Фінансова діяльність підприємства (2000)

У системі товарно-грошових відносин одним з етапів безперервного кругообороту та обороту основних і оборотних коштів підприємств є грошова форма вартості: за гроші вони купують засоби виробництва, здійснюють капітальні вкладення, тобто витрати на відтворення знарядь праці; підприємства виробничої сфери купують сировину та інші предмети праці, які, з'єднуючись із робочою силою, дають можливість виробляти нові товари. Тільки реалізувавши ці товари та отримавши за них гроші, підприємства мають змогу знову авансувати їх і продовжувати процес виробництва, інакше він перерветься. До того ж через розрахунки відбувається визнання у сфері обігу суспільної необхідності вироблених товарів. Ці обставини являють собою матеріальну основу грошового обігу в ринковій економіці — безготівкового і готівкового.

Основним способом здійснення розрахунків між будь-якими контрагентами є переказ грошей. Переказ грошей у законодавстві України визначається як рух певної суми грошей з метою їх зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.

Розрахунки підприємств та організацій між собою, а також з органами фінансово-кредитної системи здійснюються здебільшого без участі грошей у формі готівки, тобто в безготівковому порядку. Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку платника в банку на рахунок одержувача, тобто шляхом проведення відповідних записів за рахунками учасників розрахунків. Можливі також безготівкові розрахунки через залік взаємних вимог контр агентів, у тому числі за бартерними угодами. На відміну від готівкових розрахунків, коли платник зобов'язаний передати належну суму готівки безпосередньо одержувачу, безготівкові розрахунки здійснюються без реальної готівки.

Безготівкові розрахунки дають можливість значно зменшити витрати обігу, пов'язані з грошовими розрахунками в господарстві, звести до мінімуму суму грошей, яка перебуває в обігу. Цією беззаперечною перевагою безготівкових розрахунків їх значення у ринковій економіці не обмежується. Зосередження безготівкового платіжного обороту в кредитній системі дає змогу раціонально використовувати всі тимчасово вільні кошти, що зберігаються на банківських рахунках, для цілей прямого банківського кредитування суб'єктів ринкових відносин, суттєво прискорювати розрахунки, в тому числі шляхом запровадження найновіших засобів електронного зв'язку. Оскільки зміст безготівкових розрахунків розкривається у розрахункових (платіжних) документах, розрахунки у такий спосіб несуть у собі великі можливості контролю за ходом виконання договірних зобов'язань як одержувачами грошей, так і платниками, а в необхідних випадках — контролюючими і правоохоронними органами.

Весь платіжний оборот підприємств (безготівковий і готівковий) поділяється на дві частини: розрахунки за товарними операціями і розрахунки за нетоварними операціями. Розрахунки за товарними операціями — це взаємні розрахунки підприємств за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони є переважними, бо визначають характер і зміст роботи фінансової служби підприємства у сфері розрахунків. Від безперебійності та планомірності організації розрахунків за товарними операціями вирішальною мірою залежить стан усіх розрахунків підприємства, його фінансовий стан.

До другої частини платіжного обороту належить велика група платежів нетоварного характеру, які відбуваються, головним чином, у зв'язку з виконанням усіляких фінансових зобов'язань підприємств. Такі платежі бувають між: • підприємством та органами загальнодержавних фінансів (платежі підприємства до бюджету з прибутку, оплата податку на додану вартість, акцизного збору, платежі до загальнодержавних цільових грошових фондів, інші податкові та неподаткові платежі на користь держави);

підприємством і комерційними банками (одержання та повернення кредитів, сплата процентів за користування ними, оплата інших банківських послуг);

підприємством і його вищим органом або його засновниками — юридичними особами (платежі коштів на створення централізованих фондів, одержання коштів із цих фондів, перерозподіл фінансових ресурсів, одержання та повернення тимчасової фінансової допомоги та ін.).

Розрахунки нетоварного характеру можуть бути також між підприємствами та організаціями (наприклад сплата та одержання штрафів за порушення господарських угод, за порушення правил транспортних перевезень, пожежної безпеки, санітарного контролю тощо).

Основними фінансово-правовими державними актами, які регулюють систему розрахунків в Україні, є:

Закон України "Про Національний банк України";

Закон України "Про банки і банківську діяльність";

Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні";

Інструкція Національного банку України "Про безготівкові розрахунки" від 29.03.2001 р. № 135;

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджене Правлінням НБУ 19 лютого 2001 p.).

В основі організації розрахунків в Україні лежать такі принципи:

Грошові кошти господарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на поточних, депозитних та інших рахунках у банківських закладах. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" кожне підприємство має право відкрити в банку (за власним вибором і за згодою банку) поточний рахунок для зберігання коштів і здійснення безготівкових розрахунків. Законодавство України передбачає, що для відкриття рахунку підприємство подає в банк такі документи:

заяву встановленого зразка на відкриття рахунку;

копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

затверджений статут, зареєстрований в уповноваженому на те органі державної влади або управління;

довідку про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

документ, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків;

картку зі зразками підписів посадових осіб, які мають право розпоряджатися рахунком, зразок-відбитку печатки підприємства.

Для відкриття поточного (або депозитного) рахунку в іноземній валюті підприємства подають у банк, який має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, аналогічний пакет документів.

Згідно з Законами України "Про підприємство", "Про підприємництво" суб'єкти підприємницької діяльності мають право відкривати поточний або депозитний рахунок в одній або в кількох банківських установах. При цьому суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані самостійно повідомити податковий орган про відкриття банківського рахунку: до одержання інформації про факт такого повідомлення банки обмежують операції по відкритих рахунках лише операціями по зарахуванню коштів.

Право першого підпису грошових документів належить керівникові підприємства, а також посадовим особам, уповноваженим керівником. Право другого підпису належить головному (старшому) бухгалтеру.

Підприємцям, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, рахунки відкриваються на їхнє ім'я. Для відкриття рахунку вони подають до банківської установи заяву, свідоцтво про державну реєстрацію підприємця, картку зі зразком підпису, засвідчену нотаріально.

Всі розрахунки і платежі підприємства здійснюють головним чином через банки у безготівковому порядку за документами, які передбачені правилами розрахунків. Ці документи можуть бути виготовлені на паперових носіях (паперовий документ) або в електронному вигляді. Електронний документ — документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи електронний цифровий підпис, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері.

Сторони вільно обирають форми розрахунків з визначених Національним банком; банківські установи не втручаються у договірні відносини контрагентів щодо форм розрахунків.

При здійсненні розрахунків підприємства можуть застосовувати електронну систему "клієнт — банк", яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом і банком у зашифрованому вигляді з використанням сертифікованих засобів захисту та автоматичного ведення обліку виконання розрахункових документів як у банку, так і в АРМ (автоматизоване робоче місце) клієнта. Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт — банк" та опрацювання його електронних документів є окремий договір між ним і банком, а програмне забезпечення системи повинно мати спеціальний дозвіл (сертифікат) Національного банку України.

Платежі за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються після відвантаження (відпуску) товарів чи надання послуг, одночасно з ними або в порядку попередньої оплати.

Розрахунки за товари та послуги відбуваються за згодою платника після перевірки ним виконання постачальником договірних умов і лише за наявності достатніх коштів на рахунку платника. Якщо умови договору порушені, платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що інформує безпосередньо одержувача у терміни, передбачені договором. Лише щодо документів за платежами у зв'язку із незаперечним стягненням коштів банкам дано право списувати кошти з рахунків платників у примусовому порядку. У такий спосіб стягуються кошти за виконавчими документами судів і арбітражних судів, іншими виконавчими документами, визначеними чинним законодавством, у тому числі за розпорядженнями податкових органів (див. розділ 6). При цьому банки здійснюють подібні стягнення лише в межах коштів, які є у залишку на відповідних банківських рахунках боржників.

Контрагенти самостійно, без участі банківських установ контролюють виконання зобов'язань щодо своєчасності розрахунків. У разі затримки платежів платник повинен в обов'язковому порядку сплатити пеню в розмірі законодавчо встановлених (або закріплених в угодах сторін) процентів від суми простроченого платежу на користь одержувача коштів за кожен день прострочення. Сума пені перераховується платником на користь свого контрагента платіжним дорученням, яке приймається банком до виконання за наявності у платника коштів на розрахунковому рахунку.

Своєчасність і безперебійність розрахунків підприємства за товари і послуги, з бюджетом, за всіма іншими фінансовими зобов'язаннями, тобто додержання платіжної дисципліни, є однією з найважливіших умов ефективного функціонування ринкової економіки. На жаль, в Україні в перехідний період простежується погіршення платіжної дисципліни, зумовлене високими темпами інфляції і пов'язане з нею різким зростанням цін, загальним суттєвим погіршенням фінансового стану насамперед більшості підприємств виробничої сфери. Сума взаємних боргів підприємств, організацій, установ за період 1991— 2000 pp. зросла у сотні разів, досягла астрономічної величини, яка набагато перевищує загальну кількість грошей (безготівкових і готівкових) в обігу. Це свідчить про спалах руйнівної для економіки платіжної кризи. Вона спричинена як об'єктивними факторами перехідної економіки, так і суб'єктивними чинниками, і не в останню чергу помилками, допущеними при регулюванні фінансових і грошово-кредитних відносин органами державної влади та управління. До них належать передусім скорочення участі банківського кредиту як джерела фінансування сфери розрахунків при невирішенні питання формування власних оборотних коштів підприємств для обслуговування цієї сфери, запровадження в цих умовах розрахунків у порядку попередньої оплати продукції і товарів, організаційно та економічно не підготовлене повне звільнення банківської системи від функції контролю за станом розрахунків у народному господарстві. Зараз приборкання кризи неплатежів є одним із першочергових завдань стабілізації економіки України та запорукою успішності проведення ринкових реформ.

Система національних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності дає змогу фінансовій службі оперативно стежити з станом розрахунків контрагентів з підприємством і впливати на нього. Зокрема, регістри бухгалтерського обліку і звітність вміщують у себе розподіл дебіторської заборгованості покупців та інших контрагентів на поточну і довгострокову (тобто таку, яка не має перспектив бути погашеною протягом одного року), на реальну дебіторську заборгованість і сумнівну дебіторську заборгованість. На основі класифікації дебіторської заборгованості за критерієм сумнівності повернення боргів створюється резерв сумнівних боргів, за рахунок якого списується безнадійна дебіторська заборгованість. У фінансовій звітності міститься інформація про суму поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення.

Для оперативного контролю за станом розрахунків використовуються дані аналітичного обліку: він ведеться по кожному дебітору (а також по кожному постачальнику, кредитору), за видами заборгованості, строками її появи.