Фінансова діяльність підприємства (2000)
15.3. Кримінальна відповідальність
Характерними ознаками кримінальної відповідальності є її зв'язок лише зі спеціальним видом правопорушення — злочином та обов'язок особи відповідати перед державою за вчинення цього злочину лише відповідно до закону і лише за вироком суду.
Підставою для кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним правом об'єктивних (об'єкт, предмет, діяння, наслідки та причинний зв'язок) і суб'єктивних (суб'єкт, вина, мотив і мета) ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву склад злочину, який визначається диспозицією певної статті Особливої частини та положеннями Загальної частини Кримінального кодексу України.
Порушення законодавства у сфері фінансової діяльності підприємств визнаються злочинами і тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише за умови, що вони є суспільно небезпечними, тобто спричиняють або містять у собі реальну загрозу спричинення шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом.
Відповідно до КК кримінальній відповідальності підлягають фізичні осудні особи, які досягли встановленого законом віку кримінальної відповідальності. Тому за суспільно небезпечні діяння, вчинені у сфері фінансової діяльності підприємств, відповідальність несуть їхні посадові особи. Згідно з Приміткою до ст. 364 КК. посадовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Посадовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пункті 1 цієї Примітки. Отже, суб'єктами злочинів у сфері фінансової діяльності підприємств можуть визнаватися особи, відповідальні за здійснення такої діяльності, ведення бухгалтерського обліку, подання бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків, платіжних доручень та інших відповідних документів. До таких осіб належать, зокрема, керівники, головні (старші) бухгалтери та їх заступники, а також інші посадові особи, що мають право підпису фінансово-господарських документів.
Кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні правопорушення у сфері фінансової діяльності підприємств може наставати за вчинення:
злочинів у сфері господарської діяльності, а саме: ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК), легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), доведення до банкрутства (ст. 219 КК), приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК), незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК), порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК);
службових злочинів, зокрема зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), службове підроблення (ст. 366 КК) та службова недбалість (ст. 366 КК);
злочинів проти власності — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем ( ст. 191 КК).
Одним із найбільш поширених злочинів у сфері фінансової діяльності підприємств є ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК).
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 212 КК, характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак: а) діяння у вигляді ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; б) наслідки у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах; в) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, передбачене ст. 212 КК, виражається в бездіяльності особи у вигляді повної або часткової несплати обов'язкових платежів, які повинні сплачуватися до бюджетів чи державних цільових фондів відповідно до чинного законодавства. Здебільшого така бездіяльність поєднується з неподанням документів, пов'язаних із їх обчисленням і сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), приховуванням об'єктів оподаткування, заниженням цих об'єктів, заниженням сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів, приховуванням факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах. При цьому, згідно з Приміткою до ст. 212 КК, під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Злочин, передбачений ст. 212 КК, вважається закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а саме з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов'язковий платіж, а коли закон пов'язує цей строк із виконанням певної дії — з моменту фактичного ухилення від їх сплати.
Суб'єктивна сторона розглядуваного злочину характеризується виною у формі прямого умислу, тобто винна особа повинна усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння у вигляді несплати (повної або часткової) податків, зборів, інших обов'язкових платежів, передбачати, що таке діяння потягне за собою суспільно небезпечні наслідки у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах і бажати настання таких наслідків. Про наявність умислу ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів можуть свідчити, наприклад: перекручування в обліковій чи звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи послуг; ведення подвійної (офіційної та неофіційної) бухгалтерії; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо.
Суб'єктами ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів можуть бути посадові особи підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, а також особи, що ведуть підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, чи будь-які інші особи, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі. Такими можуть бути осудні особи, які досягли віку 16 років.
Кваліфікаційні ознаки цього злочину передбачені частинами 2 та 3 ст. 212 КК. До них належать ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів:
за попередньою змовою групою осіб;
якщо такі діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах;
вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів;
якщо такі діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у особливо великих розмірах.
Згідно з приміткою до ст. 212 КК під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розміром — коштів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Частина 4 ст. 212 КК встановлює заохочувальну норму — особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).
У сфері фінансової діяльності підприємств можуть бути вчинені й суспільно небезпечні посягання на відносини щодо валютного регулювання та валютного контролю, тобто відносини, які існують на підставі фінансово-правових норм між державою і фізичними та юридичними особами щодо функціонування національної валюти, іноземних валют, а також розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою утворення й використання необхідних суспільству валютних фондів. Ці відносини є об'єктом ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК) та незаконного відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК).
Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями
207 і 208 КК характеризується виною у формі прямого умислу. Винна особа усвідомлює суспільну небезпечність вчинюваного нею порушення встановлених чинним законодавством правил щодо обігу й використання валютних цінностей і хоче вчинити таке діяння.
Суб'єктом цих злочинів може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку — посадова особа підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи, а суб'єктом незаконного відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст.
208 КК) також і особа, яка діє за дорученням посадової особи підприємства, установи чи організації, та громадянин України, що постійно проживає на її території.
Ст. 207 КК "Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті" та ст. 208 КК "Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків" у частинах 2 передбачають такі кваліфікаційні ознаки, як:
вчинення протиправних дій повторно;
вчинення за попереднім зговором групою осіб.
Ст. 207 КК також встановлює кваліфікаційні ознаки, які визначаються розміром коштів, щодо яких особа ухиляється від їх повернення в Україну, а саме:
умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, або умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей у великих розмірах (ч. 2 ст. 207 КК);
вчинення таких дій у особливо великих розмірах (ч. З ст. 207 КК).
Згідно з Приміткою до ст. 207 КК ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей визнаються вчиненими у великому розмірі, якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності в тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку на валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону), а у особливо великому розмірі — якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності у три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Окрему групу злочинів у сфері фінансової діяльності підприємств утворюють злочини, пов'язані з банкрутством. До них належать: фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), доведення до банкрутства (ст. 219 КК), приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК) та незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК).
Об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують права й інтереси держави та інших суб'єктів господарської діяльності, пов'язані з ризиками неплатоспроможності суб'єктів господарської діяльності.
Об'єктивна сторона злочинів, пов'язаних із банкрутством, може полягати у вчиненні таких суспільно небезпечних діянь:
завідомо неправдивій офіційній заяві громадянина-засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також посадової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом (фіктивне банкрутство);
вчиненні власником або посадовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності (доведення до банкрутства);
приховуванні громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також посадовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей {приховування стійкої фінансової неспроможності); приховуванні майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передачі майна в інше володіння або його відчуженні чи знищенні, а також фальсифікації, приховуванні або знищенні документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також посадовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства (незаконні дії у разі банкрутства). Необхідною ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 218—221 КК, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді завдання великої матеріальної шкоди, якою, згідно з Приміткою до ст. 218 КК, визнається шкода, що в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Моментом закінчення цих злочинів є настання суспільно небезпечних наслідків.
Суб'єктивна сторона злочинів, пов'язаних із банкрутством, характеризується лише умисною формою вини. Особа повинна усвідомлювати суспільну небезпечність вчинюваних нею протиправних діянь (подання завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей або вчинення незаконних дій у разі банкрутства), передбачати настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредиторам та бажати або свідомо припускати настання таких наслідків.
Суб'єктом розглядуваних злочинів може бути осудна особа, що досягла 16 років, яка є власником суб'єкта господарської діяльності, посадовою особою суб'єкта господарської діяльності, а також засновником суб'єкта господарської діяльності (щодо злочинів, передбачених ст. 218, 220 та 221 КК) та громадянином — суб'єктом
До злочинів, які можуть бути вчиненими у сфері фінансової діяльності підприємств, також належить шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК). Об'єктом цього злочину виступають фінансові відносини, зокрема податкові відносини, відносини щодо використання державних фондів фінансових ресурсів, а також кредитування суб'єктів господарської діяльності.
Об'єктивна сторона шахрайства з фінансовими ресурсами полягає в наданні громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також посадовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності.
Дотація — це грошові кошти, які надаються з бюджету на безоплатній основі.
Суб'єктам господарської діяльності дотація надається як державна допомога підприємствам, затрати яких на виробництво продукції та надання послуг перевищують одержувані прибутки.
Субсидія — це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається державою і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямків економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства.
Субвенція — це допомога, що надається для фінансування певних програм, проект/в, схвалених суб'єктами, які надають допомогу, і підлягає поверненню в разі нецільового використання коштів.
Кредит — це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формі іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін зі сплатою відсотків.
Пільга щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності.
Злочин вважається закінченим з моменту надання неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам незалежно від того, чи вдалося винній особі протиправно одержати субсидію, субвенцію, дотацію, кредит чи пільгу щодо податків.
Суб'єктивна сторона шахрайства з фінансовими ресурсами характеризується виною у формі прямого умислу. Винна особа усвідомлює суспільну небезпечність подання конкретним адресатам явно неправдивої інформації з метою отримання субсидій, субвенцій, дотацій або пільг щодо податків та бажає вчинити це діяння. Особливістю суб'єктивної сторони цього злочину є відсутність у особи наміру привласнити кошти, одержані як субсидія, субвенція, дотація чи кредит. У противному разі вчинене належить розглядати як злочин проти власності чи замах на його вчинення і кваліфікувати залежно від суб'єкта як шахрайство (ст. 190 КК) або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).
Суб'єктом розглядуваного злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і є громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта підприємницької діяльності чи посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності.
Кваліфікаційними ознаками, передбаченими ч. 2 ст. 222 КК, є:
вчинення таких дій повторно;
завдання великої матеріальної шкоди, під якою, згідно з Приміткою до ст. 218 КК, розуміють матеріальну шкоду, яка в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Аналіз судової практики свідчить, що у значній більшості випадків за шахрайство з фінансовими ресурсами до кримінальної відповідальності притягуються посадові особи суб'єктів господарської діяльності, які на підставі поданої ними завідомо неправдивої інформації отримують кредити у комерційних банках. Інформація, що подається до комерційного банку для одержання кредиту, може містити сфальсифіковані дані про активи, які передаються в заставу, фіктивні баланси (в тому числі неіснуючих підприємств), фіктивні угоди на виконання різних програм. Ці дії унеможливлюють повернення кредитів і відсотків за їх користування, завдають матеріальної шкоди банкам, а в окремих випадках можуть призвести і до їх банкрутств.
Використання при здійсненні фінансової діяльності підприємств грошових коштів або іншого майна, здобутих злочинним шляхом, є злочином, передбаченим ст. 209 КК — "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом ".
Об'єктом цього злочину виступають суспільні відносини, які виникають при здійсненні господарської діяльності. Встановлення кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, мало на меті запобігання та протидію залученню в економіку "брудних" коштів, а також виконання Україною взятих на себе з цього приводу міжнародно-правових зобов'язань. Предметом злочину, передбаченого ст. 209 КК, є грошові кошти та інше майно, здобуте злочинним шляхом, тобто якщо зазначені предмети було отримано в результаті вчинення злочину і цю обставину було доведено в установленому законом порядку.
Об'єктивна сторона розглядуваного злочину полягає у вчиненні однієї з таких дій: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутим злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. Моментом закінчення злочину є вчинення будь-якої з указаних дій незалежно від суми грошових коштів або вартості майна, яке було легалізовано.
Суб'єктивна сторона легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, характеризується виною у формі прямого умислу. Винна особа усвідомлює суспільну небезпечність вчинюваних нею протиправних дій з грошовими коштами або іншим майном, завідомо здобутих злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. У випадках, коли особі невідомо про злочинний характер походження грошових коштів чи іншого майна, з яким вона вчиняє фінансові операції, інші угоди або використовує для здійснення господарської діяльності, кримінальна відповідальність за ст. 209 КК виключається.
Суб'єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка досягла 16 років. За легалізацію при здійсненні фінансової діяльності підприємств майна, здобутого злочинним шляхом, кримінальній відповідальності підлягають посадові особи, відповідальні за здійснення фінансової діяльності (керівник, головний бухгалтер, інші відповідальні особи, які мають право підпису фінансово-господарських документів).
Кваліфікаційними ознаками цього злочину, які передбачені у ч. 2 ст. 209 КК, є вчинення таких дій повторно або за попередньою змовою групою осіб.
Фінансова діяльність підприємств, як правило, пов'язана з обігом недержавних цінних паперів. Кримінальну відповідальність за суспільно небезпечні порушення у цій сфері передбачено у ст. 223 КК "Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів ".
Об'єктом цього злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують порядок випуску (емісії) та обігу цінних паперів. Предметом можуть бути: 1) цінні папери, випуск (емісія) яких має здійснюватись у формі відкритого розміщення за умови реєстрації випуску уповноваженими державними органами (ч І ст. 223 КК); 2) документи, які передаються для реєстрації емісії цінних паперів (ч.2 ст. 223 КК). До цінних паперів чинне законодавство відносить акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Але обов'язковій державній реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) підлягають випуски лише окремих видів цінних паперів, зокрема акцій та облігацій підприємств, інвестиційні сертифікати. Цінні папери, щодо яких законодавство не передбачає обов'язкової державної реєстрації їх випуску (облігації державних позик, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі тощо), не можуть бути предметом злочину, передбаченого ч І ст. 223 КК.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 223 КК, може виражатись у таких діяннях: 1) здійснення випуску (емісії) цінних паперів (акцій, облігацій підприємств чи інвестиційних сертифікатів) у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку (ч І ст. 223 КК); 2) внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів (ч.2 ст. 223 КК).
Злочин, передбачений ч І ст. 223 КК, визнається закінченим з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння — здійснення випуску (емісії) цінних паперів (акцій, облігацій підприємств чи інвестиційних сертифікатів) у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії в установленому законом порядку.
Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 223 КК, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння великої матеріальної шкоди інвесторові, якою, згідно з Приміткою до ст. 218 КК, визнається матеріальна шкода на суму, що в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Виходячи з цього, моментом закінчення даного злочину є настання суспільно небезпечних наслідків.
Суб'єктивна сторона порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів характеризується умисною формою вини. Винна особа усвідомлює, що вчинює суспільно небезпечне діяння у вигляді випуску (емісії) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації в установленому законом порядку і бажає вчинити таке діяння (ч І ст. 223 КК) або усвідомлює суспільну небезпеку від внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації чи затвердження таких документів, передбачає можливість заподіяння великої матеріальної шкоди інвесторові і бажає або свідомо припускає заподіяння такої шкоди.
Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 223 КК, може бути осудна особа, яка досягла 16 років, — громадянин або посадова особа суб'єкта господарської діяльності. Громадянин може виступати суб'єктом цього злочину у тому разі, коли він є засновником (власником) підприємства.
У багатьох випадках злочини у сфері фінансової діяльності підприємств кваліфікуються за статтями КК, передбаченими у розділі XVII Особливої частини "Злочини у сфері службової діяльності". Об'єктом цих злочинів виступають суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування державних або самоврядних органів, підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності.
Значна більшість суспільно небезпечних діянь у сфері фінансової діяльності підприємств пов'язана з підробкою посадовою особою документів або внесенням до них завідомо неправдивих відомостей. Такі діяння утворюють самостійний склад злочину — службове підроблення (ст. 366 КК), тобто внесення посадовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів. Якщо службове підроблення є способом підготування, вчинення або приховування інших злочинів у сфері фінансової діяльності, то такі діяння належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 366 КК і статтею, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин у сфері фінансової діяльності.
Вчинення посадовими особами суспільно небезпечних діянь у сфері фінансової діяльності підприємств, відповідальність за які не передбачено спеціальними статтями КК, може бути за певних умов кваліфіковано як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) чи перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).
Об'єктивна сторона цих злочинів характеризується вчиненням суспільно небезпечного діяння у вигляді використання посадовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (ст. 364 КК) та вчиненням посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень (ст. 365 КК). Необхідною ознакою об'єктивної сторони є настання наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Згідно з Приміткою до ст. 364 КК, істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Злочини, передбачені ст. 364 і 365 КК, вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків.
Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується умисною формою вини, за якої особа усвідомлює суспільну небезпечність діяння у вигляді зловживання владою або службовим становищем чи перевищення влади або службових повноважень, передбачає можливість заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб та бажає або свідомо припускає заподіяння такої шкоди. Необхідною ознакою суб'єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) є вчинення цього діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.
Суб'єктом злочинів, передбачених ст. 364 та 365 КК, виступає посадова особа, яка є осудною і досягла віку 16 років.
Кваліфікаційними ознаками розглядуваних злочинів є спричинення тяжких наслідків, а також вчинення зловживання владою або посадовим становищем працівником правоохоронного органу (ч. З ст. 364 КК) та перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365 КК). Згідно з Приміткою до ст. 364 КК, тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Практика показує, що у сфері фінансової діяльності підприємств як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), наприклад, кваліфікується вчинена посадовою особою умисна несвоєчасна сплата податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що мали бути перераховані до бюджетів чи державних цільових фондів, за .відсутності ознак злочину, передбаченого ст. 212 КК, протиправне відчуження посадовою особою майна та майнових прав, що перебувають у податковій заставі, тощо.
Основна частина злочинів, що вчиняються у сфері фінансової діяльності підприємств, характеризується умисною формою вини. Водночас у окремих випадках кримінальна відповідальність може наставати і за вчинені посадовою особою з необережності суспільно небезпечні діяння. Така відповідальність передбачена за вчинення службової недбалості (ст. 367 КК).
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у невиконанні або неналежному виконанні посадовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них. Обов'язковою ознакою службової недбалості є суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб. Згідно з Приміткою до ст. 364 КК, істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Злочин визнається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків.
Суб'єктивна сторона службової недбалості характеризується необережною формою вини, тобто особа або не передбачає шкідливих наслідків невиконання чи неналежного виконання покладених на неї службових обов'язків, хоча могла й повинна була їх передбачати (злочинна недбалість), або передбачає можливість настання шкідливих наслідків такого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення (злочинна самовпевненість).
Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 366 КК, виступає посадова особа, яка є осудною і досягла віку 16 років.
Кваліфікаційною ознакою службової недбалості, передбаченої у ч. 2 ст. 367 КК, є спричинення таким діянням тяжких наслідків. Згідно з Приміткою до ст. 364 КК, тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.