Фінансова діяльність підприємства (2000)

Обсяги виробництва товарів і послуг, кінцеві результати діяльності підприємств будь-якої сфери підприємництва, їх технічний рівень, умови праці, стан соціального розвитку колективів значною мірою залежать від того, яка частина їх власних і залучених фінансових ресурсів вкладена в основні засоби. Хоч основною виробничою силою суспільства є люди (кваліфіковані робітники і спеціалісти всіх галузей виробництва товарів і послуг), продуктивність їх праці головним чином залежить від озброєності їх найпередовішими і найефективнішими засобами праці.

Основні засоби — це матеріально-речові цінності, що використовуються (у виробництві або в невиробничій сфері) як засоби праці протягом тривалого часу і мірою зносу частинами переносять свою вартість на вартість вироблюваних товарів, послуг, виконуваних робіт.

За своїм призначенням і характером виконуваних функцій вони поділяються насамперед на виробничі і невиробничі.

Виробничі основні засоби — це будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування (робочі, силові), обчислювальна техніка, вимірювальні прилади, транспортні засоби, інструмент та інші засоби, які відповідають вищенаведеному визначенню основних засобів і функціонують безпосередньо у сфері виробництва товарів і послуг.

До невиробничих основних засобів належать ті основні засоби, які не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства, належних йому закладів охорони здоров'я, культури, освіти та інших невиробничих галузей.

Належність тих чи інших цінностей до основних засобів регулюється законодавством. Згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" до складу основних засобів не включаються будь-які предмети незалежно від їх вартості, термін служби яких менше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Такі предмети входять до складу оборотних активів: предмети, термін служби яких хоч і перевищує один рік, але вартість яких є нижчою, ніж встановлена мінімальна межа вартості предметів, які вважаються основними засобами (визначає цю межу підприємство самостійно), у бухгалтерському обліку занесені до рахунку "Малоцінні необоротні матеріальні активи"; разом з іншими необоротними матеріальними активами включаються до балансової статті "Основні засоби".

У бухгалтерському обліку основні засоби класифікуються за такими дев'ятьма групами:

земельні ділянки;

капітальні витрати на поліпшення земель;

будівлі, споруди й передавальні пристрої;

машини та устаткування;

транспортні засоби;

інструменти, прилади, інвентар (меблі);

робоча і виробнича худоба;

багаторічні насадження;

інші основні засоби.

Крім того, як "інші необоротні матеріальні активи" до основних засобів належать, про що вже йшлося, малоцінні необоротні матеріальні активи, а також інвентарна тара, бібліотечні фонди й деякі інші необоротні матеріальні активи.

Назва «необоротні активи», якою узагальнюються основні засоби та інші активи, що формують розділ І бухгалтерського балансу, навряд чи можна вважати вдалою з огляду на те, що їх вартість обертається через амортизацію, знос, перенос вартості на продукцію, що виробляється за їх участі.

Інший порядок класифікації основних засобів прийнятий у податковому обліку. Він ґрунтується на поділі всіх основних засобів підприємств на такі три групи:

група 1 — будівлі, споруди, передавальні пристрої;

група 2 — автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання, електронно-обчислювальні машини та інше обладнання для автоматизованої обробки інформації, побутові прилади й інструменти, телефони, мікрофони, рації;

група 3 — робочі машини, устаткування й решта основних засобів, які не входять до перших двох груп.

Таке групування основних засобів підприємства зобов'язані здійснювати задля оподаткування поряд з бухгалтерським обліком об'єктів основних засобів, який здійснюється згідно з П(С)БО 7.

Структура основних засобів відображає технічну озброєність підприємства, значною мірою відповідає на питання, наскільки ефективно розпоряджається підприємство фінансовими ресурсами, які є в його розпорядженні, на формування фонду основних засобів. Одним із критеріїв визначення такої ефективності слід вважати питому вагу активної частини основних виробничих засобів у загальній вартості всіх основних виробничих засобів. До активної частини належать ті об'єкти основних засобів, які безпосередньо беруть участь у переробці сировини, напівфабрикатів, тобто діють на предмети праці. Передусім це робочі машини, устаткування, питома вага яких у складі виробничих основних засобів у різних галузях сфери виробництва досягає 45 відсотків і більше.

Втім, у розрахунках поділу всіх виробничих основних засобів на активну і пасивну частини треба пам'ятати про певну умовність цього поділу. Наприклад, такий елемент основних засобів, як споруди, не належить до активної частини в машинобудуванні або легкій промисловості, проте є елементом активної частини основних засобів у металургії, хімічній промисловості, в добувних галузях. У сучасних робочих машинах останніх моделей програмні контролюючі пристрої перетворюються на їхні складові, що примушує визнати їх активними у складі основних засобів, і таких прикладів дуже багато.

Розрізняють первісну, переоцінену й залишкову вартість основних засобів.

Первісна вартість основних засобів — це сукупність витрат, пов'язаних з придбанням або спорудженням об'єктів основних засобів (купівельна ціна машин, устаткування, вартість їх монтажу, кошторисна вартість об'єктів будівництва тощо). Таким чином, первісна вартість основних засобів визначає їхню вартість у період придбання або створення.

Переоцінена вартість основних засобів — це вартість об'єктів після їх переоцінки з метою визначення такої їхньої вартості, яка відображує витрати, що мають бути зроблені для відтворення об'єктів на даний момент, за даних умов. Введення в господарську практику поняття переоціненої вартості спричиняється факторами морального зносу машин, устаткування, приладів, здешевленням або, навпаки, подорожчанням витрат на виробництво засобів виробництва, інфляційним зростанням цін на об'єкти основних засобів. Ці фактори перетворюють первісну вартість основних засобів на величину, фактично не зіставну з дійсною вартістю їх відтворення. В інфляційній економіці переоцінена вартість основних засобів, звичайно, вища від первісної. Для її визначення підприємства всіх форм власності мають право здійснювати переоцінки об'єктів основних засобів, але порядок здійснення цих переоцінок, згідно з затвердженими стандартами бухгалтерського обліку та з податковим законодавством, різний (про це більш докладно — у подальшому викладенні).

Залишкова вартість основних засобів — це їхня первісна (або переоцінена) вартість, зменшена на ту частину, яка вже перенесена на готовий продукт. Таким чином, залишкова вартість менша за первісну (переоцінену) на величину зносу. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних засобів. У бухгалтерському обліку визначається та облічується залишкова вартість кожного об'єкта як різниця між його первісною (або переоціненою) вартістю і сумою зносу, нарахованого за весь період експлуатації. У податковому законодавстві встановлений інший порядок: залишкова вартість основних засобів, які класифіковані у 2 і 3 групах, визначається за вартістю груп у цілому (тобто як первісна або переоцінена вартість групи в цілому мінус сума зносу). Балансова (залишкова) вартість основних засобів 1 групи визначається як сума залишкової вартості кожного інвентарного об'єкта (будинку, споруди тощо). При цьому і в податковому обліку основних засобів вартість їхніх об'єктів і груп визначається з урахуванням витрат на поліпшення основних засобів (всі види ремонтів, реконструкція, модернізація), не віднесених до складу валових витрат. Згідно ж зі стандартами бухгалтерського обліку первісна (переоцінена) вартість основних засобів збільшується лише на такі витрати (модернізація, модифікація, добудова, довлаштування, реконструкція та ін.), що якісно змінюють об'єкт і приводять до підвищення його виробничих можливостей, тоді як витрати на всі види ремонтів як такі, що здійснюються для підтримки об'єктів у робочому стані, не збільшують їхньої балансової вартості (вони списуються на собівартість продукції).

Для правильного формування фонду коштів, які спрямовуються Підприємствами на формування основних засобів, а також з метою ефективної амортизаційної політики дуже важливо мати реальну оцінку об'єктів основних засобів (за термінологією чинних стандартів бухгалтерського обліку — їхню справедливу вартість). Не менше ця проблема пов'язана з загальнодержавними інтересами, бо вартість основних засобів прямо впливає на стан доходів державного бюджету через зв'язок амортизації основних засобів з оподаткуванням прибутків підприємств. На жаль, на сьогодні багатогранність цієї проблеми реалізована через запровадження двох паралельних систем переоцінки основних засобів і наявність двох систем нарахування та обліку зносу (амортизації) основних засобів — "податкової" і "бухгалтерської".

Як уже зазначалося, стандарти бухгалтерського обліку і звітності дають право (але не зобов'язують!) підприємствам здійснювати переоцінки об'єктів основних засобів на будь-яку дату. Таке право виникає у підприємства, якщо залишкова вартість об'єктів значно (більш ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості, причому в разі здійснення переоцінки об'єкта на ту ж дату здійснюється переоцінка усіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить даний об'єкт. Переоцінюється об'єкт основних засобів (і сума зносу, нарахованого з початку його експлуатації) на величину індексу переоцінки.

Приклад.

Станом на 1 липня 2001 р. на балансі підприємства облічується верстат токарний, первісна вартість якого — 22 тис. грн., нарахована сума зносу — 4,7 тис. грн., залишкова вартість — 17,3 тис. грн. За розрахунками підприємства, справедлива вартість такого верстата з такою ж мірою зносу на липень 2001 р. становить 26,5 тис. грн. Індекс переоцінки дорівнює: 26,5 : 17,3 = 1,53; звідси переоцінена первісна вартість: 22,0 • 1,53 = 33,7 тис. грн., переоцінена сума зносу: 4,7 * 1,53 = 7,2 тис. грн., переоцінена залишкова (балансова) вартість: 33,7 - 7,2 = 26,5 тис. грн.

Застосовуючи переоцінку (індексацію), підприємство створює додатковий фінансовий ресурс у вигляді збільшеної суми амортизаційних відрахувань, які спрямовуються на повне відтворення основних засобів (нематеріальних активів); але особливо важливо, що така індексація наближає балансову вартість основних засобів до їхньої реальної вартості.

Слід зауважити, що використання чи невикористання права підприємства на переоцінку основних засобів, яка здійснюється в системі бухгалтерського обліку і звітності, не впливає на взаємовідносини підприємства з державним бюджетом по сплаті податку на прибуток, бо в системі податкового обліку діє інший порядок індексації основних засобів і, отже, їхньої амортизаційної вартості.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", підприємства усіх форм власності мають право (але також не зобов'язані) застосовувати щорічну індексацію балансової вартості всіх основних засобів (а також і нематеріальних активів) на єдиний для всієї країни коефіцієнт індексації (Кіп).

Якщо величина Кш не перевищує одиниці, індексація не проводиться, а це означає, що лише при темпах інфляції, що перевищує 10 відсотків на рік, підприємства мають право проводити індексацію.

Приклад.

За звітний рік індекс інфляції в країні — 120 відсотків. Індекс індексації балансової вартості основних засобів і нематеріальних активів за цих умов на 1 січня наступного року складає: (120- 10): 100 = 1,1

Водночас такий порядок індексації балансової вартості основних засобів (і нематеріальних активів) зобов'язує підприємство, у разі застосування індексації, вважати різницю між проіндексованою і непроіндексованою вартістю основних засобів (нематеріальних активів) капітальним доходом, який у наступному році включається до складу валових доходів і підлягає оподаткуванню. Сума цього капітального доходу щоквартально включається до складу валових доходів і збільшує балансовий прибуток підприємства в розмірі, що дорівнює квартальній нормі амортизації від суми капітального доходу відповідних груп основних засобів (нематеріальних активів). Протягом року після індексації такий порядок ставить у рівні податкові умови (стосовно податку на прибуток) підприємства, які застосовують і які не застосовують індексацію основних засобів: сума податку не залежить від індексації вартості основних засобів (нематеріальних активів), бо протягом року зростання суми валового доходу в зв'язку з додаванням капітального доходу майже повністю нівелюється збільшенням суми амортизаційних відрахувань у результаті індексації основних засобів. У наступні роки проведена індексація, зменшуючи об'єкт оподаткування (бо зростає сума амортизаційних відрахувань), зменшує податок на прибуток.

Підприємства всіх типів і форм власності формують кошти, які вкладаються в основні засоби, за рахунок таких джерел:

статутний капітал;

фонд індексації балансової вартості основних засобів;

прибуток, який залишається у підприємства після сплати податків з нього;

амортизаційні відрахування;

банківські кредити;

інші позикові кошти (кредиторська заборгованість).

Державні підприємства можуть, крім того, одержувати кошти для здійснення централізованих капіталовкладень.

Всі кошти, які вкладаються в основні засоби, разом формують фонд основних засобів підприємства.

Під фондом основних засобів підприємства розуміють частину коштів статутного капіталу, а також інші власні й залучені кошти, які вкладені або призначені для вкладення у виробничі та невиробничі основні засоби.

В економічній літературі поки що немає досить чіткого, визначеного понятійного апарату термінів, які стосуються матеріально-речового і вартісного змісту основних засобів. Тому в різних підручниках, наукових статтях, законодавчих документах, у бухгалтерському обліку і звітності постійно трапляється плутанина таких термінів, як "основні фонди", "основні засоби", "основні кошти". Зважаючи на те, що термін "фонди" є визначальним для характеристики фінансів як економічної категорії, правомірно використовувати поняття "фонд основних засобів" для характеристики фінансових ресурсів, що вкладаються у створення засобів праці, тобто основних засобів, опосередковують їх кругооборот та оборот. Синонімом поняття "фонд основних засобів" є "основні кошти". За їхнім складом, суспільним призначенням та економічною суттю основні засоби не можна вважати фінансовою категорією, й тому їх не слід ототожнювати з поняттям "основні кошти" й небажано застосовувати до них термін "основні фонди".

Грошовий вираз вартості основних засобів збігається з сумою авансованих у них основних коштів лише на момент введення основних засобів в експлуатацію. У подальшому такого збігу не спостерігається. Наприклад, у статутному капіталі промислового підприємства закріплені основні кошти, що дорівнюють введеним в експлуатацію основним засобам на суму 1720 тис. грн. (дирекція витратила цю суму на будівництво підприємства, придбання й монтаж устаткування). Через певний час вартість основних засобів у результаті їх зносу, тобто перенесення частини вартості на готову продукцію, зменшиться і складе, приміром, 1630 тис. грн. При цьому фонд основних засобів у підприємства не змінюється, бо перенесена частина вартості основних засобів на суму 90 тис. грн. повернулася підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції. Змінюється при цьому лише структура фонду основних засобів: 1630 тис. грн. з 1720 тис. грн. залишаються вкладеними в основні засоби, а 90 тис. грн. — це капітал, який, тимчасово змінивши форму вкладення (він може функціонувати як тимчасово вільні грошові кошти, може бути вкладеним у будь-які інші оборотні активи), врешті-решт призначений для відтворення зношеної частини основних засобів. А тому є всі підстави вважати ці кошти належними до фонду основних засобів.

У процесі виробничої діяльності загальна залишкова вартість основних засобів, з одного боку, поступово зменшується на суму зносу (амортизації), а також вибуття об'єктів повністю фізично зношених або за непридатністю з інших причин, аз другого боку, збільшується на вартість здійснюваних капітальних вкладень, а також на вартість витрат, спрямованих на модернізацію, реконструкцію, інші заходи, які приводять до підвищення продуктивності об'єктів основних засобів. Ці витрати здійснюються за рахунок коштів, які формують фонд основних засобів; ось чому рух фінансових ресурсів цього фонду має перебувати під постійним контролем фінансової служби підприємства, причому особливої уваги з цієї точки зору має контроль за рухом амортизаційних коштів, які надходять підприємству у складі виручки від реалізації і є елементом фонду основних коштів (докладніше про це йдеться у розділі 3 цього підручника).

Головним джерелом створення фонду основних засобів на підприємствах є їхні статутні капітали. У більшості галузей важкої промисловості близько 75 відсотків статутних капіталів вкладені саме в цю частину виробничого потенціалу підприємств. У галузях легкої, харчової і деяких інших галузях промисловості, де більших вкладень потребують запаси сировини і матеріалів, питома вага вкладень в основні засоби у складі статутних капіталів становить 50 — 60 відсотків, а на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі, де основна сума коштів вкладається у товарні запаси, тобто в оборотні активи, питома вага вкладень в основні засоби рідко перевищує 15—20 відсотків загальної суми фінансових ресурсів. Протилежна картина спостерігається на підприємствах енергетичної промисловості, у гірничодобувній промисловості, на підприємствах залізничного, автомобільного та інших видів транспорту — там питома вага вкладень в основні засоби сягає 90 відсотків загальної суми фінансових ресурсів.

Поповнення фондів основних засобів підприємств відбувається головним чином за рахунок прибутку, що залишається у їх розпорядженні після сплати податку на прибуток. Залучені фінансові ресурси для формування фонду основних засобів (банківські кредити та ін.) широко використовуються у ринковій економіці, проте в періоди наростання інфляційних процесів їхня частка у складі фондів основних засобів підприємств скорочується до мінімуму.

У рішенні проблеми раціонального, ефективного використання коштів, які є в розпорядженні підприємств і призначені для вкладання в основні засоби, беруть участь фахівці технічних та багатьох економічних служб. Фінансовий аспект цієї проблеми полягає передусім у тому, що підприємство має так розпорядитись наявними коштами, щоб створити оптимальні умови для досягнення високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим велике значення має співвідношення вкладення основних коштів у активну й пасивну частини основних засобів, вивільнення коштів із вкладень у застарілу техніку, зростання витрат на найновіше, найпрогресивніше вітчизняне та імпортне устаткування, реконструкцію і технічне переозброєння виробництва, раціональний розподіл вкладених амортизаційних коштів між основними засобами та оборотними активами.