Державне регулювання економіки (2006)

Державний сектор — комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Об'єкти державної власності є:

матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо);

економічною базою для підприємницької діяльності держави (промислові й сільськогосподарські підприємства, галузі, центральний банк, залізниці тощо).

Ф Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Бюджетні (казенні) підприємства:

підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;

не отримують прибутку, не платять податків;

фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

Державні корпорації:

підприємствам надається право господарської самостійності;

держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

Змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва):

можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;

господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Суспільні товари і блага — це товари і послуги, призначені для задоволення колективних потреб, які неможливо визначити у грошовій формі, й через це їх не може дати ринок, і які не можна вилучити зі споживання. Мають нульові граничні витрати — у разі збільшення кількості споживачів зростання витрат не відбувається. Тут йдеться про національну оборону, охорону громадського порядку, єдину енергетичну систему, національну систему комунікацій, державне управління, загальну освіту, охорону здоров'я, фундаментальні науки тощо.

Квазісуспільні товари і блага — система освіти, бібліотеки, музеї, автомобільні дороги, пожежна охорона, каналізація тощо. На відміну від суспільних благ, їх можна вилучити із процесу споживання, проте часто вони забезпечуються державою, оскільки існують позитивні ефекти чи значні вигоди переливу. Крім того, часто граничні витрати теж нульові.

Державний сектор у перехідній економіці

Основна економічна функція державного сектору — вирішення проблем перехідної економіки, реалізація цілей економічної політики держави стосовно ринкового реформування країни:

стабілізація економічного розвитку, вихід з кризи;

досягнення збалансованого економічного зростання;

забезпечення структурних зрушень у країні, технічного оновлення та модернізації виробництва;

сприяння підвищенню ефективності виробництва, конкурентноздатності економіки;

забезпечення соціалізації економіки, послаблення соціальної напруги у суспільстві.

Шляхи вдосконалення управління державними підприємствами:

створення відповідної нормативно-правової бази, яка б регламентувала взаємодію суб'єктів у процесі функціонування державного сектору економіки;

формування професіоналів-менеджерів — сучасних керівників виробництва, здатних здійснювати державне підприємництво;

вдосконалення системи управління державними корпоративними правами;

розміщення держконтрактів на конкурсній основі;

контроль за діяльністю державних підприємств з метою припинення розкрадання та збагачення номенклатурно-мафіозних структур.

Суб'єкти державного регулювання підприємницької діяльності в Україні:

Міністерство економіки;

Міністерство фінансів;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Державна податкова адміністрація;

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;

Антимонопольний комітет України.