Основи економічної теорії (2003)

Держава і ринкові ціни. Особливості ціноутворення в період переходу до ринкової економіки

Сучасна ринкова економіка є гнучкою системою пристосування виробництва до споживача, системою державного контролю за дотриманням принципів конкуренції та соціального захисту. Державне регулювання виявляється в різноманітних формах. На мікрорівні — це антитрестівське законодавство (в тому числі й у ціноутворенні, яке є основою ринкової економіки). Незважаючи на дію ринкових законів, держава регулює ціни на окремі групи товарів (сільгосппродукцію, продтовари, деякі види сировини і матеріалів), поштово-телеграфні та комунальні тарифи тощо.

У регулюванні ринкового механізму використовують певні непрямі методи: «ціни втручання», «ціни підтримування», введення кількісних обмежень на імпорт, встановлення «рекомендованих цін», проведення закупівель у буферні запаси під час спаду цін, розпродаж товарів із запасів у період зростання цін.

До методів прямого регулювання цін належать адміністративно-юридичні методи. У деяких країнах на ціноутворення помітно впливає податкове законодавство. Уряд контролює і регулює ціни на товари і послуги, що мають особливо важливе значення для підтримання життєвого рівня населення або є результатом діяльності монополізованих виробництв.

Наприклад, в Австралії, де відсутня система державного регулювання цін, у деяких штатах діє контроль за цінами на певні продовольчі товари — хліб, яйця, молоко. Штати країни регулюють максимальний рівень цін на ці товари, хоча обмеження поширюється тільки на оптові ціни. Стосовно інших масових сільгосптоварів і деяких видів сировини чинне законодавство встановлює мінімальні закупівельні ціни.

У Греції державне регулювання в галузі ціноутворення здійснюється за допомогою механізму визначення цін і контролю за їх дотриманням та політики цін і доходів на конкретних етапах розвитку країни. Ціна приблизно 20% найменувань споживчих товарів і послуг регулюється державними органами. Контроль за дотриманням цін здійснює спеціальна служба — ринкова поліція.

У Данії система ціноутворення формується під впливом вільної конкуренції. Питома вага встановлюваних безпосередньо державою твердих (регульованих) цін у загальній структурі цін виробників, а також оптової і роздрібної торгівлі становить приблизно 6%.

В Іспанії держава здійснює регулювання і контроль цін на товари першої необхідності, а також товари і послуги, виробництво яких монополізоване. Питома вага регульованих і встановлених державою цін — 10%.

В Італії держава в періоди галопуючої інфляції вдається до прямого контролю за цінами. У * кошик» контрольованих за цінами товарів відібрано 33 види продовольчих товарів і 3 види товарів домашнього вжитку, які є основною частиною споживання середньої італійської сім'ї. Для уряду Італії політика прямого контролю за цінами є актуальною у зв'язку з безперервною інфляцією.

У Канаді відсутня єдина система регулювання цін. На більшість товарів і послуг їх встановлюють, орієнтуючись на попит і пропозицію. На думку канадських спеціалістів, існуюча система регулювання цін далека від досконалості й охоплює лише до 10% товарів і послуг.

У Норвегії ціни і торгова конкуренція регулюються законом про контроль за цінами, прибутком і обмеженням конкуренції від 1953 р. У країні заборонено індивідуальні та колективні угоди між виробниками і продавцями про встановлення підвищених цін на товари. Заборонено також будь-які угоди про встановлення несправедливих (підвищених) цін.

У США більшість цін формується на основі саморегуляції. Державні ціни зберігаються в галузях зі штучною монополією. Державою регулюється 5—10% цін, контроль цін і аналіз їх динаміки в Міністерстві сільського господарства США відбувається щомісячно. Щорічним є контроль і облік цін на продукцію фермерів і цін на засоби виробництва для сільського господарства.

У Франції діє принцип вільного встановлення цін. Однак держава може регулювати ціни на сільгосппродукцію, газ, електроенергію, транспорт. До 20% цін регулюються.

У Швейцарії законодавчо фіксуються ціни майже на 50% обсягу товарної продукції сільського господарства. Особливу увагу держава приділяє ціноутворенню в галузях, які вона фінансує.

Ціноутворення в Японії є тією сферою економіки, де пряме втручання держави мінімальне. Адміністративно регулюються до 20% споживчих цін, у тому числі на рис, пшеницю, м'ясо, молоко, продукти із них, воду, електроенергію, газ, залізничний транспорт, освіту і медичне обслуговування.

Система державного регулювання цін у розвинутих ринкових країнах останнім часом зазнала значних змін. На початку 70-х років XX ст. різке збільшення світових цін на сировину і хвиля «галопуючої» інфляції примусили уряди багатьох капіталістичних країн запровадити пряме і жорстке регулювання внутрішніх цін (своєрідне змикання двох систем регулювання). У середині 70-х років темпи інфляції суттєво сповільнилися.

Системи прямого регулювання цін віджили своє і поступово відходять у минуле. Європа почала переходити до американської моделі непрямого регулювання цін. Особливо різким цей перехід був у Франції.

Тепер уряди багатьох розвинутих капіталістичних країн надають перевагу неокласичній моделі порівняно з неокейнсіанською, що означає мінімальне втручання держави в економіку, зокрема ціноутворення та зменшення сфери її впливу, а також створення умов для повної і вільної взаємодії ринкових чинників (так званий «консервативний переворот» у державно-монополістичному регулюванні економіки).

Ціноутворення в Україні за сучасних умов має певні особливості, зумовлені переходом до ринкової економіки.

Формування ринкових відносин не повинно починатися з радикальної реформи цін. Для цього в економіці та в суспільстві повинні бути створені заздалегідь необхідні стабілізаційні та перехідні умови — економічні, соціальні, правові, політичні. Важливо на цьому етапі застосувати весь арсенал засобів фінансового оздоровлення економіки, створити умови для конкуренції, соціальні гарантії, запровадити систему антиінфляційних заходів і заходів щодо захисту доходів населення.

Перехід до ринку потребує наукового, розважливого аналізу впливу цін на ринкові відносини, що передбачає попереднє моделювання найважливіших економічних процесів.

Чітка теоретична концепція ціни і механізму ціноутворення на основі світової економічної науки і практики, а також національних особливостей дає змогу уникнути багатьох проблем. Основою такої концепції повинно бути усвідомлення того, що ціна — це втілений у грошовій формі складний механізм взаємодії цінових і нецінових чинників, основою якого є балансування корисності й витрат.

Ядром ринку є вільні, функціонуючі на основі саморегуляції ринкові ціни, однак запровадження їх повинно бути поступовим, регульованим і контрольованим державою.

Реформа цін не може підмінюватися простим підвищенням цін (передусім на товари першої життєвої необхідності). Очевидно, початковий етап переходу до ринку потребує дотримання фіксованих цін на певні види виробничих ресурсів (перш за все сировинних).

За переходу від командно-адміністративної до ринкової системи важливо враховувати економічну природу цін. Ціни мають виконувати свої природні функції, насамперед — регулятора економіки і носія зворотних зв'язків.

Потребам економіки України значною мірою відповідає концепція ціноутворення за принципом ціни відтворення, тобто співвідношення чистого доходу у ціні товару з виробничими фондами, зарплатою і природними ресурсами.