Фінансова діяльність підприємства (2000)

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств унаслідок їхнього банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність.

Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів.

Такі активи називаються ліквідними засобами. До них належать ті елементи оборотних засобів (і деяких основних), які можна порівняно швидко й легко реалізувати, а також залишки готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), цінні папери, кошти на поточному рахунку й на інших банківських рахунках, у тому числі на депозитних рахунках, касова готівка.

Якщо стан розміщення підприємством запозичених ним фінансових ресурсів у вигляді банківських кредитів, кредиторської заборгованості та інших фінансових зобов'язань відповідає умовам ліквідності, таке підприємство гарантоване від банкрутства.

Поняття "ліквідність підприємства" і "платоспроможність підприємства" часто плутають.

Платоспроможність — це здатність підприємства сплачувати кошти за своїми зобов'язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або в готівці.

Щоб підтримувати підприємство у платоспроможному стані, фінансова служба має дбати про те, щоб його суто грошові активи відповідали потребам щоденних платежів (постачальникам, у бюджет, робітникам і службовцям, іншим кредиторам). Втім, характеристика постійних значних залишків грошей на поточному рахунку підприємства як ознаки високої майстерності управління фінансовими ресурсами, високої ліквідності підприємства є помилковою. Динаміка залишків коштів на поточному рахунку характеризує не міру ліквідності підприємства, а його поточну платіжну готовність, поточну платоспроможність.

Майстерність фінансового менеджера підприємства має проявлятися в тому, щоб на поточному рахунку і в касі грошей було б не менше (але й не більше!), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх повинна бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого становища сприяє, зокрема, грамотне складання платіжних календарів.

Вважається, що у підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю усіх видів (зокрема й кредити, а також заборгованість робітникам і службовцям з оплати npalu), строки якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад тижня або декади), і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються у той же період. Якщо, наприклад, .така кредиторська заборгованість на 1 квітня становить 920 тис. грн., дебіторська — 750 тис. грн., а залишок коштів на поточному рахунку — лише 60 тис. грн., то ступінь поточної платіжної готовності становить:

60100 =353% 920-750

Однією з повсякденних турбот фінансової служби є забезпечення повної платіжної готовності підприємства, зниження якої часто тягне за собою великі непродуктивні витрати підприємства у вигляді пені за прострочку платежів.

Показники ліквідності характеризують платоспроможність підприємства у дещо ширшому розумінні. Серед цих показників найбільше значення для ринкової економіки мають величини співвідношень частини активів, які можуть бути реалізовані у певний термін, до суми зобов'язань, які за цей самий час повинні бути сплачені. Найуживанішими є такі два співвідношення.

Перше — це співвідношення між загальною сумою ліквідних активів і сумою поточних зобов'язань, яке має назву "коефіцієнт покриття поточних пасивів".

Даний коефіцієнт показує, чи здатне підприємство за рахунок наявних коштів, мобілізації боргів на свою користь, реалізації запасів та інших активів задовольнити вимоги кредиторів (постачальників, бюджету тощо), банків з короткотермінових кредитів, а також довготермінових, якщо строки повернення їх настають у близькому майбутньому, розрахуватися з робітниками і службовцями за нарахованою заробітною платою, сплатити за всіма іншими фінансовими зобов'язаннями короткотермінового характеру. Мова йде про поточні фінансові зобов'язання, які підлягають погашенню за період, що визначається терміном обіговості оборотних коштів підприємства.

Розрахуємо коефіцієнт покриття поточних пасивів за даними балансу промислового підприємства на 1 січня 2002 р. (баланс див. у розділі 1).

На початок року загальна сума фінансових зобов'язань (139+ 1429) складала 1568 тис. грн., у тому числі короткотермінових — 1429 тис. грн. Станом на 1 січня 2002 р. короткотермінові зобов'язання становили 1893 тис. грн. Суми оборотних коштів, вкладених у ліквідні активи:

на початок року: 2549 - 19 = 2530 тис. грн.;

на кінець року: 2950 - 21 = 2929 тис. грн.

(19 тис. грн. і 21 тис. грн. — вартість неліквідних матеріалів.)

Існує певне загальновизнане уявлення стосовно нормальної величини цього коефіцієнта. Вважається, що поточний фінансовий стан підприємства може бути визнаний задовільним, якщо коефіцієнт покриття поточних пасивів близький до 2, тобто якщо сума ліквідних оборотних активів приблизно у два рази перевищує суму поточних зобов'язань. Це природно, бо оборотні активи підприємство має формувати не тільки за рахунок позикових коштів, але й за рахунок власних фінансових ресурсів. У наведеному прикладі підприємство має досить високий показник ліквідності за розглянутою ознакою, хоч за період з початку року він суттєво погіршав.

Друге співвідношення, яке характеризує міру ліквідності підприємства, — це співвідношення так званих чистих ліквідних активів, тобто таких, які можна перетворити у гроші негайно (а це товари, поточна заборгованість покупців, цінні папери, залишки на поточному та інших банківських рахунках, касова готівка), та поточних фінансових зобов'язань підприємства.

Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства виконати свої зобов'язання перед усіма кредиторами, якщо вони одночасно зажадають від підприємства повернення боргів (така ситуація в реальній господарській практиці цілком імовірна).

Нормальним щодо ліквідності і фінансового стану підприємства вважається положення, за якого цей коефіцієнт близький до одиниці.

Як відомо, у процесі функціонування кожне підприємство формує фінансові ресурси як за рахунок власних джерел (статутний капітал, прибуток тощо), так і за рахунок запозичених ресурсів. Не можна стверджувати, що повна відмова від банківських кредитів чи інших позикових коштів (структура фінансових ресурсів у цьому випадку називається простою, або консервативною) є показником стійкості фінансового стану і високої ліквідності: без позикових коштів зменшуються можливості підприємства розвивати виробництво, знижуються показники ефективності використання власних фінансових ресурсів. Але залучення позикових коштів має певні межі залежно від обсягу власних фінансових ресурсів. Тому фінансова служба повинна постійно контролювати співвідношення між власними й позиковими коштами в загальному обсязі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, зважено підходити до прийняття рішень щодо одержання нових кредитів і появи інших нових боргів. Питома вага позикових фінансових ресурсів підприємства у загальній сумі фінансових ресурсів називається коефіцієнтом фінансової напруги.

Якщо цей коефіцієнт сягає 0,5 і більше, то вважається, що підприємство знаходиться у складному фінансовому становищі, а кредитори мають підстави вважати свої вкладення в таке підприємство ризиковими.

Низька ліквідність підприємств спричинюється збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням фінансових ресурсів; все це може призвести до банкрутства.

Під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін висунуті до нього кредиторами вимоги й виконати зобов'язання перед державним бюджетом.

Рішення про банкрутство підприємств, згідно з чин

ним законодавством України, приймає господарський суд.

Заяву про банкрутство боржника до господарського суду

подають кредитори, але й сам боржник має право на таку

заяву.

Після порушення провадження у справі про банкрутство треті юридичні особи (державні й недержавні) мають право дати свої пропозиції про задоволення вимог кредиторів до боржника в певні строки або на певних умовах.

Сукупність фінансових та інших заходів з метою надання допомоги збанкрутілим підприємствам третіми юридичними особами називається санацією.

У процесі санації підприємство-банкрут може злитися з санаторами, бути приватизованим тощо. Якщо кредитори згодні з умовами санації, то справа про банкрутство припиняється.

Визначення підприємства банкрутом тягне за собою негайне припинення його функціонування як юридичної особи, а всі права щодо розпорядження майном банкрута, його майнові права та обов'язки переходять до ліквідаційної комісії, яка реалізує майно банкрута і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Трудовий колектив державного підприємства в разі банкрутства, має право взяти підприємство в оренду або перетворити його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.