Основи економічної теорії (2003)
Перетворення грошей на капітал.
Будь-який капітал — промисловий, торговельний, позиковий тощо починає свій обіг, тобто економічний рух, з певної суми грошей. Проте обіг капіталу принципово відрізняється від обігу товарів і грошей. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т — Г — Т, гроші є лише посередником в обміні одного товару на інший. У цьому процесі товаровласників цікавлять не самі гроші, а товари, які можна придбати за гроші, отримані від продажу своїх товарів. Крайні полюси формули обігу товарів і грошей — це якісно різні споживчі вартості, оскільки немає сенсу продавати товар з метою купівлі такого самого товару. Економічний сенс обігу товарів полягає в заміні товару однієї споживчої вартості товаром, що має іншу споживчу вартість.
Інший економічний зміст має обіг капіталу, загальною формулою якого є Г — Т — Г. Тут процес починається і завершується грошима, тому крайні полюси формули обігу капіталу якісно однорідні — це гроші. Економічний сенс обігу капіталу полягає в тому, щоб внаслідок обігу отримати більше грошей, ніж було авансовано. Тому гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли повертаються до власника з приростом. На цій підставі загальна формула обігу капіталу має такий вигляд:
Г — Т — Г + г,
де г — приріст початково авансованої суми грошей. Цей, приріст початково авансованої суми грошей К. Маркс назвав додатковою вартістю. Звідси випливає одне з трьох сутнісних визначень капіталу: капітал є самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.
Буденна (вульгарна) свідомість пов'язує приріст грошей (додаткову вартість) зі сферою обігу товарів — їх продажем за цінами вищими, а купівлею — за нижчими від вартості. Проте приріст грошей продавця через надбавку до ціни втрачається, як тільки продавець стає покупцем. Втрачається приріст авансової суми грошей і тоді, коли товари купують за цінами, нижчими від вартості: в такій ситуації виграш покупця зникає, як тільки він стає продавцем, адже покупець має таке саме право придбати товар за ціною, нижчою від вартості.
Тому ні надбавка до ціни товару, ні придбання його за ціною, нижчою від вартості, ні взаємний обман продавців і покупців не можуть дати загального приросту капіталу, тобто приросту у всіх продавців і покупців товарів. Зумовлено це тим, що хоча ціни на окремі товари, справді, можуть відхилятися і відхиляються за законами ринкової кон'юнктури (законів попиту і пропозиції) від вартості, сума цін всіх товарів завжди дорівнює сумі їх вартості.
Разом з тим, за неможливості загального приросту грошей (вартості) у сфері обігу в дійсності такий приріст існує. Навіть тоді, коли товари купують і продають на еквівалентній основі, тобто за їх вартістю. І тут виникає суперечність загальної формули капіталу, яка полягає в тому, що власник грошей купує товари за їх вартістю (Г — Т), продає за їх вартістю (Т — Г) і одержує в результаті цього більше вартості (Г + г), ніж було вкладено. Додаткова вартість не може виникнути з обігу і не може виникнути поза обігом, вона повинна виникнути в обігу і водночас не в обігу.
Суперечність загальної формули капіталу може бути розв'язана позитивно лише в тому разі, якщо на ринку є особливий товар, споживча вартість якого створює нову, більшу вартість, ніж та, якою він наділений. Такий особливий товар з'являється на ринку внаслідок виникнення капіталістичної власності в процесі первинного нагромадження капіталу. Ним є робоча сила, тобто здатність людини до праці.
Робоча сила — сукупність фізичних та розумових здібностей, якими володіє людина і використовує щоразу, коли виробляє будь-які економічні блага.
Робоча сила як товар
Для перетворення робочої сили на товар власник робочої сили повинен бути вільною особою. По-перше, необхідно, щоб людина була особисто вільна і могла розпоряджатися своєю робочою силою. Ця умова виникає внаслідок ліквідації особистої кріпосної залежності. По-друге, необхідно, щоб така особисто вільна людина була «вільною» від засобів виробництва, тобто позбавленою останніх, а тому змушена продавати свою робочу силу. Ці умови виникають як наслідок обезземелювання колишніх кріпосних селян.
Проте для перетворення робочої сили на товар лише цих умов недостатньо: у суспільстві необхідна ще і наявність осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, мають змогу купувати робочу силу та на основі її використання здійснювати виробництво.
Товар робоча сила — сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці як об'єкт відносин купівлі-продажу між найманим працівником і власником засобів виробництва.
Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці, тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.
Наймана праця — праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої" сили найманим працівником власнику засобів виробництва.
Купівля-продаж робочої сили, що перетворює її на товар, є економічним відношенням між власником робочої сили — найманим працівником та власником грошей — капіталістом. Отже, перетворення робочої сили на товар є першим ступенем переходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту (належності найманому робітнику робочої сили, а капіталісту — грошей та засобів виробництва) в економічний зміст, тобто в реальні економічні відносини.
Стаючи товаром, робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Якісне визначення вартості товару робоча сила утворюють ^відносини купівлі-продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом. Кількісне визначення вартості товару робоча сила зводиться до величини її вартості, яка визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів», що забезпечують відтворення робочої сили, і зводиться до вартості цих життєвих засобів — до вартості так званого «споживчого кошика». До його складу входять товари, споживання яких стало типовим, характерним для певної країни в певний час і забезпечує відтворення робочої сили певної якості (кваліфікації).
В економічній теорії існує концепція, яка ототожнює робочу силу з працею (А. Сміт, Д. Рікардо та їх послідовники). Відповідно до цієї концепції найманий працівник продає, а капіталіст купує та оплачує не здатність працівника до праці, а саму працю. Проте продати працю неможливо, оскільки праця — це доцільне використання розумових і фізичних сил людини в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. Складовими частинами процесу виробництва є сама праця, знаряддя праці й предмет праці. Тому праця є процесом, що здійснюється за наявності засобів виробництва — знарядь і предметів праці. Але найманий працівник позбавлений засобів виробництва, вони є власністю капіталіста. Тому найманий працівник не може здійснити процес праці, а поки процесу праці немає, не існує і живої праці. Продати ж те, чого не існує, неможливо, тому концепція про продаж найманим працівником своєї праці ірраціональна. Свою працю, і лише в уречевленій формі, може продати лише той, хто є власником засобів виробництва, хто з їх допомогою здійснює процес виробництва і в ньому уречевлює працю у виробленому товарі, який пропонується для продажу. Такої можливості найманий працівник не має, він може продати свою здатність до праці, а не саму працю.
Концепція, згідно з якою найманий працівник продає не робочу силу, а свою працю, не дає раціональної відповіді й на питання — чим визначається вартість праці? Адже відомо, що праця є джерелом вартості товарів, проте сама вартості не має. А. Сміт і Д. Рікардо стверджували (у цьому їх історична заслуга перед економічною наукою), що вартість товару визначається працею. Разом з цим вони вважали, що вартість праці визначається вартістю товару. Але обидва ці твердження створювали логічно хибне коло, раціональний вихід з якого можливий на основі бачення відмінності між здатністю до праці (робочою силою) і самою живою працею. Обґрунтував цю відмінність К. Маркс.
Як і будь-який інший товар, робоча сила має ціну. Ціною робочої сили є вартість товару робоча сила, що виражена в грошовій формі, тобто в грошах. У реальних відносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили виступає у формі заробітної плати. Тому заробітна плата, з одного боку, є ціною, тобто перетвореною формою вартості товару робоча сила, а з іншого — економічним відношенням між найманим працівником і капіталістом у сфері обігу (купівлі-продажу) товару робоча сила. Згідно з концепцією, що ототожнює робочу силу з живою працею, заробітна плата є платою за працю. Саме таке трактування заробітної плати викладається в підручниках «Економікс» різних авторів.
Ціна робочої сили має свої особливості. Якщо ціни звичайних товарів через незбігання попиту і пропозиції безперервно коливаються (збільшуючись чи зменшуючись) стосовно їх вартості, то ціна товару робоча сила відхиляється від вартості, як правило, у бік зменшення. Зумовлено це тим, що пропозиція цього товару на ринку праці стійко перевищує попит і втілюється в безробітті, що є органічною властивістю капіталістичного способу виробництва. Перевищення пропозиції товару робоча сила над попитом об'єктивно призводить до зниження ціни робочої сили (заробітної плати) нижче від її вартості та є додатковим фактором збагачення капіталіста як споживача робочої сили.
Але за з'ясування механізму самозростання капіталу (утворення додаткової вартості) необхідно абстрагуватися від незбігання ціни і вартості робочої сили, тобто виходити з дії закону вартості, згідно з яким у відносинах купівлі-продажу робочої сили має місце еквівалентність, тобто з того, що капіталіст повністю оплачує вартість робочої сили. Але чи можливе в принципі самозростання початково авансованої суми грошей за такої умови? Можливе, і ця можливість пов'язана не з вартістю, а зі споживчою вартістю товару робоча сила.
Споживча вартість товару робоча сила — здатність робочої сили бути джерелом вартості, й до того ж більшої вартості, ніж вона сама має, тобто джерелом додаткової вартості.