Фінансова діяльність підприємства (2000)

У Законі України "Про підприємства в Україні" записано: "Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який... здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)... На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (дохід)". Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.

Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою витрат; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень.

Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять в розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із основних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, значною своєю частиною використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переоснащення їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення, соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку — з другого, під "прибутком" визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат (див. розділ 4) свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами й витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою після реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не збігається з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й затратами на виробництво товару — його собівартістю. У стандарті бухгалтерського обліку П(С)БО 3 записано: "Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати". Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, більшою мірою характеризує якість господарювання підприємства, саме він є реальним і щодо спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Для зростання прибутку підприємство зобов'язане:

нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції;

впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;

зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й покупцями;

вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток задля досягнення оптимального ефекту.

Зауважимо, що останні три з названих вище напрямів значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, не стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари й послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі мають бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат. Про роль фінансової служби в досягненні оптимальності розміщення фінансових ресурсів, у тому числі прибутку, досить докладно йшлося в попередніх розділах.

У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, бо останні практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. За ринкових умов після сплати податків до державного бюджету та інших обов'язкових відрахувань увесь прибуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

Прибуток, який визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий результат операційної діяльності (зазвичай це основна частина загального фінансового результату діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової (у вузькому розумінні слова) діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вони об'єднані поняттям "звичайна діяльність"), у певних випадках підприємство може мати прибутки (частіше — збитки) від надзвичайних подій — повеней, пожеж та інших природних катаклізмів. Для характеристики структури джерел формування прибутку підприємства (і "чистого прибутку") нижче наведено І розділ звітної форми промислового підприємства "Звіт про фінансові результати" (дані за звітний рік, тис. грн.).

Розділ І. Фінансові результати

Валовий прибуток — це різниця між оптовою (договірною або регульованою, без податку на додану вартість і акцизного збору) ціною реалізованої продукції і її виробничою собівартістю.

Наприклад, на виріб "А", який не є підакцизним, тобто такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена договірна ціна (без ПДВ) 27,80 грн., виробнича собівартість виробу становить 19,70 грн. Виручка від реалізації виробу дорівнює (27,80x1,2) 33,36 грн. (20% — ПДВ), валовий прибуток від реалізації складає 8,10 грн. (27,80 — 19,70).

Слід зазначити, що валовий прибуток від реалізації продукції, в силу чинної методології обліку виробничої собівартості, не характеризує дійсної суми прибутку, яку одержує підприємство від реалізації продукції: до неї не включаються адміністративні витрати й витрати на збут, а також деякі інші операційні витрати, пов'язані з випуском продукції. Крім того, в ході аналізу прибутковості окремих виробів і послуг, які реалізує підприємство, треба мати на увазі, що стандартом П(С)Б016 передбачений порядок, згідно з яким постійні загальновиробничі витрати на окремі вироби списуються лише в частині, яка відповідає так званій звичайній виробничій потужності підприємства з випуску тих чи інших виробів, а суми постійних витрат понад цю величину списуються на собівартість реалізованої продукції в цілому (тобто не розподіляються).

На виробничу собівартість продукції підприємства зобов'язані відносити всі витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. Нині встановлено такий перелік витрат виробництва за елементами витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація.

Засобами управлінського обліку підприємство з метою контролю виробничих витрат на виробництво продукції може групувати виробничу собівартість продукції за калькуляційними статтями у такий спосіб:

прямі матеріальні витрати на виробництво продукції;

пряма заробітна плата основних виробничих робітників;

відрахування на соціальні заходи, які стосуються заробітної плати основних виробничих робітників;

загальновиробничі витрати.

Оскільки адміністративні витрати й витрати на збут, а також інші операційні витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, по суті також є елементами собівартості продукції, з аналітичною метою вони можуть згруповуватися з усіма іншими витратами, що дає змогу аналізувати повну собівартість випущеної (або реалізованої) продукції (прийнятною назвою для такого групування є "операційні витрати на випуск і реалізацію товарів, робіт, послуг").

До виробничої собівартості продукції входять (у складі елемента "відрахування на соціальні заходи") витрати підприємства на створення таких загальнодержавних цільових фондів:

Пенсійний фонд України;

Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відрахування до перелічених фондів підприємства здійснюють пропорційно до загального фонду оплати праці, включаючи премії, всі види заохочень праці робітників і службовців, на які нараховуються внески згідно з чинним законодавством (пропорційно, але не за рахунок фонду оплати праці!).

До Пенсійного фонду підприємства всіх форм власності вносять страхові внески у розмірі 32 % від суми фонду оплати праці, до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,5 %, до Фонду на випадок безробіття — 2,5 %, до Фонду соціального страхування від нещасних випадків — залежно від класу професійного ризику від 0,84 до 13,8 % (найчастіше 2—4,5%). При цьому законодавство встановлює максимальну суму заробітку найманих працівників, понад яку страхові внески не стягуються, чим стимулюється вихід заробітної плати "з тіні". Нині ця гранична сума заробітку складає 1600 грн.

Тут і далі норми внесків до загальнодержавних цільових фондів подаються за станом на 1 жовтня 2001 р.

Фінансові результати від операційної діяльності складаються у підприємства згідно з формулою:

Дм = йт -лв-зв+од- ов, (6. і)

де Поя — фінансові результати (прибуток) від операційної діяльності; Я1іал — валовий прибуток; AB — адміністративні витрати; ЗВ — витрати на збут; ОД — інші операційні доходи; ОВ — інші операційні витрати. До інших операційних доходів належать:

доходи від реалізації зайвих матеріалів та інших оборотних матеріальних активів;

доходи від оренди основних засобів;

суми одержаних (або визнаних контрагентами, або присуджених господарськими судами) штрафів, пені, неустойок за порушення контрагентами договірних умов, законодавства;

суми списаної кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності;

доходи від операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару й цінами, які використовуються у розрахунках при поверненні тари, перевищує видатки на ремонт і реставрацію цієї тари;

вартість оприбуткованих надлишків, які виявлені при інвентаризаціях;

доходи від реалізації іноземної валюти та від курсових різниць при операціях з іноземною валютою;

деякі інші доходи операційної діяльності.

Інші операційні витрати включають:

собівартість реалізованих зайвих матеріалів та інших матеріальних ресурсів;

собівартість реалізованої іноземної валюти;

витрати на дослідження і розробки;

нестачі і втрати від псування цінностей та від їх знецінення;

сплачені (або визнані, присуджені господарським судом) штрафи, пені, неустойки на користь контрагентів;

втрати від курсових різниць при операціях з іноземною валютою;

суми дебіторської заборгованості, визнаної сумнівною або безнадійною;

деякі інші операційні витрати.

Наведений вище перелік інших операційних доходів і витрат свідчить про те, що фінансовий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від організації роботи фінансової служби у напрямі пошуку резервів збільшення прибутку в позавиробничих і позареалізаційних операціях. Мова йде, наприклад, про штрафи, пеню, неустойки, інші види санкцій, які одержані від партнерів або стосовно яких є рішення суду чи іншого відповідного органу про їх надходження. Фінансова служба підприємства у координації з юридичною та збутовою службами проводить роботу, яка забезпечує надходження цих доходів від контрагентів-порушників; водночас фінансова служба має приймати заходи щодо виявлення винуватців і з'ясування причин виникнення підстав для сплати штрафних санкцій на користь контрагентів, виникнення інших непродуктивних витрат.

Показник "Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування" визначається шляхом додавання до фінансових результатів від операційної діяльності доходів і вирахування видатків від здійснення інвестиційних і фінансових операцій.

Доходи від здійснення інвестиційних операцій і фінансових операцій (у вузькому значенні слова) включають:

доходи на вкладений капітал у спільні підприємства;

одержані дивіденди на акції інших акціонерних товариств;

одержані проценти на облігації;

виручка від реалізації об'єктів основних засобів.

Витрати від здійснення інвестиційних і фінансових операцій:

проценти за банківський кредит;

проценти, сплачені інвесторам за облігації власної емісії;

інші витрати, пов'язані з залученням позикового капіталу;

залишкова вартість реалізованих об'єктів основних засобів.

У сальдовому бухгалтерському балансі не наводяться дані про суму одержаного прибутку: у 1 розділі у складі власного капіталу фігурує сума лише невикористаного (нерозподіленого) прибутку.

В разі перевищення суми витрат підприємства над сумою доходів від його діяльності утворюються збитки, які знаходять відображення у І розділі пасиву балансу (у від'ємному значенні). На суму балансового збитку (минулих і звітного років) зменшується підсумок І розділу і валюта балансу в цілому (зменшується сума власних фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими умовами господарювання.