Менеджмент інвестиційної діяльності (2003)

Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства та його ефективна діяльність у довготерміновій перспективі, а також підвищення конкурентоспроможності за умов переходу до ринкової економіки значною мірою визначаються рівнем інвестиційної активності та масштабами інвестиційної діяльності підприємства, які у свою чергу залежать від ефективності механізму управління цією діяльністю.

Здійснення підприємством інвестиційної діяльності неможливе без знання теорії і практики прийняття управлінських рішень у галузі розробки ефективних її напрямків, ретельної експертизи окремих об'єктів можливого інвестування, формування оптимально збалансованого інвестиційного портфеля.

Механізм управління інвестиційною діяльністю становить систему основних складових, що регулюють процес розробки та реалізації інвестиційних рішень підприємства. До структури цього механізму входять розглянутий нами (у попередньому параграфі) ринковий механізм саморегулювання та ціноутворення на основі попиту і пропозиції на інвестиційних ринках; державне нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності; внутрішній механізм регулювання інвестиційної діяльності підприємства (за окремими напрямками інвестування регулювання здійснюється за допомогою розробленої інвестиційної стратегії та цільової інвестиційної політики, внутрішніх нормативів та вимог до інвестиційної діяльності за окремими її аспектами); система конкретних методів управління, за допомогою яких передбачається досягнення конкретних результатів інвестиційної діяльності.

Ефективний механізм здійснення підприємством інвестиційної діяльності дає змогу з максимальною швидкістю досягти поставлених цілей та вирішити основні завдання розвитку економіки підприємства, сприяє результативному виконанню конкретних функцій управління інвестиційною діяльністю (рис. 1.6), повна і послідовна практична реалізація яких є надійною запорукою активної інвестиційної політики та ефективної господарської діяльності підприємства. Отже, відповідно до поставлених завдань інвестиційної діяльності визначаються (у загальному вигляді) такі основні функції управління нею:

Дослідження макроекономічних умов здійснення інвестиційної діяльності й прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку. При цьому особливу увагу приділяють дослідженню (оцінюванню) правових умов здійснення інвестиційної діяльності у країні стосовно окремих форм інвестицій, а також проведенню детального аналізу чинників, що формують кон'юнктуру інвестиційного ринку за окремими сегментами, пов'язаними з діяльністю підприємства.

Формування інвестиційних цілей та розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності підприємства. На основі проведеного дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозу кон'юнктури інвестиційного ринку формується система цілей та основних напрямків інвестиційної діяльності на тривалу перспективу, а також визначаються пріоритетні завдання, що вирішуватимуться у найближчий період господарювання.

Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства. Для реалізації цієї функції необхідно спочатку спрогнозувати загальну потребу у фінансових коштах, необхідних для реалізації стратегії підприємства.

У процесі розробки вивчають можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел (чистого прибутку, амортизаційних відрахувань тощо) і доцільності залучення запозичених коштів. З метою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у майбутньому оптимізується структура джерел інвестиційних ресурсів, яка полягає в раціональному співвідношенні власних та запозичених джерел фінансування інвестицій. Диверсифікація запозичених джерел сприяє мобільності у прийнятті управлінських рішень на підприємстві.

Оцінювання інвестиційної привабливості окремих проектів і вибір найбільш ефективних. Ця функція має важливе значення для вивчення поточних пропозицій і попиту на інвестиційному ринку, особливо для іноземних інвесторів. На основі ретельної експертизи реальних інвестиційних проектів (обчислюються рівень дохідності (прибутковості) і ризиковості інвестицій та інші показники економічної ефективності) проекти ранжуються та з них вибираються ті, що найбільше відповідають інвестиційній стратегії підприємства.

Оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів та вибір найбільш ефективних. Такі об'єкти інвестування, як різноманітні цінні папери, мають бути спочатку оцінені та систематизовані з погляду інвестиційних якостей, потім проводять розрахунки їхньої реальної ринкової вартості та вибирають найбільш ефективні.

Формування портфеля реальних та фінансових інвестицій і його оцінювання за показниками прибутковості. На основі досліджених можливостей залучення інвестиційних ресурсів та розрахованих показників прибутковості та рівня ризиковості окремих реальних проектів і фінансових інструментів оптимізуються пропорції між реальними та фінансовими інвестиціями; за співвідношенням дохідності та ризиковості формується інвестиційний портфель, що включає найдоцільніші реальні проекти чи фінансові інструменти інвестування. Наприкінці доцільно оцінити ліквідність портфеля, тобто можливість реалізувати об'єкти інвестування в максимально короткий час без втрати їхньої реальної вартості.

Поточне планування, стимулювання й оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів. Ця функція полягає в обґрунтуванні календарних планів здійснення проектів, плануванні бюджетів і коригуванні конкретних інвестиційних програм. Оперативне управління у сфері інвестиційної діяльності має передбачати попередню розробку дієвої системи стимулювання реалізації інвестиційних управлінських рішень.

Організація ефективного контролю за реалізацією інвестиційних програм і проектів. На основі безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для проведення аналізу, планування і підготовки оперативних управлінських рішень за всіма аспектами інвестиційної діяльності підприємства, виявляються причини відхилень (фактичної ефективності інвестиційних проектів, що реалізуються, щодо обсягів випуску продукції, термінів вжиття намічених заходів тощо) від запланованих показників.

Прийняття управлінських рішень щодо суттєвого коригування інвестиційної діяльності та реінвестування капіталу. Рішення про вихід з інвестиційних проектів або продаж окремих фінансових інструментів ініціюється та готується на основі порівняння їх фактичної ефективності із запланованою, при досягненні її мінімальних граничнодопустимих значень. Така ситуація може виникнути за різних причин, як внаслідок прорахунків при формуванні інвестиційного портфеля, так і внаслідок непередбачуваної зміни кон'юнктури інвестиційного ринку або фінансового стану підприємства. Вивчаються можливості та форми виходу з інвестиційних проектів, це може бути їх реалізація або акціонування тощо.

Капітал, що вивільнюється, реінвестують у нові, більш ефективні (менш ризикові) інвестиційні проекти або інструменти, і вони заміщують виключені з портфеля.

Таким чином, ефективність інвестиційної діяльності, досягнення поставлених цілей та основних завдань розвитку економіки підприємства забезпечується шляхом повної і послідовної практичної реалізації перелічених функцій управління інвестиційною діяльністю.

Необхідно зазначити, що відповідно до конкретного об'єкта системи управління, в сучасній теорії управління визначаються також специфічні функції управління інвестиційною діяльністю: управління реальними інвестиціями; управління фінансовими інвестиціями; управління формуванням інвестиційних ресурсів.

Управління інноваційними інвестиціями залежать від особливостей здійснення його у формі придбання готової науково-технічної продукції (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання ноу-хау на основі ліцензійних угод) або у формі розробки науково-технічної продукції (безпосередньо на підприємстві або сторонніми установами на замовлення підприємства).

При цьому основними етапами розробки політики управління інноваційними інвестиціями підприємства є такі:

аналіз стану інноваційних активів, що використовуються підприємством;

формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях відповідно до інноваційної стратегії підприємства;

вибір і оцінювання вартості окремих об'єктів інноваційного інвестування;

планування потреби в інвестиційних ресурсах за окремими етапами здійснення інвестиційної діяльності підприємства;

визначення ефективності інноваційних інвестицій.

У процесі здійснення інвестиційної діяльності важливо приділяти належну увагу такому її аспекту, як створення організаційних структур управління інвестиційною діяльністю, що забезпечує прийняття та реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами цієї діяльності підприємства. Формування таких структур зумовлено необхідністю оперативної переробки інформації, налагодження зв'язків та підпорядкованості, розміщення завдань, встановлення прав, обов'язків і відповідальності виконавців контролю за ефективністю реалізації інвестиційної діяльності. Такі структури будуються за ієрархічною або функціональною ознакою з виокремленням керуючих центрів і мають бути логічно інтегровані у загальну організаційну структуру управління підприємством.

Формування ефективних інформаційних систем управління інвестиційною діяльністю забезпечує обґрунтування альтернативних варіантів інвестиційних рішень і здійснюється на основі безперервного цілеспрямованого підбору (моніторингу) відповідних інформативних показників, необхідних для проведення аналізу, планування і підготовки оперативних управлінських рішень за всіма аспектами інвестиційної діяльності підприємства. Від якості використовуваної інформації при прийнятті управлінських рішень значною мірою залежать обсяги необхідних інвестиційних ресурсів, прибутку, ринкова вартість (ціна) підприємства, а також альтернативність вибору інвестиційних проектів та фінансових інструментів інвестування. Конкретні показники інформаційної системи формуються як за рахунок зовнішніх (за межами підприємства), так і внутрішніх джерел інформації.

Оскільки здійснення підприємством інвестиційної діяльності є переважно довготерміновим, виникає необхідність обов'язкового урахування її перспективної спрямованості. Безпосередньо у процесі розробки інвестиційної стратегії підприємства слід передбачати формування напрямків інвестиційної діяльності, системи її довготермінових цілей та вибір найефективніших шляхів їх досягнення з урахуванням можливих змін ринкової кон'юнктури та загальної перспективи на термін не менше трьох — п'яти років тощо.

Інвестиційна стратегія розробляється в межах обраної підприємством загальної економічної стратегії господарської діяльності й виступає одним з найголовніших факторів забезпечення ефективного розвитку підприємства, оскільки дає змогу приймати оптимальні управлінські рішення в умовах постійної зміни зовнішнього та внутрішнього середовища.

Розробка інвестиційної стратегії є тільки першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства. Подальшої конкретизації вона набуває у процесі розробки тактики управління інвестиційною діяльністю — середньотермінового управлінського процесу, що безпосередньо відображається у формуванні інвестиційного портфеля підприємства. Як уже зазначалося, інвестиційна стратегія підприємства орієнтована переважно на досягнення довготермінових цілей, проте необхідність узгодження всіх конкретних управлінських рішень, що приймаються, при формуванні інвестиційного портфеля та реалізації інвестиційних програм і проектів вимагає включення до інвестиційної стратегії також окремих середньотермінових і навіть короткотермінових (до 1 року) елементів. Отже, інвестиційний портфель формується у межах стратегічних рішень та поточних фінансових можливостей підприємства. У свою чергу оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів здійснюється безпосередньо в межах процесу тактичного управління інвестиційною діяльністю підприємства.

Процес формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою спеціальні дослідження з типовими процедурами, орієнтований перелік яких наводиться на рис. 1.7. Розглянемо основні етапи розробки інвестиційної стратегії підприємства.

І. Вихідним пунктом формування інвестиційної стратегії є аналіз поточного стану підприємства, його сильних та слабких сторін, що визначають особливості інвестиційної діяльності, а також аналіз макроекономінного середовища та зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності.

II. Визначення загального періоду формування інвестиційної стратегії підприємства залежить від низки умов. По-перше, необхідно врахувати загальну передбачуваність економічного розвитку країни в цілому та інвестиційного ринку зокрема. Звернемо вашу увагу, що, як правило, у країнах з розвиненою ринковою економікою інвестиційна стратегія найбільших компаній розробляється на період 10—15 років, однак в умовах нестабільної перехідної економіки країни цей період не може перевищувати 3—5 років, оскільки в окремих сферах інвестиційної діяльності іноді досить важко передбачити реальний розвиток подій на тривалу перспективу.

Галузева належність підприємства є другою за важливістю умовою визначення періоду формування його інвестиційної стратегії. Так, світовий досвід формування інвестиційної стратегії окремими підприємствами показує, що, наприклад, у СІЛА інституційні інвестори (інвестиційні фонди, компанії і т. ін.) розробляють свою інвестиційну стратегію на період понад 10 років (такий значний період пов'язаний насамперед з характером їхньої діяльності); підприємства, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва засобів виробництва та у видобувних галузях промисловості, як правило, не розробляють інвестиційну стратегію на період, більший ніж 5—10 років, оскільки на сучасному етапі розвитку економіки відбувається досить швидке моральне старіння обладнання і технологій; для підприємств, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва товарів народного споживання, роздрібної торгівлі та послуг населенню характерний зовсім короткий період (не перевищує 3—5 років). Практика свідчить про доцільність застосування такої галузевої диференціації середнього періоду формування інвестиційної стратегії і на переважній більшості підприємств України.

Необхідно також зазначити, що інвестиційна стратегія великих підприємств звичайно формується на більш тривалий період, оскільки результати їхньої інвестиційної діяльності та вплив на ринкову кон'юнктуру вважаються більш прогнозованими.

III. На основі результатів аналізу сильних і слабких сторін підприємства та макроекономічного середовища здійснюється визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності — це наступний етап розробки інвестиційної стратегії. Ці цілі формуються виходячи передусім із системи цілей загальної стратегії економічного розвитку підприємства. Як правило, найхарактернішими стратегічними цілями інвестиційної діяльності підприємства є такі: забезпечення приросту капіталу; зростання рівня дохідності інвестицій та доходу від інвестиційної діяльності; зміна пропорцій у формах реального та фінансового інвестування; зміна технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень; зміна галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм тощо.

IV. Найбільш складним та відповідальним етапом формування інвестиційної стратегії підприємства є пошук ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності. На цьому на основі проведення аналізу стратегічних альтернатив етапі визначаються стратегічні напрямки інвестиційної діяльності та розробляється відповідна стратегія формування інвестиційних ресурсів підприємства. Безпосередньо управлінню формуванням інвестиційних ресурсів буде спеціально присвячено наступний параграф посібника. Ефективна розробка стратегічної спрямованості інвестиційної діяльності ґрунтується на системі сформованих цілей і здійснюється шляхом послідовного визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду; за галузевою та регіональною спрямованістю інвестиційної діяльності.

1. Визначення співвідношення різних форм інвестування для конкретних підприємств або компаній залежить передусім від функціональної спрямованості їхньої діяльності на окремих етапах перспективного періоду. Промислові підприємства інвестують кошти переважно у реальні активи, наприклад, шляхом здійснення капітальних вкладень, купівлі об'єктів приватизації тощо. Реальні інвестиції забезпечують підприємству порівняно високі темпи розвитку, оскільки в кінцевому підсумку сприяють освоєнню виробництва нових видів продукції, підвищенню її конкурентоспроможності, і тим самим — проникненню на нові ринки збуту. Якщо виникає необхідність встановлення контролю за діяльністю окремих підприємств-партнерів або навіть конкурентів, то послідовно скуповують їхні акції, тим самим збільшуючи обсяги фінансових інвестицій зацікавленого підприємства. Тимчасово вільні кошти названих підприємств також можуть бути вкладені у короткотермінові фінансові інвестиції.

Частка фінансових інвестицій великих компаній, як правило, є порівняно більшою, ніж у невеликих та середніх підприємств, інвестиційна діяльність яких більшою мірою пов'язана з реальними інвестиціями.

Отже, залежно від стадії життєвого циклу та розміру підприємства, що здійснює виробничу діяльність, співвідношення різних форм інвестування істотно коливається у тривалій перспективі.

Основною формою довготермінової інвестиційної діяльності інституційних інвесторів є інвестування в акції, облігації, ощадні сертифікати та інші фондові інструменти. Частка реального інвестування у таких компаній може коливатися тільки в межах, дозволених законодавством для кожної з цих груп інвесторів.

Оскільки ефективність реального інвестування істотно залежить від економічного стану в країні, то в умовах поганої ринкової кон'юнктури, частих змін податкового законодавства, нестабільності й непередбачуваності загального економічного розвитку, як правило, спостерігаються деякі тенденції до зміни співвідношень у формах інвестування на користь короткотермінових фінансових інвестицій. При цьому дохідність від таких інвестицій має бути достатньою, щоб компенсувати втрати, пов'язані з інфляційними явищами (тільки за цих умов фінансові інвестиції будуть вважатися ефективними). Таким чином, рівень інвестиційних ризиків у країні впливає як на кон'юнктуру окремих сегментів інвестиційного ринку, так і на співвідношення різних форм інвестування на підприємствах.

2. Галузева спрямованість інвестиційної діяльності визначається у межах загальної стратегії економічного розвитку підприємства. Оскільки найбільш складним завданням у процесі розробки інвестиційної стратегії є прогнозування інвестиційної діяльності підприємства на тривалу перспективу, визначати її галузеву спрямованість найдоцільніше в декілька етапів.

А. Спочатку необхідно дослідити ефективність галузевої концентрації інвестиційної діяльності. За сприятливих умов стратегія галузевої концентрації дає інвесторам змогу підвищити темпи виробничого розвитку підприємства, забезпечити збільшення його капіталу та підвищення загального рівня добробуту акціонерів. Проте, як відомо, концентрація на відміну від стратегії диверсифікації пов'язана з більш високим ризиком банкрутства підприємства. її застосовують переважно тільки на перших двох стадіях життєвого циклу продукції (період новизни і сучасності продукції, коли є значний потенціал для зростання підприємства) та переважно у виробництві наукомісткої продукції (комп'ютерна техніка, комп'ютерні програми і т. ін.) або нової продукції для задоволення широкого кола споживачів.

У міру задоволення потреби споживачів у продукції та її застарівання на третій стадії життєвого циклу на зміну стратегії концентрації має прийти стратегія галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності.

Б. На наступному етапі передбачається визначення напрямків диверсифікації інвестиційної діяльності підприємства в межах окресленої галузевої концентрації. Така диверсифікація (з обов'язковим урахуванням оцінки прогнозованого розвитку окремих галузей) безпосередньо пов'язана з формуванням стратегічних зон господарювання підприємства, що здійснюється ще у процесі розробки його загальної стратегії економічного розвитку. Зміст цього етапу полягає в тому, що підприємство, здійснюючи діяльність у низці суміжних галузей, об'єднаних спільним споживчим попитом, використовуваними сировиною або технологією, виокремлює певні самостійні господарюючі сегменти, або стратегічні зони господарювання, на яких лежить повна відповідальність за розробку асортименту конкурентоспроможної продукції та ефективність збутової стратегії.

В. Для великих та деяких середніх підприємств, що здійснюють свою діяльність упродовж тривалого періоду, актуальним є також дослідження доцільності різних форм диверсифікації інвестиційної діяльності в групах галузей, не пов'язаних між собою. На цьому етапі на основі оцінки прогнозованого розвитку окремих галузей (або їх груп) проводиться порівняння темпів перспективного розвитку та віддачі від інвестицій у традиційно вибраних підприємством галузях і можливості одержання більшої віддачі від інвестицій в інших галузях.

3. Регіональна спрямованість інвестиційної діяльності

зумовлена розміром підприємства, тривалістю його функціонування та інвестиційною привабливістю окремих регіонів.

Можливості регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності для малих та більшості середніх підприємств обмежені внаслідок недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. їхня діяльність у сфері реального інвестування переважно сконцентрована у межах одного регіону за місцем розташування інвесторів. Щодо фінансових інвестицій, то їх регіональна диверсифікація для таких підприємств у разі необхідності може бути врахована при формуванні портфеля фінансових інвестицій.

Збільшення потреби в регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності виникає в міру становлення підприємства, його розвитку та розширення господарської діяльності, збільшення обсягів виробництва продукції, що, як правило, потребує значного часу, а отже, залежить від тривалості функціонування підприємства, стадії його життєвого циклу.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

важливість галузі (значення продукції для задоволення внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, основні споживачі продукції, частка експорту продукції, залежність галузі від імпорту);

рівень конкуренції в галузі (наявність монополістів у галузі, особливості та потенційні можливості обсягів ринку збуту продукції, тощо);

рівень державного втручання в розвиток галузі (включаючи можливість отримання податкових пільг, прискореної амортизації, державних субсидій та дотацій тощо);

соціальна значущість сфери діяльності (кількість робочих місць, середня заробітна плата, діяльність профспілок, статистика страйків і збитків від них, регіональне розташування виробництв та екологічна безпека);

фінансові умови роботи галузі (загальна прибутковість, середня рентабельність інвестицій, рівень галузевих інвестиційних ризиків, терміни оборотності активів, їх ліквідність, а також сталість галузі щодо загального економічного стану в країні).

Якщо цілі стратегічного розвитку підприємства виходять за межі певної країни, то визначаючи регіональну спрямованість реальних інвестицій доцільно використовувати рейтинги інвестиційної привабливості інших держав, розроблені незалежними міжнародними експертними організаціями.

V. Уточнення інвестиційної стратегії за періодами Ті реалізації. На цьому етапі визначаються послідовність і терміни розв'язання поставлених завдань, забезпечується їх синхронізація у часі з прогнозованими змінами кон'юнктури інвестиційного ринку, із загальними стратегічними цілями господарської діяльності підприємства; погоджуються у часі окремі напрямки інвестування між собою, а також із формуванням необхідних для цього інвестиційних ресурсів.

VI. Добір і оцінювання найбільш ефективних інвестицій них проектів, що відповідають розробленій інвестиційній стратегії здійснюється на основі сформованої підприємством інвестиційної політики щодо визначених напрямків інвестування. Раціональна реалізація інвестиційної політики є важливою запорукою успіху господарської діяльності підприємства.

Отже, інвестиційна політика підприємства становить частину його загальної інвестиційної стратегії, яка полягає у виборі й реалізації найбільш ефективних форм здійснення реальних і фінансових інвестицій (визначення оптимальних напрямків інвестування) з метою забезпечення високих темпів розвитку підприємства і розширення економічного потенціалу його господарської діяльності. На практиці за допомогою інвестиційної політики підприємство реалізує можливості щодо передбачення довготермінових тенденцій економічного розвитку та адаптації до них. Оскільки це здійснюється в реальному часі, то підприємство відповідним чином має враховувати до кон'юнктурних коливання та пристосовуватися до них.

Одним з пріоритетних завдань інвестиційної політики суб'єктів господарювання є прийняття обґрунтованих рішень стосовно відтворюваної структури капітальних вкладень (інвестицій). За результатами спеціальних досліджень, оптимальним можна вважати таке співвідношення витрат на просте і розширене відтворення основних засобів, за якого вони становлять відповідно ЗО—35 і 65—70 % загального обсягу валових капітальних вкладень.

Таким чином, інвестиційна політика формується за окремими напрямками інвестиційної діяльності підприємства (реальне та фінансове інвестування, формування інвестиційних ресурсів, управління інвестиційними ризиками), а за певними аспектами, якщо потрібно забезпечити ефективне управління для досягнення поставлених цілей інвестиційної діяльності, може навіть мати багаторівневий характер.

Отже, політика управління реальними інвестиціями становить частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів. У межах політики управління реальними інвестиціями у разі необхідності може бути розроблена, наприклад, політика інноваційного інвестування тощо.

У процесі управління формуванням інвестиційних ресурсів підприємства передбачається забезпечення необхідного рівня самофінансування його інвестиційної діяльності та ефективних форм залучення позикового капіталу.

Інвестиційні проекти добирають на основі експертизи їх відповідності інвестиційній стратегії підприємства та аналізу привабливості стосовно таких основних характеристик:

сфера діяльності чи галузь, у якій реалізується проект;

обсяг, структура джерел інвестицій та їх фінансове забезпечення;

показники ефективності проекту (прибутковість, терміни окупності та ін.);

детальність розробки проекту та його забезпеченість необхідною документацією (техніко-технологічним обґрунтуванням, експертними висновками, уже укладеними чи підготовленими договорами з підприємствами, від яких залежить постачання матеріалів, обладнання, будівництво та монтаж, збут продукції);

рівень ризику, механізми нейтралізації ризиків, ліквідність та можливість виходу з проекту;

аналіз ділових якостей ініціаторів проекту, наявність або можливість залучення достатньо кваліфікованого персоналу для його реалізації.

Оскільки інвестиційний портфель формується на основі прогнозних оцінок цілої низки критеріїв, це непросте і надзвичайно відповідальне для менеджера завдання. Його вирішують за допомогою сучасних методик (їх буде розглянуто нижче), що містять як типові процедури розрахунків прогнозованих показників, так і загальні рекомендації щодо формування портфеля.

Отже, основними критеріями формування інвестиційного портфеля підприємства є такі: прибутковість портфеля, терміновість досягнення стратегічних інвестиційних цілей, ступінь ризику портфеля, ліквідність проектів або фінансових інструментів, що формують портфель, відповідність проектів наявним фінансовим ресурсам підприємства.

Залежно від цільової спрямованості, рівня ризиковості та інших вихідних характеристик інвестиційні портфелі можна класифікувати за певними ознаками. Так званий інвестиційний портфель зростання формується з метою збільшення доходів за рахунок зростання вартості самого об'єкта інвестування; портфель доходу передбачає отримання високих і регулярних дивідендів з інвестованого капіталу. Консервативний інвестиційний портфель має мінімальний ризик втрати інвестованого капіталу, а в разі, якщо мається на меті максимізація показників очікуваної прибутковості інвестицій (без урахування величини властивого їм ризику), портфель називається "агресивним", або "спекулятивним".

Відповідність інвестиційного портфеля наявним фінансовим ресурсам є критерієм вибору саме тих проектів, що відповідають обсягам коштів, які можуть бути залучені інвестором. Для забезпечення фінансової стійкості підприємства необхідно дотримуватися оптимального співвідношення власних і залучених коштів у фінансуванні проектів. При цьому чим більшою є частка власного капіталу ініціатора інвестиційного проекту (краще — понад 50 %), тим більшою буде довіра сторонніх інвесторів до проекту.

VII. На останньому етапі процесу формування інвестиційної стратегії підприємства необхідно оцінити розроблену стратегію щодо Ті результативності на основі розрахунків очікуваної прибутковості, рівня ризиковості та фінансового стану підприємства у прогнозованому періоді, інших показників, що характеризують діяльність підприємства та його привабливість на ринку. Необхідно також дослідити узгодженість інвестиційної стратегії підприємства із загальною стратегією його економічного розвитку, наявним ресурсним потенціалом та умовами зовнішнього середовища, оцінити внутрішню збалансованість інвестиційної стратегії.