Фінансова діяльність підприємства (2000)

Зовнішньоекономічній політиці держави належить значна роль у забезпеченні ефективного використання зовнішніх економічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності. В Україні на даний час сформувався досить широкий інструментарій зовнішньоекономічної політики, як результат еволюції ринкових відносин у країні та міжнародних економічних відносин у світі, з урахуванням стандартів, норм, правил і процедури, що склалися в міжнародному господарстві.

Надаючи всім без винятку підприємствам право вільного доступу до світового ринку, проводячи політику лібералізації зовнішньоекономічних відносин, Україна водночас здійснює державне регулювання цих відносин у руслі протекціоністської спрямованості, тобто державного захисту вітчизняного виробництва від іноземної конкуренції. Держава постійно коригує законодавство в цій сфері з урахуванням, з одного боку, розвитку фрітредерських тенденцій у розширенні світових господарських зв'язків (фрітредерство — концепція вільної торгівлі), а з другого — національних інтересів країни, тобто її товаровиробників і споживачів. Це стосується таких елементів зовнішньоекономічної політики, як ввізне та вивізне мито, квотування й ліцензування імпорту та експорту окремих товарів, регулювання через податковий механізм бартерних (товарообмінних) операцій у зовнішньоекономічних зв'язках, валютне регулювання і валютний контроль.

Від імені держави більшість заходів у сфері регулювання і контролю зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва здійснюють Міністерство економіки України, Державний митний Комітет України, Державна податкова адміністрація України, Національний банк України та їх органи на місцях.

Окремі види зовнішньоекономічних контрактів підлягають реєстрації і централізованому обліку (в Міністерстві економіки України). Це здійснюється з метою досягнення збалансованості державного бюджету і контролю за додержанням порядку розрахунків в іноземній валюті. Дане обмеження стосується:

товарів вітчизняного виробництва, щодо яких міжнародними угодами України передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;

товарів, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;

товарів, експорт яких здійснюється через бартерні операції;

товарів, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;

деяких інших товарів.

Нарахування ввізного (імпортного) мита на товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, здійснюється відповідно до Закону України "Про єдиний митний тариф".

Єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладають товари та інші предмети, що імпортуються в Україну.

Ставки ввізного мита, як правило, встановлюються у процентах до митної вартості товарів (так зване адвалорне мито). В окремих випадках ставки можуть визначатись у встановленому грошовому розмірі на фізичну одиницю товару (штуку, метр, тонну, декалітр тощо). Таке мито називається специфічним. Використовується також комбіноване мито, в якому поєднуються принципи адвалорного та специфічного мита. Єдиний митний тариф України за розміром ставок диференційовано залежно від функцій, які повинне виконувати мито в економічній політиці держави. З цією метою ставки мита єдиного тарифу за розділами і товарними позиціями містять три колонки:

преференційні ставки, які передбачають особливі переваги для товарів, що ввозяться з країн, які входять разом з Україною до митних союзів, мають з Україною відповідні міжнародні митні угоди, а також з країн, що розвиваються; більшість товарів за походженням із цих країн мають нульові ставки мита;

пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що походять з країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння; ці ставки у 1,5—2 рази нижчі за повні (загальні) ставки;

повні (загальні) ставки застосовуються для решти товарів та інших предметів, вони встановлюються з урахуванням фіскальних потреб держави і захисту вітчизняних

товаровиробників від конкуренції. Ввізне мито обчислюється митними органами в національній валюті України згідно зі ставками, що діють на день подання митної декларації підприємством-імпортером. База нарахування мита — митна вартість товарів, перерахована у гривні за курсом Національного банку України на день подання декларації, тобто ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. Ця ціна, зокрема, вбирає в себе також витрати на транспортування, які сплачує імпортер у зв'язку з закупівлею даної партії товарів. Законодавством передбачається, що в разі очевидної невідповідності заявленої митної вартості реальній ринковій кон'юнктурі, або в разі неможливості перевірки її обчислення митні органи мають право визначити митну ціну імпортних товарів на основі цін на ідентичні або подібні товари в основних країнах-експортерах таких товарів.

В Україні законодавчо встановлено досить вузький перелік товарів, які підлягають обкладанню митом при їх вивезенні (експорті) за межі України суб'єктами підприємницької діяльності, і ставки вивізного мита. Воно обчислюється митним органом і сплачується, як і ввізне мито, у національній валюті України. При визначенні митної вартості експортованої продукції валюта ціни контракту* перераховується в національну валюту України за поточним курсом Національного банку на день подання митної декларації. Зважаючи на можливі фінансові труднощі підприємств-платників вивізного мита через необхідність його сплати ще до одержання експортної виручки, закон надає право експортерам здійснювати цей митний платіж шляхом видачі простого векселя з відстроченням платежу на термін виконання експортного контракту, але не більш як на 90 календарних днів з моменту подання митної декларації.

Валюта ціни зовнішньоекономічного контракту — це - валюта, в якій визначається ціна контракту.

Якщо на ті чи інші товари встановлені експортні квоти і підприємство експортує їх у рахунок цих квот, експортне мито на такі товари не справляється. Також не справляється вивізне мито при експорті продукції, виготовленої із заздалегідь імпортованої давальницької сировини, бо за цю сировину мито вже сплачене при ввезенні в Україну.

Законодавство України всіляко заохочує експорт продукції вітчизняних товаровиробників. Найсуттєвіше значення в цьому плані має встановлення нульової ставки податку на додану вартість на всі види експортної продукції (за винятком експорту продукції, яка, згідно з законодавством, звільнена від ПДВ на внутрішньому ринку України).

Важливим засобом державного впливу на фінансову діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин є прийнята в Україні система валютного регулювання і валютного контролю. Стосовно підприємств найактуальнішими питаннями цієї системи є:

право власності на валютні цінності і право проведення операцій з ними;

порядок використання надходжень в іноземній валюті;

право купівлі та продажу іноземної валюти на українському міжбанківському валютному ринку;

порядок організації розрахунків у іноземній валюті;

зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України;

цивільно-правова, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення валютного законодавства.

Основним законодавчим актом, який регулює ці питання, є декрет Кабінету Міністрів України 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (він має силу закону). Крім цього, за останні роки прийнято низку інших законодавчих і нормативних актів із цих питань Верховною Радою, Президентом України, Національним банком України. Вони спрямовані на вдосконалення й підвищення ефективності валютного регулювання, контролю за повнотою надходження в Україну валютних коштів, на лібералізацію валютного ринку.

Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні мають право бути власниками валютних цінностей, включаючи такі, що перебувають за межами України (крім законодавчо заборонених випадків). Операції з іноземною валютою підприємства мають право здійснювати через комерційні банки, які мають дозвіл (ліцензію) Національного банку на проведення валютних операцій (так звані уповноважені банки). В одному з уповноважених банків (за своїм вибором) підприємство має право відкрити власний валютний рахунок. Для цього підприємство подає уповноваженому банку ті самі документи, що й для відкриття поточного рахунку в національній валюті (див. розділ 10). Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається утому ж банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, повторне подання документів не вимагається.

З поточного рахунку в іноземній валюті за дорученням його володаря уповноважений банк:

переказує кошти на користь нерезидентів за межі України згідно з зовнішньоекономічними угодами;

виплачує готівкою на оплату праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за договорами (контрактами);

виплачує готівкою або платіжними документами працівникам на службові відрядження при виїзді за кордон, на представницькі витрати за кордоном та ін. (згідно з порядком переміщення валюти через митний кордон України);

переказує кошти одержувачам, які перебувають на території України (якщо є індивідуальна ліцензія Національного банку на проведення таких операцій);

здійснює інші операції, які не суперечать законодавству України.

Періодично Уряд і Національний банк України можуть вводити і вводять порядок, згідно з яким певну частину валютної виручки та інших надходжень в іноземній валюті на свою користь підприємство-резидент повинне в обов'язковому порядку продати через уповноважений банк на міжбанківському валютному ринку України з одержанням гривневого еквівалента за офіційним курсом Національного банку. Решта валютних коштів залишається у повному розпорядженні їхнього власника й використовується як фінансове забезпечення його зовнішньоекономічної діяльності. Такий порядок використання валютної виручки зумовлений, зокрема, необхідністю формування державних валютних резервів та накопичення валюти для її використання у пріоритетних напрямках. Банк, який обслуговує підприємство — учасника зовнішньоекономічних відносин, повинен здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень на користь свого клієнта протягом кількох робочих днів з моменту надходження й зарахування експортної виручки. Підприємство надає банку розпорядження про здійснення такого продажу, а якщо таке розпорядження вчасно не зроблене, то банк здійснює зазначений продаж самостійно. При цьому підприємству зараховується експортна виручка в національній грошовій одиниці за чинним курсом, тобто банк здійснює не примусове вилучення коштів, а конвертацію виручки в іноземній валюті згідно з вимогами валютного законодавства. У даний час діє 50-відсоткова норма обов'язкового продажу валютної виручки.

Якщо підприємству не вистачає власних валютних коштів для здійснення платежів за його зобов'язаннями перед іноземними експортерами, а також на інші цілі (наприклад для забезпечення витрат на службові відрядження за кордон у межах норм, установлених державою, та ін.), воно має право придбати необхідну йому іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку (знову ж таки — через "свій" уповноважений комерційний банк). Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право купувати валюту на міжбанківському валютному ринку для здійснення платежів, що випливають із належним чином оформлених зовнішньоторговельних контрактів, проліцензованих Національним банком України валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу (виплата дивідендів іноземним інвесторам, переказ за кордон платежів за придбані цінні папери, коштів як часток (паїв) у статутних капіталах спільних підприємств тощо). Уповноважений банк приймає заявки своїх клієнтів на купівлю валюти за умови наявності у заявника належним чином оформленого контракту на імпорт продукції (робіт, послуг) або інших документів, що свідчать про право на придбання валюти. Куплена іноземна валюта має бути використана підприємством за призначенням протягом законодавчо встановленого терміну (зараз це 5 днів), після чого, в разі невикористання, вона підлягає обов'язковому продажу. Купівля іноземної валюти на валютному ринку України дозволяється як за умови фактичного надходження імпортованих товарів, робіт, послуг, так і в разі попередньої оплати (авансових платежів).

Правилами розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачається використання як засобу платежу іноземної валюти, а валюта України в цих розрахунках може використовуватися підприємствами за умови наявності на цё спеціального дозволу Національного банку України. Дуже важливою умовою встановленого в Україні порядку розрахунків з нерезидентами є обов'язок суб'єктів підприємництва завершувати розрахунки (як з експортних операцій, так і при імпорті — в разі використання українським підприємством попередньої оплати вартості товарів, що ввозяться) упродовж не більше як 90 днів Якщо при експорті продукції підприємству-експортеру через 90 днів після її відвантаження за кордон не надійшла іноземна валюта (або зустрічна бартерна поставка), то у підприємства виникає відчутна матеріальна відповідальність перед державою у вигляді штрафу за кожен день прострочення. Так само караються випадки, коли, перерахувавши у вигляді попередньої оплати імпортних товарів іноземну валюту за кордон, підприємство через 90 днів не отримує закуплену партію товарів. Такі законодавчі положення сприяють найшвидшому поверненню валютних та інших цінностей в Україну. Цієї ж мети держава прагне досягти шляхом запровадження низки нормативних актів щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно знаходяться за її межами, зокрема, шляхом уведення обов'язкового (щоквартального) декларування таких цінностей суб'єктами підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язані щоквартально подавати регіональному управлінню Національного банку та органу податкової адміністрації декларацію єдиного зразка про валютні цінності, доходи й майно, які належать резиденту України і перебувають за її межами. Без довідки про подання такої декларації митні органи не мають права приймати експортно-імпортні вантажі до митного оформлення, а комерційні банки — здійснювати банківські операції з валютними цінностями суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. В декларації знаходять відображення дані про загальну суму валютних цінностей, доходів (дивідендів) і майна, які перебувають за межами України й належать резиденту України, в тому числі суму валюти, одержаної від здійснення діяльності за межами України, суму, перераховану за кордон з метою придбання товарів, які перебувають за межами України з перевищенням установлених законодавством строків повернення їх в Україну, суму валютних цінностей в іноземних банках на рахунках, які відкриті без відповідного дозволу на це Національного банку України. За достовірність даних, наведених у декларації, декларанти несуть відповідальність, установлену законодавством.

Порушення всіх чинних положень валютного регулювання і валютного контролю тягне за собою як цивільно-правову, так і адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України, аж до фінансових санкцій та позбавлення права вести зовнішньоекономічну діяльність.