

Але ту саму залежність між ціною та кількістю, що випускається, відбиває і крива пропозиції. Можна сформулювати положення, згідно з яким крива пропозиції фірми, що прагне максимізувати прибуток на ринку досконалої конкуренції, збігається зі зростаючим відрізком кривої граничних витрат, що лежить вище за точку її перетину з кривою середніх змінних витрат.

Рівновага фірми у тривалий період

За умов досконалої конкуренції поведінка фірми розглядалася за короткий період, коли фірма реагувала на зміни ціни рішенням скорочувати чи збільшувати обсяг виробленої продукції. Але реакція фірм-конкурентів на зміну цін може відбитися також у рішеннях про участь чи неучасть у виробництві певного товару, про вихід на ринок чи вихід з нього. Ці рішення відбивають поведінку фірми вже в тривалий період. Якщо за короткий період рівноважний стан, тобто ситуація, коли фірма задоволена виконанням своїх економічних планів, досягається за умови рівності граничних витрат і граничного доходу (ціни), то в довгостроковому плані умовами досягнення рівноваги стають, крім того, розміри фірми і прагнення вийти на ринок чи залишити його. Ці умови можна виразити такою формулою: ціна - граничні витрати = короткострокові питомі витрати = довгострокові питомі витрати.

Рівновага ціни й питомих витрат означає, що фірма задоволена знайденим обсягом випуску і не бажає ні скорочувати, ні збільшувати його. Якщо ця рівновага порушується, вона буде прагнути змінити обсяг випуску в певних розмірах підприємства. Рівновага короткострокових і довгострокових питомих витрат означає, що фірма досягла оптимальних розмірів, за яких забезпечується рівень випуску продукції, який задовольняє її. Порушення рівноваги означатиме, що необхідно змінювати розміри виробництва, щоб забезпечити обраний рівень випуску: інвестувати чи вилучати капітал, змінювати устаткування, залучати нову чи скорочувати робочу силу і т. ін. Нарешті, рівновага питомих витрат та ціни означає, що капітал, який використовується, приносить лише нормальний прибуток — не більше й не менше. Якщо порушується рівновага й ціна перевищує довгострокові питомі витрати, то виникає прибуток понад нормальний і до цієї сфери діяльності спрямовуються інші фірми; якщо ж ціна нижча за питомі витрати, то не забезпечується навіть нормальний прибуток і фірми починають залишати галузь.

Економісти розглядають досконалу конкуренцію як ідеальну ринкову структуру. По-перше, кожна фірма досягає максимуму прибутку, виробляючи продукцію за умови, що Р = МС. Це означає оптимальний розподіл ресурсів, при якому вони використовуються найраціональніше, даючи максимальну користь. По-друге, при досягненні довгострокової рівноваги кожна фірма виробляє продукцію за умови Р = АС. При цьому кожна фірма одержує лише нормальний прибуток, а тому забезпечується найдешевший із усіх можливих варіантів випуск, що також сприяє збільшенню суспільного добробуту.