Фінансова діяльність підприємства (2000)

9.4. Контроль за раціональним використанням оборотних коштів

Наявність у господарському обороті підприємства власних оборотних коштів у розмірах, які покривають нормативні потреби в них, а також залучення кредитних та інших позикових ресурсів ще не є гарантією створення умов для нормального господарювання. Підприємство має забезпечити раціональне розміщення цих ресурсів за призначенням, і це є однією з найважливіших ділянок роботи фінансової служби.

Про нераціональне використання власних і позикових оборотних коштів свідчать відволікання їх у:

понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва, якщо вони не прокредитовані банком;

дебіторську заборгованість за товари, роботи й послуги, не оплачені в строк покупцями;

іншу дебіторську заборгованість (за претензіями, за розрахунками з підзвітними особами тощо);

різні витрати, що перевищують наявні джерела фінансування.

Для визначення понаднормативних запасів за кожною зі статей нормованих активів (виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція) їх балансовий залишок порівнюють зі встановленим нормативом і кредитом банку під відповідний об'єкт. Для запобігання накопичення понаднормативних запасів фінансова служба підприємства постійно стежить за діями служб постачання та збуту, які укладають угоди з постачальниками і покупцями на створення запасів сировини, матеріалів тощо, а також відвантаження готової продукції.

Чинна система оподаткування прибутку підприємств сприяє запобіганню накопичення запасів сировини, матеріалів, комплектуючих виробів як на складах підприємств, так і в залишках незавершеного виробництва і готової продукції: якщо за звітний квартал підприємство допустило приріст цих запасів, на відповідну суму збільшується об'єкт оподаткування — "податковий" прибуток (через зменшення суми валових витрат). Тому безконтрольне завезення матеріальних ресурсів (як і затримка їх використання на випуск продукції і затримка продажу готової продукції) призводить до прямих матеріальних збитків у вигляді збільшення податкових платежів до бюджету. Не зацікавлені у накопиченні зайвих матеріальних ресурсів підприємства також і з огляду на чинний порядок сплати податку на додану вартість у складі відпускних цін на ці ресурси. Річ у тому, що податковий кредит (тобто ПДВ, який сплачено у розрахунках з постачальниками матеріальне ресурсів) фактично означає тимчасове вилучення коштів з господарського обороту підприємства, він зменшує обсяг тимчасово залучених коштів у вигляді податкового зобов'язання, якими підприємство може користуватися до моменту розрахунку з бюджетом з ПДВ.

Запобігти накопиченню понаднормативних запасів можна, якщо відповідні служби підприємства кваліфіковано визначають потребу підприємства у тих чи інших матеріальних ресурсах, складають угоди на їх закупівлю, виходячи з потреб виробництва, стежать за недопусканням порушень постачальниками строків поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів. Доцільним є порядок, за якого всі угоди на поставку матеріальних ресурсів обов'язково візуються у фінансовому відділі підприємства. У візі фінансові відділи відмовляють, якщо кількість сировини, матеріалів, покупних комплектуючих деталей, які мають надійти підприємству за угодою, перевищує планову потребу в них з обов'язковим урахуванням наявних перехідних запасів.

На багатьох підприємствах розроблено індивідуальні нормативи запасів для цехів і служб, створено ефективну систему контролю за оплатою товарно-матеріальних ресурсів, що надходять на підприємство, діє система матеріальної відповідальності за завезення та оплату зайвих для підприємства товарно-матеріальних цінностей або створення запасів у кількостях, що перевищують нормативну потребу.

Фінансова служба організовує систематичний контроль за станом оплати покупцями відвантаженої чи відпущеної на місці продукції. В разі виникнення дебіторської заборгованості вона вживає заходів щодо припинення подальшої поставки продукції боржникам, найскорішої оплати відвантаженої продукції і накладання штрафних фінансових санкцій на боржників. Для розв'язання господарських суперечок щодо оплати рахунків підприємства за відвантажену продукцію, а також щодо інших фінансових проблем у взаємовідносинах з партнерами, вирішення яких потребує спеціальних правових знань, спільно діють фінансові та юридичні служби підприємства.

Оборотні кошти підприємств безперервно перебувають у кругообігу, переходячи з однієї фази в іншу. Чим швидше здійснюється цей перехід, чим менше часу вони затримуються у сфері виробництва і сфері обігу, тим ефективніше вони використовуються. Тільки не допускаючи нераціонального використання оборотних коштів підприємство може досягти систематичного прискорення їх обіговості.

Швидкість обігу оборотних коштів можна виразити за допомогою таких показників:

коефіцієнт обіговості;

тривалість одного обороту в днях.

Коефіцієнт обіговості (К0) показує кількість оборотів, які здійснили оборотні кошти за певний час (рік, квартал, місяць). .

Приклад.

Собівартість реалізованої за рік продукції, розрахунки з покупцями якої завершені, склала 6284 тис. грн., середній залишок нормованих оборотних коштів — 739 тис. грн., ненормованих — 308,3 тис. грн., разом — 1047,3 тис. грн. Коефіцієнт обіговості дорівнює 6284 : 10,47,3, тобто 6,0 (обігові кошти за рік обернулися 6 разів).

Тривалість одного обороту в днях показує кількість днів; упродовж яких оборотні кошти здійснюють один оборот, проходячи всі фази. У вищенаведеному прикладі тривалість одного обороту в днях складає 60 днів (1047,3 • 360): 6284.

У практиці фінансового аналізу використовують показники обіговості окремих складових частин оборотних коштів, які авансовані у ті чи інші елементи оборотних засобів і засобів обігу. Якщо треба обчислити обіговість нормованих оборотних коштів, то у формулах (9.4 і 9.5) замість середнього залишку всіх оборотних коштів фігурує середній залишок нормованих оборотних коштів.

У вищенаведеному прикладі коефіцієнт обіговості нормованих оборотних коштів становить 8,5 (6284 : 739), а тривалість одного обороту— 42,4 дня [(739 360): 6284].

Показники обіговості коштів, вкладених у виробничі запаси, обчислюються за середніми залишками цих запасів і сумою матеріальних витрат у складі собівартості реалізованої продукції. При обчисленні обіговості коштів, вкладених в незавершене виробництво або в готову продукцію, користуються даними про середні залишки цих активів за певний термін та обсяги виробленої (реалізованої) продукції за виробничою собівартістю.