Соціальна економіка (2003)
1. Теоретики "соціально-економічної гармонії" Ф. Бастіа (1801 - 1850 pp.) і Г.Ч. Кері (1793 - 1879 pp.)
Завзятим прибічником ідей Сея був Фредерік Бастіа.
Проживши недовге, але досить насичене і яскраве життя, Ф.Бастіа встиг лишити слід в соціально-економічній теорії.
Не зупиняючись докладно на поглядах Бастіа та його численних теоріях - теорія "послуг", теорія "розподілу", теорія "заробітної плати", теорія "земельної ренти" тощо, - зосередимо увагу лише на його пошуках ''економічної гармонії".
В 1850 році вийшла основна праця Ф. Бастіа "Гармонії політичної економії". Бастіа свято і беззастережно вірив, що прогрес людства пов'язаний з реалізацією інтересів і свободи окремої людини. Він був переконаний, що індивідуальні, приватні інтереси є антагоністичними лише ззовні, але переслідуючи свій корисливий інтерес, кожний слугує іншим. Сукупність цих інтересів та їх узгодження, і є предметом політичної економії як науки. Головна ідея його твору пошуки "економічних гармоній", точніше сказати "соціально-економічної гармонії" в суспільстві. На відміну від "соціалістів", він глибоко впевнений, що капіталізм може забезпечити таку "гармонію" в межах "асоціації" об'єднаних спільною метою людей.
"Гармонія" соціально-економічного світу позначається через "економічні гармонії" в процесах обміну, конкуренції, виробництві, розподілі і споживанні. Узгодження різноманітних інтересів може статися на основі обміну і споживання: кожна людина знаходить собі місце в суспільстві, задовольняючи потреби інших і перебуваючи з ними в процесах обміну діяльністю.
Свою "теорію розподілу" Ф.Бастіа майже повністю запозичує у Сея, з його теорії "трьох факторів виробництва", відповідно до яких розподіляються й доходи /прибутки, рента, зарплата/.
Узгоджуючи різнопланові соціально-економічні доктрини Бастіа робить деякі оригінальні висновки. Так, йому належить цікава ідея про визначальну роль споживача щодо виробника. Логіка його міркувань така: виробник дбає лише про власні інтереси і намагається отримати якомога більший прибуток. Але усе, що він робить для досягнення цієї мети, об'єктивно призводить до зниження цін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільного продукту і кінець-кінцем до задоволення потреб споживача. У тому ж напрямку діють і решта об'єктивних економічних законів / вартості, конкуренції, попиту і пропозиції/. Тому, на думку Бастіа, головними проблемами політичної економії має бути дослідження законів і процесів споживання. Водночас Бастіа надає виробникові роль, свого роду, "вихователя смаків та уподобань" споживача і навіть покладає на нього відповідальність за нерозумні форми споживання (він пише про необхідність "морального удосконалення" споживача).1
Положення про визначальну роль споживача щодо виробника, примат споживання над виробництвом, були новацією в політичній економії. Це давало поштовх подальшому дослідженню закономірностей розвитку ринку.
Внеском Бастіа в соціально-економічну теорію можна вважати також його міркування про "матеріальну" і "нематеріальну" сфери виробництва. Він наполягає на рівнозначущості названих сфер, отже й рівноцінності товарів і послуг, рівнозначущості учасників обміну, які представляють різні види діяльності. Він доводить, що розвиток "нематеріальної сфери" сприятиме зростанню зайнятості і доходів, отже й загальному добробуту в суспільстві. Ф.Бастіа найбільше прагнув людської солідарності, яку вбачав у відповідальності кожного перед суспільством, що зумовить і справедливе ставлення суспільства до кожного.
б) "Гармонія інтересів" Генрі Чарльза Kepi (1793-1879 pp.)
Г.Ч.Кері народився у Філадельфії, закінчив середню школу, рано зайнявся бізнесовою діяльністю, забезпечив свій матеріальний добробут і поринув у науку. Цей надзвичайно оригінальний вчений, плідний науковець (його перу належить 13 книжок) і прекрасний памфлетист - журналіст (видав кілька тисяч памфлетів і безліч газетних статей) - може бути віднесений до представників ліберальної, тобто "класичної економічної теорії". Капіталізм він розглядає як соціально-економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує державного втручання. І в цьому сенсі він, безперечно, — прибічник "класичних" усталених поглядів. Високо цінуючи А.Сміта, він піддає критиці ряд його положень (зокрема теорію "вільної торгівлі", пропагуючи доктрину "протекціонізму"). Щодо "систем" Д.Рікардо і Т. Мальтуса, то до них він ставився вищою мірою критично, оскільки вважав "песимістичними" і такими, що розпалюють "соціальну ворожнечу". Сприйнявши деякі елементи з "системи Рікардо", зокрема теорію "витрат виробництва" і "теорію ренти", Г.Кері критикує його "теорію вартості", яка виступає у Рікардо як результат протистояння і конкуренції суб'єктів. Він критикує самі підвалини "класиків" з їхнім егоїстичним "хомо економікус".
Уся конструкція Кері базується на ідеї, що соціально-економічний устрій потребує якнайчиткішого єднання всіх членів суспільства, провідним має бути загальносуспільний інтерес. Свою теорію "гармонії інтересів " Кері будує поєднанням двох провідних тез - про "пріоритет суспільних інтересів" над приватними та "продуктивної сили єдності суспільства". Він доводить, що навіть суспільство, засноване на принципах індивідуалізму і конкуренції, може забезпечити "гармонію інтересів": виробництво розширюється, продуктивність праці і доходи зростають, багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Праця та інтереси кожного мають бути підпорядковані загальтй меті соціально-економічного устрою - розвитку суспільного виробництва. "Гармонія інтересів" в суспільстві досягається справедливим розподілом, який має точно визначити внесок кожного в суспільне виробництво. Природні закони "розподілу" позначаються також на відносинах обміну і споживання.
"Гармонія інтересів" Кері заслуговує на увагу, оскільки вона відбивала специфічні умови розвитку американського капіталізму, який переживав період бурхливого розвитку - населення зростало, будувалися дороги, залізниці, канали, впроваджувалися нові технології, земля була дешевою і родючою, зарплата досить високою, а ціни - низькими. В цих умовах і з'явилася вищою мірою оптимістична "Гармонія інтересів" Г. Кері. З ім'ям Г.Кері пов'язують т.зв. "закон зростання частки робітників" у національному продукті. Він доводить, що праця і капітал є однаковими претендентами на створюване ними багатство. Але дбаючи про власні інтереси, капіталісти змушені поліпшувати умови виробництва і становище робітничого класу. Доходи робітників, на його думку, мають зростати як абсолютно, так і відносно, в силу того, що "корисність капіталу" відносно скорочується, а "цінність праці" зростає.
Доходи землевласників є різновидом капіталістичних доходів, але внесок землевласника у виробництво відносно менший, а з часом - ще зменшується. Тому об'єктивно зумовлене і зменшення їхньої частки в національному доході. Отже, існуючий "порядок речей" досить "гармонійний": кожний агент виробництва отримує те, що заслуговує, нема підстав для соціальниих суперечностей.
Усі дослідники відзначають вищою мірою оригінальний характер соціально-економічних і філософських поглядів Г.Ч.Кері. Через усі його численні праці послідовно проведено ідею про простий і прекрасний закон природи, який діє на користь тих країн, які зуміють забезпечити діяння "гармонії інтересів" - закон економічного зростання.
"Гармонія економічних інтересів", єднання всіх верств населення для досягнення "нової продуктивної сили" суспільства знайшли відгук у засновників німецької "національної школи". Відтак Г.Ч.Кері можна вважати засновником американської "національної школи". Щоправда, численних послідовників в США у нього не було.
Серед найвідоміших праць Г.Кері слід назвати - "Нариси про норму заробітної плати" /1835/, тритомник "Принципи політичної економії" /1837-1840/, "Минуле, сучасне, майбутнє" /1843/, "Гармонія інтересів" /1850/, "Принципи соціальної науки" /1865/ та інші. Дивує надзвичайно широке коло наукових, громадських і політичних інтересів цього непересічного вченого, гуманіста, економіста і соціолога.