Фінансова діяльність підприємства (2000)

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть нормально функціонувати лише за умов, якщо їхня продукція (товари, послуги) регулярно знаходить на ринку своїх споживачів (покупців), передається їм, і від покупців надходять кошти у вигляді грошового еквівалента вартості продукції. Ці кошти використовуються виробником для підтримання процесу відтворення й поповнення фінансових ресурсів. Через оптові (роздрібні) ціни, якщо вони реально віддзеркалюють вартість продукції, підприємство, одержавши гроші за товари й послуги, покриває ними витрати на виробництво та обіг, тобто має можливість постійно авансувати кошти у виробничий процес і, крім того, одержує прибуток (якщо, звичайно, витрати на виробництво та обіг не досягають величини ціни продукції). Цим визначається значення реалізації продукції як важливої стадії кругообігу коштів у життєдіяльності кожного підприємства. У зв'язку з цим важливо насамперед точно з'ясувати саме поняття "реалізація", бо в господарській практиці розрізняють декілька термінів, так чи інакше пов'язаних з цим процесом.

Нормативно-законодавчі акти, що регулюють організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, податкову систему, визначають реалізацію (продаж) як будь-яку операцію з купівлі-продажу товарів, поставки товарів, міни та інших форм цивільно-правових договорів, які передбачають передачу права власності на товари, тобто під реалізацією (продажем) мається на увазі відвантаження (передання) продукції, якщо мова йде про товари, а також підписання сторонами документів про виконані роботи, надані послуги. На жаль, у законодавстві терміни "реалізація" (продаж) і "виручка від реалізації" (виручка від продажу) ототожнюються. Датою реалізації і виручки від реалізації вважається дата відвантаження (відпуску) товарів або дата підписання приймально-здавальних документів про виконані роботи, надані послуги. Отже, у чинному законодавстві операція з реалізації продукції не прив'язана міцно до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення оплати.

Тимчасом, для організації фінансового господарства підприємства найважливіше значення має саме обсяг реальних надходжень коштів від реалізації (продажу). Враховуючи це, до липня 1997 р. підприємствам надавалося право на свій розсуд встановлювати порядок визначення обсягу виручки від реалізації. Було два варіанти: перший — визначати обсяг виручки від реалізації продукції, виходячи з суми коштів, які фактично одержані тим чи іншим способом підприємством-продавцем за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги; другий — вважати обсягом виручки від реалізації продукції вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), яка визначена в одержаних для оплати покупцем (замовником) розрахункових документах, без урахування фактичного надходження грошей.

На практиці абсолютна більшість підприємств встановлювала порядок обчислення обсягу реалізації за першим із наведених вище варіантів, бо він, безумовно, найбільшою мірою відповідає суті реалізації як економічного явища. При цьому виручкою від реалізації вважалася сума коштів, які надійшли на банківський рахунок підприємства або в касу (готівкою) за реалізовану продукцію, а також вартість товарів, робіт, послуг, зарахованих у бартерних (товарообмінних) операціях, в інших взаєморозрахунках партнерів. З 1 липня 1997 р. права вибору методу визначення виручки від реалізації підприємства не мають: усі зобов'язані діяти за другим варіантом.

У нових стандартах бухгалтерського обліку і звітності обсяг реалізації основної товарної продукції підприємств має назву "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)". Він пов'язується з передачею власності покупцеві і з високим ступенем імовірності одержання оплати за відпущені товари (виконані роботи, надані послуги).

Решта виручки від реалізації товарів, робіт, послуг (які не є основною продукцією підприємства) знаходить відображення в "Інших операційних доходах", зокрема це може бути виручка від реалізації зайвих матеріалів, інших активів, дохід від операційної оренди та інша виручка, яка не пов'язана з реалізацією товарів, робіт, послуг основної діяльності, а також з неопераційною діяльністю підприємства, наприклад до складу інших операційних доходів не включається виручка від продажу об'єктів основних засобів, яка вважається елементом доходів від інвестиційної діяльності підприємства.

У повсякденній фінансовій роботі неабияке значення для її організації та контролю за фінансовим станом підприємства має показник, який не фігурує в будь-яких офіційних звітах, а саме "Виручка від реалізації продукції основної діяльності підприємства (товарної продукції), за якою завершені розрахунки з покупцями", тобто мова йде про реальну грошову виручку, що надходить підприємству (разом із вартістю поставок товарів, робіт, послуг, які зараховуються через бартерні угоди або через будь-які інші форми взаєморозрахунків). На більшості підприємств саме ця виручка від реалізації є об'єктом оперативного планування, контролю та аналізу, бо від неї залежить нормальна фінансово-господарська діяльність підприємства.

Підприємства реалізують свої товари й послуги відповідно до укладених договорів безпосередньо зі споживачами, органами матеріально-технічного постачання і збуту, торгівлі, через товарні біржі, а також через власну мережу продажу продукції, виконання робіт та надання послуг. Певна частина продукції державних підприємств і підприємств інших форм власності реалізується згідно з Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (введений у дію у 2000 p.). Цей закон передбачає розміщення державних замовлень через договори про закупівлю з підприємствами усіх форм власності (в тому числі нерезидентів) продукції, необхідної для державних потреб. Він створює конкурентне середовище у цій сфері, встановлює певну процедуру участі підприємств-виконавців, які мають намір брати участь у процедурі закупівлі (подають так звану тендерну пропозицію) у торгах, на яких здійснюється відбір виконавців щодо закупівлі товарів, виконання робіт, надання послуг. Саме з переможцями таких торгів укладаються договори про закупівлю. Для підприємств-виконавців таких поставок це найвигідніша форма реалізації продукції, оскільки держава (через державних замовників — міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, в тому числі обласні та міські (у містах Київ та Севастополь) державні адміністрації) гарантує виконавцям державного замовлення оплату продукції за рахунок відповідного бюджету або загальнодержавного цільового фонду.

Якщо підприємство експортує продукцію і одержує виручку в іноземній валюті, то вона потрапляє на його спеціальний валютний рахунок. Валютні рахунки відкриваються підприємствами у Експортно-імпортному банку або в комерційних банках за наявності в банку дозволу (ліцензії) Національного банку України на виконання операцій з іноземною валютою. Виручка, номінована у валютах, які визначено законодавством, може підлягати обов'язковому частковому (або повному) продажу державі за чинним офіційним курсом (плаваючим або фіксованим) із зарахуванням на поточний рахунок підприємства гривневого еквівалента.

Оскільки своєчасне і повне надходження виручки від реалізації є предметом особливої і постійної уваги підприємств, то фінансові служби у взаємодії зі збутовими та виробничими підрозділами домагаються суворого додержання договірної дисципліни поставок щодо асортименту, якості продукції, ритмічності відвантаження продукції споживачам, пильно стежать за своєчасністю розрахунків за продукцію.

Затримка надходження виручки від реалізації паралізує роботу підприємства: воно не може своєчасно розраховуватися з постачальниками, затримує виплату заробітної плати робітникам і службовцям, розрахунки з бюджетом; в кінцевому рахунку це призводить до зменшення обсягу виробництва. На жаль, у перехідний для ринкових відносин період все це у великих масштабах відбувається в Україні, оскільки не відрегульовані питання, пов'язані з формуванням фонду оборотних коштів, які мають обслуговувати сферу розрахунків, є збої у банківському механізмі організації розрахунків, підприємства не можуть пристосуватися до порядку розрахунків у вигляді попередньої оплати товарів і послуг. Однією з причин негараздів у сфері розрахунків є реакція економіки країни на порушення господарських зв'язків, які протягом 70 років складалися в колишньому СРСР і розірвалися з його розвалом та утворенням 15 незалежних держав. Усунення цих негативних явищ потребує часу і значних зусиль як від держави, так і від підприємств, заінтересованих у стабілізації розрахункових відносин і подоланні платіжної кризи в господарстві України: без цього ефективне управління процесом реалізації і всіма фінансовими ресурсами просто неможливе.

Виручка від реалізації надходить підприємству здебільшого за оптовими цінами, тому на поточний рахунок у банку або готівкою надходять кошти, що покривають насамперед усі операційні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Це, по-перше, матеріальні витрати на виробництво продукції, по-друге, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів, нематеріальних активів, по-третє, інші витрати, які для підприємства мають такий самий характер, як і матеріальні витрати (мова йде, наприклад, про відрахування за рахунок собівартості продукції на соціальне страхування, на створення цільових бюджетних та позабюджетних фондів тощо), по-четверте, витрати підприємства у складі собівартості продукції на оплату праці (трудові витрати), по-п'яте, адміністративні витрати й витрати на збут, які, хоч і не є елементами виробничої собівартості, прилучаються до складу операційних витрат і формують повну собівартість реалізованої продукції.

Крім покриття всіх елементів операційних витрат (повної собівартості реалізованої продукції), виручка від реалізації містить прибуток, а також податок на додану вартість і (при реалізації окремих товарів) акцизний збір, які мають у повному обсязі перераховуватися до державного бюджету, бо це накопичення, які централізуються державою.

Структура виручки підприємства від реалізації може бути представлена такою схемою (рис. 2).