Основи економічної теорії (2003)

Закони грошового обігу та грошової маси

Виконуючи функцію засобу обігу та засобу платежу, гроші рухаються в сфері обігу, тобто відбувається грошовий обіг. Вони відображають рух товарів, і тому кожна держава визначає необхідну кількість грошей для ефективного грошового обігу. Ця сума зумовлюється впливом основних факторів, які перебувають між собою у певній залежності: кількість товарів проданих на ринку і кількість грошей — прямо пропорційна залежність; рівень товарних цін і кількість грошей — прямо пропорційна залежність; швидкість обігу грошей і кількість грошей — обернено пропорційна залежність.

На основі врахування дії цих факторів, усіх існуючих форм грошей, торгівлі та взаємозаліків, загальний закон грошового обігу знайшов своє втілення в формулі М — Y.P • Q/V, або в розгорнутому вигляді

лк ZPQ-LK+a-б

де М — кількість грошей; Т.Р • Q — сума цін товарів; ZK — сума цін товарів, проданих в кредит; а — сума необхідних платежів за угодами, зобов'язаннями; б — сума взаємопогашуваних платежів; V — швидкість обігу грошей.

Загальний закон грошового обігу — кількість грошей, необхідна державі для нормального обігу, прямо пропорційна кількості товарів та рівню їхніх цін і обернено пропорційна швидкості обігу грошей.

Західні економісти як формулу закону обігу грошей використовують модель економіста і математика Ірвінга Фішера (1867—1947, США), згідно з якою кількість грошей М, необхідних для обслуговування товарного обігу прямо пропорційна кількості товарів і послуг Q, їхній ціні Р, та обернено пропорційна швидкості обігу грошей — V:

M-V = P-Q.

Суть моделі Фішера полягає в тому, що збалансованість грошової маси і товарного покриття досягається зміною цін. При цьому спостерігається обернено пропорційна залежність між загальним рівнем цін та вартістю грошової одиниці.

Реальна вартість (купівельна спроможність) грошей — кількість товарів і послуг, які можна купити за грошову одиницю.

І хоча зовні здається, що грошовий обіг спонукає до руху товарну масу, насправді рух товарів зумовлює грошовий обіг, бо фактори, які визначають кількість грошей, необхідних для ефективного обігу, залежать від умов виробництва, поділу праці, її продуктивності, а отже від вартості та цін. Обмежують грошову масу лише реальні потреби обігу.

Грошова маса — сукупність готівкових та безготівкових купівельних і платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг у державі.

Для оптимізації регулювання грошової (монетарної) маси обігу до неї відносять гроші всіх форм і власності (державні готівкові — банкноти центрального банку та білонна (розмінна) монета і приватні депозитні поточні рахунки в комерційних банках та квазігроші (строкові ощадні рахунки)). У високорозвинутих країнах готівкові гроші становлять не більше 10—15%. У США на них припадає лише 4,5% грошової маси, а в Україні — 20%. У товарно-грошовому русі використовуються також інші форми грошей.

Головною ознакою, яка відрізняє одні форми грошей від інших, є ліквідність, тобто швидкість перетворення тієї чи іншої форми грошей на необхідні блага.

Найпоширеніші форми грошей (за спаданням рівня ліквідності):

готівкові (банкноти і монети);

поточні банківські рахунки;

строкові (ощадні) банківські рахунки;

сертифікати короткострокові (1—6 міс.) малої вартості;

сертифікати короткострокові великої вартості;

сертифікати довгострокові (від 1 року і більше);

різні цінні папери (крім акцій).

Відомо, що до агрегату Мх відносять форми грошей 1 і 2 та використовують його для вимірювання об'єму фактичних засобів обігу. До М2 відносять Мх та форми 3, 4. За його допомогою вимірюють запас високо-ліквідного майна (активів), яким володіє населення. М2 — це високоліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження. До М3 відносять грошові форми агрегату М2 та форми 5, 6, 7. Це вклади, якими володіють, як правило, підприємства, що на грошовому ринку представлені у вигляді приватних депозитних сертифікатів, квазікредитні гроші. В окремих випадках банківська статистика виділяє ще й агрегат L, до якого належать гроші агрегату М3: банківські акцепти, векселі державної скарбниці, окремі види облігацій та деякі інші форми грошових активів. Вважається, що цей агрегат охоплює всю масу грошей в обігу.

Рух грошей здійснюється у певній системі, зміст якої зумовлювався типами загальних еквівалентів. Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка сформувалася в країні історично та закріплена законодавчо (масштаб цін, порядок карбування монет, емісія, порядок обігу та вилучення грошових знаків), регламентація безготівкового обігу та інститути грошового обігу (центральний банк, в Україні — Національний банк, міністерство фінансів та скарбниця — в Україні — казначейство). Типами загальних еквівалентів, що зумовлюють зміст грошової системи, слугують товарний — гроші у вигляді товарів, метало-карбований — гроші у вигляді золотих і срібних монет, емісійний (вексельно-депозитний) — гроші у вигляді депозитних вкладів (відданих на зберігання), що рухаються у вигляді чеків, кредитних карток, чи електронних грошей не як різновиду грошей, а як методу застосування нових технологій в обігу депозитів (автоматизована розрахункова палата, системи: автоматизованого касира, терміналу). Нині з'явився новий тип загального еквівалента — депозитно-електронний.

Обсяг грошової маси в обігу є надзвичайно важливим макроекономічним інструментом держави. Баланс товарної і грошової маси забезпечується постійним регулюванням з метою стабілізації грошового обігу, а отже і грошей. Регулювання та підтримання стабільного ефективного грошового обігу здійснюють шляхом реформування грошової системи або іншими способами впливу на конкретні елементи системи. До таких заходів належать дефляція, деномінація, девальвація, ревальвація.

Дефляція — зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу зайвих паперових грошей та зниження, стримування загального (середнього) рівня цін.

За змістом дефляція — процес, протилежний інфляції. Досягається вона за допомогою застосування певних фінансових та грошово-кредитних важелів: підвищення податків, яке знижує купівельну спроможність населення; скорочення попиту на кредит, шляхом підвищення ставок дисконтного відсотка та норм обов'язкових резервів комерційних банків; збільшення реалізації центральним банком цінних паперів; посилення контролю за лімітами кредитування.

Зменшувати обсяг грошової маси в країні з метою забезпечення дефляції можна, «заморожуючи» заробітну плату та скорочуючи бюджетні витрати. А найрадикальнішим є метод нуліфікації — тобто ліквідації старих грошей (знаків) і випуск нових (у меншій кількості).

Деномінація — заміна номінальної вартості грошових знаків у певному співвідношенні на нові більші грошові одиниці з одночасним перерахунком цін, зарплати, тарифів відповідно.

Деномінація спрощує і здешевлює всі грошові операції. Це підтвердив досвід деномінації в 1922—1923 pp. та в 1961 р. у колишньому СРСР.

Девальвація — 1) зменшення металевого (золотого) вмісту грошової одиниці; 2) підвищення курсу паперових знаків стосовно вмісту металу (золота) іноземних валют; 3) зменшення встановленої вартості валют за умови законодавчого регулювання.

Вона є зниженням курсу національної валюти, її знеціненням щодо іноземних (у тому числі й міжнародних валют) на певний відсоток. Здійснюється і вимушено, і заплановано з метою досягнення необхідного впливу на внутрі- та зовнішньоекономічні відносини.

Ревальвація — підвищення раніше встановленої вартості валюти.

Це явищем є протилежним девальвації, досягається не тільки підвищенням на певний відсоток вартості валюти, а й (за золотого стандарту) збільшенням золотого вмісту в національних грошових знаках, а нині — підвищенням курсу національної валюти щодо іноземних (міжнародних) валют. Такий спосіб впливу на грошовий обіг вигідний для кредиторів та імпортерів товарів і втратний для експортерів.

Валюта — грошова одиниця для вимірювання вартості товарів.

Поняття «валюта» має три значення:

грошова одиниця країни, грошові знаки іноземних держав (у тому числі кредитні засоби);

міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця;

платіжний засіб.

Для оздоровлення системи грошового обігу використовують також паралельний обіг двох валют з поступовим витісненням відмираючих знецінених грошових знаків і введенням нових — вагоміших. Відлагоджена грошова система пожвавлює кругообіг доходів і витрат, які уособлюють усю економіку, сприяє підвищенню рівня зайнятості населення, завантаженню виробничих потужностей і зростанню виробництва. У цьому процесі важливе місце належить і конвертованості національної грошової одиниці.