Фінансова діяльність підприємства (2000)

Жодна зовнішньоекономічна угода з імпорту, експорту товарів, робіт, послуг не може відбутися без укладання договору (контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це належним чином оформлена угода двох (в деяких випадках — кількох) суб'єктів підприємницької діяльності — резидентів різних країн, спрямована на встановлення (зміну, припинення) їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Законодавство України передбачає певні вимоги до форми і змісту зовнішньоекономічних контрактів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності і видів діяльності та їхніми іноземними контрагентами. Деякі з них стосуються валютно-фінансових та платних умов виконання контрактів, що випливають із чинного законодавства України про систему валютного регулювання і валютного контролю. Контрактом в обов'язковому порядку мають бути обумовлені:

валюта ціни товарів, робіт, послуг, що експортуються (імпортуються), і Загальна вартість (ціна) контракту;

валюта платежу;

фінансові санкції на випадок порушення умов контракту; -

форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення від фінансової відповідальності сторін;

умови та форми розрахунків.

Валюта ціни — це валюта, в якій визначається ціна і контракту.

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Мінзовекономзв'язків і торгівлі України (жовтень 1995 p.).

Вона може бути виражена у валюті країни-експортера, країни-імпортера або в валюті третьої країни за згодою сторін. На практиці як валюта ціни найчастіше використовується долар США, бо саме в цій валюті фіксується більшість цін на товарних біржах країн світового співтовариства. У бартерних угодах, якщо в них ціни товарів експорту та імпорту виражені в іншій, крім долара США, валюті, згідно з українським законодавством, загальна вартість товарів повинна зазначатися і в доларах США.

Валюта платежу — це валюта, за якою сторони домовляються вести розрахунки, що випливають з контракту.

Вона може збігатися з валютою ціни контракту, а може й не збігатися. У разі незбігу валюти платежу з валютою ціни контракту важливим моментом експортно-імпортного контракту є визначення курсу, за яким буде проводитися перерахунок контракту в валюту платежу.

В окремому розділі договору (контракту) сторони домовляються про порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань. При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у процентах від вартості недопоставленого товару або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів тощо).

У розділі "Форс-мажорні обставини" подаються відомості про те, за яких непередбачених умов (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго тощо) невиконання однією з сторін зобов'язань за контрактом не супроводжується штрафними фінансовими санкціями. В обов'язковому порядку термін дії форс-мажорних обставин повинен бути підтверджений Торгово-промисловою палатою відповідної країни.

У зовнішньоекономічних контрактах визначаються форми та умови здійснення розрахунків між контрагентами. Вони мають закладатися у повній відповідності з чинним законодавством України про валютне регулювання і порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

У ході розвитку міжнародної торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків склалися три основні форми безготівкових розрахунків через комерційні банки:

банківський переказ;

інкасо;

документарний акредитив.

Законодавство України, що регулює зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів таких відносин, зокрема й валютне законодавство, надає право самим учасникам міжнародних зв'язків обирати будь-яку форму розрахунків у сфері експорту та імпорту товарів і послуг. Комерційні банки, які ведуть валютні рахунки своїх клієнтів — українських підприємств, виконують їхні доручення у сфері розрахунків з іноземними партнерами через іноземні банки-кореспонденти, тобто такі іноземні банки, з якими український банк має кореспондентські відносини, а саме — має в них свої кореспондентські рахунки (рахунки "Ностро") і відкриває у себе кореспондентські рахунки іноземних банків (рахунки "Лоро"). Якщо клієнт українського комерційного банку має розрахуватися з іноземним партнером, який обслуговується в банку-некореспонденті, то розрахунки виконуються комерційним банком через третій банк (де у нього є рахунок "Ностро").

і Банківський переказ — це доручення банку імпортера (тобто банку, де відкрито валютний рахунок | імпортера) банкові експортера сплатити одержувачу коштів певну суму.

Це доручення на переказ валюти банк імпортера одержує від свого клієнта. У контракті між експортером та імпортером в обов'язковому порядку обумовлюється, коли імпортер дає банку доручення здійснити переказ: до відвантаження товару (в такому разі мова йде про попередню оплату, авансовий платіж) чи після відвантаження товару. Природно, для запобігання ризику і з метою використання обігових коштів імпортерам вигідніший другий варіант, а експортери зазвичай домагаються попередньої оплати вартості контрактів.

Інкасо — банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта-експортера одержує на підставі розрахункових документів гроші на його користь від платника-імпортера за відвантажені товари, надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку.

Регулюються інкасові операції у міжнародних розрахунках "Уніфікованими правилами по інкасо", розробленими Міжнародною торговельною палатою в 1978 р. Згідно з ними є дві форми інкасо: чисте інкасо та документарне інкасо.

Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів (наприклад вексель, чек), тобто боргових зобов'язань, які слугують засобом одержання платежів за товарними операціями, що вже відбулися раніше.

При цьому розрахункова операція відбувається без участі будь-яких комерційних документів (розрахунки-фактури, специфікації, акти прийому-здачі, страхові документи, транспортні накладні та ін.).

Документарне інкасо — це інкасо з участю комерційних документів, коли банк здійснює платіж експортеру за умови передання цих документів імпортеру.

За цієї форми розрахунків експортер, відвантаживши товар іноземному партнерові, надає своєму банку інкасове доручення, до якого додаються всі обумовлені контрактом комерційні товарні документи. В інкасовому дорученні є всі необхідні дані для здійснення платіжної операції з зарахуванням коштів експортеру. Після перевірки інкасового доручення і всіх документів, що до нього додаються, банк експортера пересилає їх банку імпортера (якщо він є банком-кореспондентом). Банк імпортера залежно від умов, які містяться в інкасовому дорученні, передає своєму клієнтові документи проти платежу за відвантажений товар або проти акцепту переказного векселя (тратти), якщо контрактом передбачені розрахунки з використанням векселів і якщо вексель доданий до інкасового доручення. У першому варіанті банк імпортера, одержавши платіж від свого клієнта, переказує гроші банку експортера (або зараховує їх на його кореспондентський рахунок "Лоро") для зарахування експортеру. У другому варіанті (з траттою) імпортер бере на себе зобов'язання сплатити поставку пізніше.

Недоліками документарного інкасо є, по-перше, значний розрив у часі між відвантаженням, передачею документів, їх пересиланням і платежем; по-друге, відсутність гарантії платежу, тобто ризик неодержання коштів за відвантажений товар. Ці недоліки можуть бути подолані шляхом застосування телеграфного інкасо, а також за рахунок застосування інкасо з попередньо наданою банком імпортера банківською гарантією платежу. При розрахунках у формі телеграфного інкасо одночасно з відсиланням документів банку імпортера банк експортера надсилає телеграму з повідомленням про висилку документів і основних реквізитів інкасового доручення. Ця телеграма слугує підставою для здійснення платежу, а самі документи є доповненнями до надісланої телеграми.

Найвигіднішою формою розрахунків для експортерів є документарний акредитив: за цієї форми розрахунків експортер одержує стовідсоткову гарантію платежу.

За акредитивної форми розрахунків банки партнерів забезпечують на вимогу імпортера та відповідно до його вказівок розрахунок з експортером після подання останнім необхідних комерційних документів.

Підготувавши товар до відвантаження, експортер інформує про це свого партнера, після чого імпортер подає у свій банк заяву (доручення) на відкриття акредитиву з вказівками щодо умов, строків, вартості поставки тощо. Банк імпортера надсилає акредитив банку експортера для передання експортеру.

І Акредитив — це зобов'язання банку здійснити платіж.

Якщо експортер згоден з умовами, він здійснює відвантаження товару і надає своєму банку відповідну комерційну документацію. Банк надсилає її банку імпортера для оплати або списує за рахунок перерахованої банком імпортера валюти, якщо умовами міжбанківських розрахунків передбачається переказ валюти банком імпортера одночасно з відкриттям акредитиву.