Державне регулювання економіки (2006)
7.3. Сучасний стан структури економіки України та заходи щодо її реформування
Для удосконалення відтворювальних пропорцій потрібні:
модернізація виробництва, його технічне та технологічне оновлення;
зниження ресурсомісткості (фондо-, матеріало-, енерго-, працемісткості) виробництва;
зміна співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання на користь останнього;
створення умов для розширеного відтворення (інвестування);
посилення технологічної цілісності підприємств та галузей, забезпечення закінченого (замкненого) циклу виробництва.
Формування ефективної галузевої структури економіки передбачає:
усунення гіпертрофованих диспропорцій між реальним та фінансовим секторами економіки, а також всередині кожного з них; переважний розвиток галузей, що задовольняють потреби людей;
створення та розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв;
розвиток переробних галузей економіки на новій технічній та технологічній базі;
конверсія військового виробництва;
і — розвиток експортних та імпортозамінних виробництв;
розвиток пріоритетних (ключових) галузей національної економіки.
Оптимізація територіальної структури економіки передбачає:
забезпечення комплексного і пропорційного розвитку всіх районів та регіонів країни на основі раціонального використання конкретних умов, наявних ресурсів (трудових, земельних, водних, енергетичних тощо);
усунення диспропорцій у розвитку окремих територій, забезпечення вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку;
гармонізація загальнодержавних та регіональних інтересів. Зовнішньоекономічна структура економіки потребує:
збільшення експортного потенціалу країни;
зменшення в експорті частки сировини та матеріалів і збільшення частки продукції переробних галузей;
збільшення в імпорті частки прогресивного обладнання та машин і зменшення продуктів харчування і продукції, що може вироблятися на вітчизняних підприємствах.
Соціальна структура економіки потребує:
регулювання доходів населення, створення ефективного мотиваційного механізму високопродуктивної праці, усунення великої диференціації доходів та соціальний захист вразливих верств населення.
Заходи держави щодо структурного реформування економіки:
вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови;
створення сприятливих умов для реалізації конкурентних переваг, формування реального національного капіталу;
виділення пріоритетних галузей і виробництв, їх державна підтримка;
макроекономічна стабілізація, стимулювання прогресивних структурних зрушень в економіці;
ефективна державна інвестиційна та інноваційна політика;
розробка макроекономічних прогнозів щодо формування сучасної структури економіки;
розробка загальнонаціональних та галузевих програм структурних перетворень;
раціональне залучення іноземного капіталу, здатного забезпечити реформування структури економіки;
інформатизація суспільства, оволодіння сучасними інформаційними технологіями.
Конкурентні переваги — наявність специфічних ресурсів, використання яких за відповідних умов забезпечує додатковий ефект завдяки нижчим витратам на одиницю продукції.
Конкурентні переваги України:
кваліфіковані трудові ресурси;
значні запаси чорнозему, вигідно розташовані сільськогосподарські угіддя та сприятливі природно-кліматичні умови;
значні вільні виробничі площі, використання яких дає можливість нарощувати виробництво з відносно невеликими витратами;
вигідне географічне положення та транспортна інфраструктура;
значний науково-технологічний потенціал (наукові школи, унікальні сучасні технології виробництва).
Метод ключових галузей — визначення галузей із сильними зворотними зв'язками, здатних викликати відповідну ланцюгову реакцію економічного розвитку, обумовити позитивні зрушення в економіці і забезпечити реалізацію цілей економічної політики держави.
Пріоритети структурної політики України (за використанням конкурентних переваг)
1 група — наукомісткі та технологічні галузі (ракетно-космічна техніка, літако- та моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, біотехнологія, мікроелектроніка, робототехніка, машинобудування, окремі виробництва ВПК);
2 група — галузі та підгалузі агропромислового комплексу (зокрема переробні), що мають унікальні природні основи, традиції виробництва та експорту різноманітних продуктів харчування (харчова, борошномельно-круп'яна, кондитерська, овочево-консервна, комбікормова, галузі легкої промисловості, які спеціалізуються на первинній переробці сільськогосподарської сировини тощо);
3 група — транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання міжнародних послуг у галузі транспорту, зв'язку, телекомунікацій;
4 група — рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекси Карпат, Причорномор'я, Приазов'я, інших регіонів країни;
5 група — види діяльності, пов'язані із забезпеченням здоров'я людини і охороною навколишнього середовища.