Основи економічної теорії (2003)
Процес самозростання вартості. Постійний та змінний капітал
він є процесом виробництва товарів і як такий — єдністю процесів створення споживчої вартості та створення вартості;
він є єдністю процесу праці та процесу збільшення вартості, тобто створення додаткової вартості.
Розглянемо процес створення додаткової вартості, тобто механізм самозростання початково авансованої суми грошей на прикладі підприємства з пошиття джинсів. Припустимо, що один його працівник за восьмигодинний робочий день з 10 метрів джинсової тканини, яка коштує 200 дол., шиє 10 пар джинсів; амортизація приміщення, де відбувається процес виробництва, а також знарядь праці (швейних машин тощо) і споживання допоміжних матеріалів (ниток, заклепок, електроенергії, тощо) становив 50 дол. У цьому випадку вартість усіх спожитих засобів виробництва становитиме 250 дол. Припустимо також, що денна вартість робочої сили найманого працівника дорівнюватиме 80 дол. Отже, для пошиття 10 пар джинсів одним найманим працівником протягом одного робочого дня капіталіст повинен авансувати 330 дол.
З'ясувати з урахуванням цього вартість пошитих джинсів можна, розглянувши функції праці в процесі виробництва. Як відомо, праця, що створює товари, має двоїстий характер: вона виступає з одного боку, як праця конкретна, а з іншого — як праця абстрактна. Функціями конкретної праці є створення споживчої вартості товару і перенесення на товар вартості засобів виробництва, що споживаються. А функцією абстрактної праці є створення нової вартості.
У нашому прикладі конкретною працею на вартість джинсів буде перенесено 250 дол. вартості спожитих засобів виробництва, а абстрактною працею буде створена нова вартість. У структурі вартості вироблених джинсів новостворена вартість є доданою вартістю — вартістю, що додається до вартості спожитих засобів виробництва, яка переноситься на вартість вироблених товарів. Але якою у нашому прикладі буде величина новоствореної вартості? Протягом частини робочого дня, наприклад за чотири години, абстрактною працею створюється вартість, що дорівнює 80 дол. (10 дол. за годину). Ця вартість дорівнює денній вартості робочої сили. Протягом інших чотирьох годин абстрактною працею буде створена вартість, що також дорівнюватиме 80 дол. Ця частина новоствореної вартості і є додатковою вартістю. Отже, вартість пошитих 10 пар джинсів становитиме 410 дол., з яких 250 дол. становить перенесена вартість і 160 дол. — новостворена (додана) вартість. Продаючи джинси за ціною, що відповідає їх вартості (41 дол. за пару), капіталіст отримує 410 дол., з яких 80 дол. є додатковою вартістю як різниця між вирученою сумою в 410 дол. і авансованими на виробництво 330 дол. Логіка процесу самозростання початково авансованої суми грошей показана на рис. 1.4.
Отже, вартість робочої сили і вартість, створена живою працею, — дві різні величини. У нашому прикладі в процесі виробництва джинсів абстрактною працею працівника протягом робочого дня була створена нова вартість, удвічі більша від вартості робочої сили. Протягом перших чотирьох годин, які є необхідним робочим часом, була створена вартість, що дорівнює вартості робочої сили. А протягом наступних чотирьох годин, які є додатковим робочим часом, була створена додаткова вартість величиною у 80 дол., що становлять приріст капіталу. Джерелом додаткової вартості та приросту капіталу є додаткова праця найманого робітника.
Додаткова вартість — частина новоствореної вартості, яка є результатом додаткової праці найманих працівників і втілена у вартості додаткового продукту, безоплатно присвоюється власниками умов праці, виступає специфічно капіталістичною формою експлуатації найманих працівників, є мотивом і метою капіталістичного способу виробництва.
Підставою для твердження, що найманому працівникові потрібна лише певна частина робочого дня для створення вартості, еквівалентної вартості його «споживчого кошика», тобто вартості його робочої сили, є той історичний факт, що вже в період розпаду первіснообщинного ладу продуктивність праці перевищила рівень, який давав змогу безпосереднім виробникам виробляти тільки той обсяг засобів існування, який потрібний для підтримки їх власного життя. Це виявилося в поділі праці на необхідну і додаткову, а відповідно і продукту — на необхідний і додатковий.
Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, що перевищує усталені потреби безпосередніх виробників.
Поділ праці на необхідну і додаткову та відповідно продукту на необхідний і додатковий був економічним підґрунтям суспільного поділу праці на фізичну і розумову, класового поділу суспільства, основою соціально-економічного прогресу. Саме додаткова праця безпосередніх виробників є економічним підґрунтям розвитку науки, мистецтва, культури в усіх її духовних і матеріальних виявах.
Ще до виникнення капіталізму продуктивність праці була на такому рівні, за якого безпосередньому виробнику досить було витрачати приблизно половину робочого часу для виробництва необхідних йому та його сім'ї засобів існування. Свідченням цьому є те, що у феодальному суспільстві кріпаки меншу частину тижня працювали на себе, а більшу — на феодалів. Це і є підставою для твердження, що в період формування капіталістичного способу виробництва робочий день поділявся на необхідний і додатковий робочий час приблизно навпіл.
Необхідний робочий час є тією частиною робочого часу (робочого дня), упродовж якої здійснюється необхідна праця та створюються необхідний продукт і його вартість. Додатковий робочий час є тією частиною робочого часу (робочого дня), упродовж якої здійснюється додаткова праця та створюються додатковий продукт, додаткова вартість.
Розкриття механізму самозростання вартості дає змогу по-новому побачити суть суперечності загальної формули капіталу (Г — Т — Г') і зрозуміти спосіб її розв'язання. Тепер стає очевидним, що:
додаткова вартість насправді не може виникнути у сфері обігу, оскільки в ній рухаються рівновеликі вартості;
додаткова вартість створюється живою працею найманого працівника у сфері виробництва;
додаткова вартість не може виникнути і поза сферою обігу: якщо товар, що містить у собі додаткову вартість (Т'), не пройде другу фазу сфери обігу (Т' — Г"), то його вартість, у тому числі й додаткова, взагалі не перетвориться на грошову форму, у цьому випадку самозростання початково авансованої суми грошей не станеться, вона взагалі буде втрачена.
Механізм самозростання початково авансованої суми грошей не тільки розкриває причину походження додаткової вартості, а також окреслює сферу і джерело її виробництва. Він вказує і на те, що гроші перетворюються на капітал тільки на основі та в межах відносин між найманим працівником і капіталістом, що поза цими відносинами гроші не є капіталом. Тому капітал слід розуміти не тільки як вартість, що приносить додаткову вартість (самозростаючу вартість), а й як суспільні відносини виробництва. У цьому сенсі капітал є специфічно капіталістичними виробничими відносинами — відносинами найманого працівника і капіталіста, тобто відносинами «наймана праця — капітал». Це друге сутнісне визначення капіталу.
Капітал — це не гроші й не речі самі по собі. Вони стають капіталом, коли охоплюються специфічно капіталістичними відносинами, а саме — коли вживаються як засіб купівлі робочої сили найманих працівників з наступним її використанням роботодавцем. При цьому купівля-продаж робочої сили утворює форму капіталу як виробничих відносин.
Зміст капіталу полягає в тому, що капіталіст меншу частину чужої праці, уречевленої в продукті найманого працівника, яка постійно привласнюється ним без еквівалента, знову і знову обмінює у формі заробітної плати на більшу кількість живої чужої праці. Тому власність для капіталіста є правом присвоювати чужу неоплачену працю або її продукт, а для найманого працівника — неможливістю присвоювати собі свій власний продукт. Тому присвоєння капіталістом додаткової вартості є специфічно капіталістичною формою експлуатації найманих працівників, тобто формою реалізації капіталістичної власності, а отримання додаткової вартості є безпосередньою метою та основним економічним законом капіталістичного способу виробництва.
У процесі створення додаткової вартості окремі складові капіталу відіграють різну роль. Так, у вартість вироблених товарів входить уся вартість сировини, допоміжних матеріалів, електроенергії тощо, та деяка частина вартості виробничого приміщення, машин, устаткування тощо. Величина їх вартості у процесі виробництва не змінюється: скільки коштують елементи капіталу, що споживаються у процесі виробництва, стільки ж вартості переноситься на товар, що виробляється. Ці елементи є постійним капіталом. Тому постійний капітал — це та частина капіталу, яка авансується на купівлю засобів виробництва і в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості.
Постійний капітал — частина капіталу, яка не змінює своєї величини у процесі виробництва і функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії, допоміжних матеріалів тощо (позначають літерою С (лат. constant — постійний)).
Частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили, змінює свою величину: куплена робоча сила, перетворюючись у процесі виробництва на живу працю, створює вартість більшої величини, ніж має сама.
Теоретичний зміст поділу капіталу на постійний і змінний полягає у виявленні тієї частини капіталу, функцією якої є створення додаткової вартості. Позначивши додаткову вартість буквою т (нім. Mehrwert — додаткова вартість), отримуємо структуру вартості виробленого товару:
W = С + V + т,
де W — вартість товару.
Абсолютна величина додаткової вартості називається масою додаткової вартості й позначається буквою М. Маса додаткової вартості залежить від розмірів функціонуючого змінного капіталу і норми додаткової вартості. Норма додаткової вартості — це відношення додаткового робочого часу до необхідного робочого часу, виражене у відсотках (позначається символом т').
Але оскільки у додатковий робочий час створюється додаткова вартість, а у необхідний робочий час — вартість, еквівалентна вартості робочої сили (змінному капіталу), то норма додаткової вартості може бути представлена і як відношення додаткової вартості до змінного капіталу, також виражене у відсотках.
Норма додаткової вартості показує, в якій пропорції робочий час поділяється на необхідний і додатковий, а новостворена вартість — на вартість, що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість. Тому норма додаткової вартості є вираженням рівня експлуатації найманої праці: вона показує, скільки часу протягом робочого дня найманий працівник працює на себе і скільки на капіталіста. Стовідсоткова норма додаткової вартості свідчить, що найманий працівник працює на капіталіста стільки ж часу, скільки й на себе.
Далі можна визначити масу додаткової вартості. На відміну від норми додаткової вартості, маса додаткової вартості — це абсолютна величина додаткової вартості, що створюється певним авансованим капіталом. Маса додаткової вартості позначається символом М, вона залежить від розмірів змінного капіталу і норми додаткової вартості, тобто М = V • т'. У нашому прикладі маса додаткової вартості дорівнює 80 дол., бо 80 дол. змінного капіталу (вартість робочої сили одного найманого працівника), помножені на одиницю (стовідсоткову норму додаткової вартості), дають 80 дол. додаткової вартості. А якщо на підприємстві працює, наприклад, 50 найманих працівників, тобто розмір змінного капіталу становить 4000 дол., то за стовідсоткової норми додаткової вартості маса додаткової вартості дорівнюватиме 4000 дол., оскільки: 4000^0.=4000 80F
З формули маси додаткової вартості доходимо висновку, що вона прямо пропорційно залежить не тільки від абсолютної величини змінного капіталу, а й від норми додаткової вартості — чим вища норма додаткової вартості, тим більший абсолютний розмір створюваної додаткової вартості.
Існує два способи збільшення додаткової вартості. Перший, пов'язаний з абсолютним подовженням робочого дня, домінував на ранніх етапах розвитку капіталізму і отримав назву абсолютної додаткової вартості. Очевидно, що за вартості робочої сили, яка, наприклад, відповідає чотирьом годинам необхідного робочого часу, подовження робочого дня з 8 до 9 або 10 годин означатиме абсолютне збільшення додаткового робочого часу. У цьому разі норма додаткової вартості становитиме відповідно 125% і 150%. А зростання норми додаткової вартості призводить до збільшення її маси (розмірів): за 9-годинного робочого дня вона становитиме 100 дол., а за 10-годинного — 120 дол.
Абсолютна додаткова вартість — додаткова вартість, що створюється внаслідок абсолютного подовження робочого дня за межі необхідного робочого часу.
Абсолютна додаткова вартість зростає також за рахунок підвищення інтенсивності праці, тобто за збільшення витрат робочої сили за одиницю робочого часу. Тому інтенсивніша праця тієї ж тривалості за своєю суттю дорівнює робочому дню більшої тривалості за колишньої інтенсивності праці. Тобто підвищення інтенсивності праці є прихованою формою подовження робочого дня і створення абсолютної додаткової вартості.
Принципово іншим є механізм створення відносної додаткової вартості. Суть його полягає у збільшенні додаткового робочого часу за рахунок скорочення необхідного робочого часу. Відбувається це завдяки підвищенню продуктивності суспільної праці.
Відносна додаткова вартість — додаткова вартість, що створюється внаслідок скорочення необхідного робочого часу та збільшення додаткового робочого часу на основі зростання продуктивності суспільної праці.
Внаслідок науково-технічного прогресу зростання продуктивності праці в галузях, що виробляють життєво необхідні засоби, зменшує вартість не тільки окремих предметів споживання, а і всієї їх сукупності — «споживчого кошика». Це безпосередньо зменшує вартість робочої сили, отже і необхідний робочий час. Зростання продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби виробництва, опосередковано дає той самий результат: зменшує вартість обладнання, сировини та інших засобів виробництва, що спричиняє зменшення вартості засобів існування найманих працівників, тобто скорочення необхідного робочого часу. Наслідком скорочення необхідного робочого часу є збільшення додаткового робочого часу, тобто зростання норми додаткової вартості, причому не тільки за тієї ж тривалості робочого дня, а навіть за його скорочення. Це можливо, якщо необхідний робочий час скорочується більше, ніж скорочується тривалість робочого часу.
Однак скороченню необхідного робочого часу перешкоджає зростання потреб найманих працівників, зумовлене розвитком виробництва. Зростання потреб, що виражається в законі піднесення потреб, спричиняє розширення обсягу та збагачення структури життєво необхідних засобів («споживчого кошика»), необхідних для відтворення робочої сили, тобто веде до зростання вартості робочої сили, а отже, до збільшення необхідного робочого часу. Тому динаміка величини необхідного і додаткового робочого часу, а також норми додаткової вартості перебувають під суперечливим впливом двох факторів — зростання продуктивності суспільної праці та зростання потреб найманих працівників. Скорочення або збільшення необхідного робочого часу, що призводять до збільшення або зменшення норми додаткової вартості, залежать від того, який з цих факторів домінує на конкретний історичний момент.
За з'ясування сутності абсолютної та відносної додаткової вартості важливим є розуміння того, що, по-перше, не існує двох різних додаткових вартостей — додаткова вартість єдина, а абсолютна і відносна додаткова вартість — це два способи її збільшення. По-друге, додаткова вартість, незалежно від способів її збільшення, це найглибша економічна сутність відносин капіталістичного привласнення, і як така є абстрактним поняттям. Саме абстрактна якість додаткової вартості не дає змоги осягнути її органами чуття, взяти в руки, покласти у кишеню, сейф або банк1. Додаткову вартість як реально існуючий процес самозростання вартості на основі і в межах відносин «наймана праця — капітал» можна осягнути лише «теоретичним зором» — мисленням.
Проте, маючи абстрактну якість, додаткова вартість на поверхні реальних економічних відносин капіталістичного суспільства набуває певних конкретних форм свого виявлення. Ними є: промисловий прибуток, торговельний прибуток, позичковий відсоток, підприємницький дохід, земельна рента, дивіденд тощо. Саме через ці конкретні форми додаткової вартості відбувається її присвоєння різними групами власників капіталу і землі, подальші процеси перерозподілу додаткової вартості між іншими соціальними верствами суспільства.
Характеристика капіталу, по-перше, як самозростаючої вартості (вартості, що приносить додаткову вартість) і, по-друге, як специфічно капіталістичних виробничих відносин між найманими працівниками і капіталістами ще не дає повного уявлення про економічний зміст поняття «капітал». Повну, завершену характеристику капіталу отримаємо, розглянувши його в русі, бо капітал є рух самозростаючої вартості в просторі та часі, що є третім сутнісним визначенням капіталу.