Портфельне інвестування
3.2. Система державного регулювання ринку цінних паперів. Державні органи регулювання і контролю, функції їх. Державні нормативні акти з регулювання фондового ринку і процесу портфельного інвестування в Україні
регулятивні органи (державні органи, СРО);
регулятивні функції та процедури (реєстраційні, ліцензійні, наглядові);
законодавчу інфраструктуру ринку (регулятивні норми, що діють на фондовому ринку);
етику фондового ринку (правила ведення чесного бізнесу);
традиції та звичаї.
Державне регулювання має забезпечувати захист суспільних інтересів, справедливість і рівноправність ринку та доступність і відкритість інформації. Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів держава здійснює шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлена організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку цінних паперів; специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за наданням великих масивів інформації; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм фондового ринку, який швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широкого загалу інвесторів створення органу, здатного захистити їхні інтереси.
Нині в Україні функції державного регулювання ринку цінних паперів розподілені між різними міністерствами та відомствами. Всі ці органи можна поєднати в чотири групи:
1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом ухвалення законодавчих актів та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо ринку цінних паперів, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні засади державного регулювання. До цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує загальну нормотвірну функцію у державі.
2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка безпосередньо формує й забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних. ДКЦПФР підпорядкована Президентові України й підзвітна Верховній Раді України. До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи.
Фонд державного майна, покликаний упродовж перехідного періоду впливати на розширення інвестиційної діяльності, виконує такі завдання:
здійснює захист майнових прав України на її території та за кордоном;
розпоряджається майном державних підприємств у процесі їх приватизації або створення спільних підприємств;
здійснює повноваження щодо проведення приватизації майна підприємств загальнодержавної власності.
Відповідно до цих завдань Фонд виконує функції щодо розроблення й контролю за проектами державних програм приватизації, заміни в процесі приватизації форм власності шляхом перетворення державних підприємств на відкриті акціонерні товариства.
Важливим є податкове регулювання, адже для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей та регіонів держава завдяки податковим пільгам чи канікулам, пільговим кредитам і державним субсидіям намагається заохотити вітчизняних та іноземних інвесторів.
Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, бо виступає водночас його професійним учасником, що активно здійснює операції з цінними паперами, та державним органом регулювання ринку цінних паперів, тобто:
НБУ є агентом з розміщення державних цінних паперів. У цьому разі він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. При цьому, вкладаючи в державні цінні папери власні ресурси, НБУ виступає як дилер;
створює вторинний ринок цінних паперів;
виконує функції депозитарію, клірингового та розрахункового центру, тобто виступає спеціалізованою організацією з обліку, зберігання та розрахунків за операціями з державними цінними паперами;
використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики;
є органом державного регулювання для комерційних банків — професійних учасників ринку цінних паперів;
виступає в ролі консультанта уряду та інших державних органів, співавтором розроблення законодавчих актів стосовно ринку цінних паперів.
Антимонопольний комітет України здійснює контроль за придбанням великих пакетів акцій підприємств, що мають монопольне становище на ринку; він контролює дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та іншими учасниками ринку.
Центральним органом державної виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні й координації діяльності міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісію було створено Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95.
Організація діяльності ДКЦПФР, її склад, завдання, повноваження й відносини з іншими державними органами визначено в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р. Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:
1) формування й забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їхніх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних;
3) здійснення державного регулювання й контролю за випуском і обігом цінних паперів та їхніх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;
4) захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання й припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів у державі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань виконує такі основні функції:
1) визначає вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їхніх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;
2) видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;
3) здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інформації стосовно випуску цінних паперів, зокрема цінних паперів іноземних емітентів, які перебувають в обігу на території України;
4) визначає вимоги стосовно допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;
5) встановлює порядок і видає дозволи на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;
6) встановлює вимоги й стандарти щодо обов’язкового надання інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;
7) бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку ринку цінних паперів України;
8) координує роботу з підготовки фахівців з питань ринку цінних паперів, установлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність із цінними паперами, проводить сертифікацію фахівців;
9) розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери;
10) встановлює порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвестиціями;
Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади й відповідними органами самоврядування.
Для виконання окреслених завдань Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку надаються відповідні повноваження. Комісія має такі основні права:
1) встановлювати обов’язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики з операцій із цінними паперами під час діяльності з випуску та обігу цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);
2) встановлювати обмеження щодо суміщення видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;
3) у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку попереджати, зупиняти на термін до року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких дозволів (ліцензій);
4) здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами й особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, та її відповідністю до встановлених стандартів;
5) проводити самостійно чи спільно з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;
6) розробляти й затверджувати коло питань, що належать до її компетенції, обов’язкові для виконання нормативні акти;
7) накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їхніх співробітників, аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;
8) здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі через ринок цінних паперів;
9) здійснювати сертифікацію програмного забезпечення й встановлювати вимоги до програмних продуктів на фондовому ринку, а також інші права.
ДКЦПФР також має значні повноваження щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України. Комісія може накладати адміністративні стягнення на посадових осіб — учасників ринку цінних паперів.
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів здійснюють на підставі законодавчих і підзаконних актів. Ст. 8 Конституції України визначає принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції, вони мають відповідати їй.
На початковому етапі становлення ринкових відносин в України були прийняті закони загальногосподарського призначення, які послугували поштовхом для розвитку ринку цінних паперів. Серед основних законодавчих актів слід назвати:
Закон України «Про цінні папери і фондові біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-XII;
Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. № 2173-XII;
Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-XII;
Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-XII;
Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII;
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. № 872-XII (втратив чинність згідно із Законом України № 2121-ІІІ);
Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII;
Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. № 2132-XII;
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР;
Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР.
Державне регулювання ринку цінних паперів має спиратися на попередньо розроблену і науково обґрунтовану концепцію. 22 вересня 1995 р. постановою Верховної Ради України № 342/95-ВР було схвалено «Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України». Головною метою Концепції визначено становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів в Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.
Для формування фондового ринку України як ефективного механізму обігу цінних паперів, який сприяє економічному розвитку і забезпечує належні умови для інвестицій та надійний захист інтересів, Концепція визначала засадові принципи створення й функціонування фондового ринку:
соціальна справедливість — створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів дискримінації прав і свобод суб’єктів ринку цінних паперів;
надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;
регульованість — створення гнучкої й ефективної системи регулювання фондового ринку;
контрольованість — створення надійного механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;
ефективність — максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;
правова впорядкованість — створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб’єктів;
прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної й доступної інформації стосовно умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення виявів дискримінації суб’єктів фондового ринку;
конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю за дотриманням правил чесної конкуренції учасниками фондового ринку.
Наразі питання прискореного розвитку і розширення фондового ринку Україні також порушено в низці нормативних актів: Указі Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/2001; «Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801; «Програмі розвитку фондового ринку України 2001—2005 років» від 13 грудня 2000 р.
Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/200 визначено цілі й завдання функціонування фондового ринку на 2001—2005 роки, заходи щодо розвитку Національної депозитарної системи, інститутів спільного інвестування, інфраструктури фондового ринку, корпоративного управління, податкового стимулювання розвитку фондового ринку й удосконалення регулювання ринку цінних паперів.
Метою «Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801, є створення привабливого інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання й підвищення життєвого рівня населення. Одним із напрямів Програми є розвиток фондового ринку. Основними завданнями у цій сфері визначено:
створення умов для підвищення рівня капіталізації та ліквідності фондового ринку України;
розширення співробітництва з Організацією економічного співробітництва і розвитку, IOSCO та іншими міжнародними організаціями з питань запровадження міжнародних стандартів надання інформації;
спрощення процедури розрахунків за угодами із цінними паперами за участю нерезидентів;
удосконалення системи обліку, розрахунків та звітності учасників фондового ринку;
здійснення заходів щодо концентрації торгівлі на організованих ринках, діяльність яких відповідає міжнародним стандартам;
розроблення механізму страхування учасників ринку цінних паперів тощо.
«Програма розвитку фондового ринку України 2001—2005 років» від 13 грудня 2000 р. також присвячена питанням конкурентоспроможності фондового ринку України, політиці щодо інвесторів та емітентів, розбудові інфраструктури й інформаційній прозорості фондового ринку. В цій Програмі також визначено принципи, які сприятимуть ефективності державного регулювання:
визначення повноважень держави загалом та розподіл їх між окремими органами виконавчої влади;
незалежність органів виконавчої влади з регулювання фондового ринку від політичного тиску чи незаконного втручання окремих зацікавлених груп;
звітування посадовців органів виконавчої влади стосовно виконання покладених на них повноважень;
послідовність регулювання й координації діяльності окремих органів виконавчої влади;
відповідність працівників органів виконавчої влади з регулювання фондового ринку високим професійним стандартам.
Основні законодавчі та інші нормативні акти України, що визначають правове підґрунтя діяльності ринку цінних паперів, викладено в табл. 3.1.
Примітка. Враховано останні поправки до нормативних актів, які були внесені на момент підготовки таблиці.
Для функціонування ринку цінних паперів у всіх країнах велике значення мають не лише правові акти з регулювання цієї сфери, а й ті, що регулюють її поряд з іншими сферами. Передусім ідеться про торговельні та цивільні кодекси, які встановлюють порядок укладання різних угод, моменти переходу прав власності від однієї сторони до іншої тощо.
Найчастіше у сфері цінних паперів укладають угоди купівлі-продажу, міни, позики, дарування та низку інших. Такі угоди здебільшого укладають на підставі відповідних договорів. Загалом сутність їх така. За угодою купівлі-продажу цінних паперів продавець зобов’язується передати цінні папери у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти ці папери й сплатити їхню вартість. Для цієї угоди важливим є те, що зрештою право власності на цінні папери переходить від продавця до покупця.
Згідно з договором міни сторони здійснюють обмін одних цінних паперів на інші. Наприклад, обмін має місце в процесі подрібнення й консолідації акцій. У першому випадку замість раніше випущених акцій випускаються акції меншої номінальної вартості, проте з метою збереження розмірів статутного фонду їх випускають у більшій кількості. У другому випадку відбувається зворотний процес. Емітент здійснює випуск акцій з більшою номінальною вартістю, при цьому відповідно зменшується кількість акцій, що перебувають в обігу. Іншими випадками угод обміну є випадки злиття акціонерних товариств, приєднання одного емітента до іншого, обміну облігацій на акції. Особливістю угоди міни є те, що обидві сторони з точки зору права виступають одна стосовно іншої одночасно і продавцями, і покупцями.
Випуски боргових цінних паперів практично завжди є угодами позики. Найважливішим моментом угоди позики є те, що боржник (емітент) зобов’язаний повернути позикові кошти по завершенні певного терміну, при цьому нерідко емітенти зобов’язуються також виплачувати інвесторам винагороду за користування позиковими коштами.
За угодою дарування одна сторона передає цінні папери іншій стороні у власність на безоплатній основі. Особливістю цих угод є те, що дароотримувач одержує цінні папери від дарувальника безкоштовно, й до нього переходить право власності на них.
Кожен юридичний документ має відповідні реквізити загального та спеціального характеру. Всі укладені угоди, що містять певні зобов’язання суб’єктів господарювання, мають виконуватися відповідним чином. Спірні питання, що виникають у разі невиконання зобов’язань однієї зі сторін, вирішує Арбітражний суд.
3.3. Саморегулівні об’єднання ринку цінних паперів. Поняття та види саморегулівних організацій. Діяльність саморегулівних організацій у США та Великій Британії. Статус саморегулівних організацій в Україні, їхня роль у розвитку національного ринку цінних паперів
Саморегулівними організаціями (selfregulatory organizations) у світовій практиці визнають підприємницькі асоціації, добровільні об’єднання, які встановлюють для своїх членів формальні правила у веденні бізнесу. Якщо звернутися до довідника будь-якої країни, обов’язково знайдемо одну чи кілька асоціацій інвестиційних інститутів, які діють у національному масштабі й визнані державою як основні представники професійного співтовариства у світі цінних паперів.
За такого визнання держава, так би мовити, віддає частину своїх функцій з нагляду й регулювання ринку, щоб професійні оператори ринку цінних паперів самі встановлювали для себе правила гри та здійснювали контроль за їх виконанням, маючи на увазі, що цей контроль (за обсягом та якістю) значно результативніший за наглядову діяльність, обмежену державою.
В одних країнах (передусім у Великій Британії) ринок більшою мірою саморегулюється, ніж перебуває під контрольним впливом держави. Натомість, в інших країнах моделі регулювання ринку цінних паперів передбачають жорсткість державних наказів і значно меншу активність професійних учасників у встановленні й контролі правил на ринку.
Саморегулівні організації (СРО) — це не лише вироблення загальних правил гри або захист інтересів. Це й досі нерідко відокремлений ринок, доступ на який обмежений вимогами щодо професіоналізму й етики, обсягу торгівлі й капіталу тощо. Тобто створення саморегулівної організації — це зазвичай торгова угода (не випадково, наприклад, за законодавством США фондова біржа також вважається саморегулівною організацією, до того ж вона виконує функції спільного встановлення професіоналами правил гри та контролю за їх виконанням).
Отже, основними ознаками саморегулівних організацій є:
добровільне об’єднання;
членство — професійні учасники ринку цінних паперів;
функції — саморегулювання, встановлення формальних правил ведення бізнесу;
відносини з державою — держава передає їм частину своїх функцій.
Вирізняють такі види саморегулівних організацій:
Міжнародні організації (наприклад, Federation International des Bourses de Valeurs — Міжнародна організація фондових бірж).
Національні організації. Як правило, в кожній країні є саморегулівні організації, які претендують на презентацію інтересів усього професійного світу, пов’язаного з ринком цінних паперів тієї чи іншої країни. Наприклад, у США це National Association of Securities Dealers (NASD) — Національна асоціація дилерів з цінних паперів (хоча діють також інші організації), у Японії — Japan Securities Dealers Association (Японська асоціація інвестиційних дилерів) тощо.
За наявності відносно замкнутих регіональних ринків цінних паперів можна, відповідно, засновувати регіональні саморегулівні організації.
Класифікацію саморегулівних організацій залежно від учасників ринку цінних паперів, що їх створили, наведено на рис. 3.1.
Приклади видів СРО, які діють на американському ринку цінних паперів, розглянуто в табл. 3.2 [12].
З метою захисту інтересів свої організації створюють не лише професійні учасники, а й:
емітенти;
інституційні інвестори;
індивідуальні інвестори.
Приклади таких організацій (вони входять до складу саморегулівних, можуть створювати власні правила та стандарти гри на ринку) наведено в табл. 3.3 [12].
Фактично нині на американському ринку цінних паперів діють два різні типи саморегулівних організацій.
Перший тип — це інфраструктурні організації, які самі є професійними учасниками ринку цінних паперів. Це, наприклад, Нью-йоркська фондова біржа (NYSE), Національна клірингова корпорація з цінних паперів (National Securities Clearing Corporation, або NSCC), Клірингова корпорація на ринку опціонів (Option Clearing Corporation, або OCC) та інші інфраструктурні організації.
Членство у таких СРО є добровільним, права й обов’язки такого саморегулювання виникають на засадах договору між учасниками ринку цінних паперів.
Другий тип СРО — це Національна асоціація дилерів з цінних паперів (National Association of Securities Dealers, або NASD). Відповідно до законодавчих актів, членство у цій СРО є обов’язковим для брокерів і дилерів. Без членства у NASD організація не може отримати дозвіл (ліцензію) на діяльність на ринку цінних паперів, стати членом біржі, клірингової чи депозитарної організації.
NASD — це модель СРО, яка передбачає делегування цій організації на основі закону певної частини повноважень державної влади з регулювання й контролю за діяльністю брокерів і дилерів. Проте головним регулятором і контролером на ринку цінних паперів залишається державний орган — Securities and Exchange Commission (SEC), який має великі повноваження виконавчої, представницької і, почасти, судової влади.
Коріння NASD сягають Закону про відбудову національної промисловості 1933 р. Згідно із цим законом було створено Національну адміністрацію з відновлення (National Recovery Administration — NRA), яка сприяла розвитку галузевого саморегулювання шляхом системи «кодексів чесної конкуренції». Інвестиційні банки та інші галузі розробили «кодекс чесної конкуренції». Незважаючи на те, що 1935 р. NRA була об’явлена неконституційною, інвестиційні банки зберегли свій кодекс чесної торгівлі під назвою Комітету конференції інвестиційних банків. У 1938 р. конгрес ухвалив поправки до Закону 1934 р., додавши розділ 15А закону Мелоні. Закон гарантував створення саморегулівного органу для управління позабіржовим ринком. До того часу єдиними саморегулівними організаціями, визнаними Законом 1934 р., залишалися біржі. NASD стала єдиною організацією, створеною таким чином.
Закон надав уповноваженій асоціації право створювати і вводити в дію правила, які запобігають шахрайству і спекуляції, отриманню надприбутків і захищають інвесторів і суспільні інтереси. У 1990 р. членами Національної асоціації дилерів із цінних паперів були 5827 фірм, які мали 24 457 філій і в сукупності 417 048 зареєстрованих представників і принципалів [15]. Зараз NASD є провідним регулятором фондового ринку в США, тому детальніше розглянемо діяльність цієї організації.
NASD об’єднує фірми, що займаються торгівлею на позабіржовому ринку, інвестиційні банки, брокерські фірми і взаємні фонди. Крім того, чимало страхових компаній створили філії або дочірні компанії, що також входять у NASD. Члени NASD мають відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим асоціацією за: а) фінансовою позицією; б) операційними можливостями; в) досвідом, компетенцією та рівнем освіти персоналу; г) якістю обліку.
Функції NASD:
захист інтересів членів NASD у відносинах з владою, створення механізму узгодження інтересів держави, громадськості, емітентів і професійних учасників на ринку цінних паперів;
визначення правил чесної практики й уніфікованого кодексу правил за технікою здійснення операцій із цінними паперами, забезпечення самодисципліни та саморегулювання серед членів асоціації;
підготовка, реєстрація й кваліфікація фізичних осіб як професіоналів, що працюють на ринку цінних паперів;
отримання звітності компаній-членів, нагляд за ринком, контроль та нагляд за членами NASD і їхнім персоналом із позицій їх фінансової стійкості, дотримання правил чесної практики, вимог до адекватного надання інформації та техніки ведення операцій (включно з перевірками на місцях);
контроль спеціальних сфер (андеррайтинг, реклама діяльності, інвестиційні фонди, обіг іноземних цінних паперів);
дисциплінарні процедури (адміністративні заходи, штрафи, призупинення або припинення членства в NASD, позбавлення фахівців права здійснення операцій із цінними паперами тощо);
арбітраж спірних ситуацій між членами NASD, а також між компаніями-членами та їхніми клієнтами;
створення організаційного позабіржового ринку цінних паперів (NASDAQ — National Association of Securities Dealers Automated Quotation System);
негайне втручання в будь-якій формі в будь-які торгові або операційні процеси позабіржового ринку або в діяльність будь-яких компаній-членів у разі катастрофічного або екстраординарного стану на ринку з метою захисту інтересів економічних суб’єктів і належного функціонування ринку.
У Великій Британії Закон 1986 р. (The Financial Services Act) ухвалює специфічну систему делегування повноважень державної влади на ринку цінних паперів, за якої регулювання і нагляд за ринком передано організаціям, що наділені певними правами. Вирішальним принципом є «саморегулювання у межах системи законів» (self-regulation within a statutory framework).
Згідно із Законом, було створено Раду з цінних паперів та інвестицій (Securities and Investment Board — SIB), із повноваженнями спостерігача і контролера за його виконанням. Ця організація фінансується за рахунок внесків учасників ринку, проте вона не має статусу саморегулівної організації. За законодавством, SIB має право самостійно видавати ліцензії на здійснення інвестиційної діяльності на ринку цінних паперів або може делегувати ці повноваження СРО, що практично і було зроблено.
Під егідою SIB було створено систему саморегулівних організацій, кожна з яких розробляє правила за напрямами діяльності її членів.
SIB запропонувала найважливіші правила і методи регулювання, прийнятні для саморегулівних організацій. Ці правила передбачають такі головні положення: незалежність (інвестиційні консультанти мають бути незалежними від жодного впливу, щоб не завдати збитків своїм клієнтам); інвестиційна реклама (інвестиційна реклама має бути чесною і попереджати про інвестиційні ризики); публічні рекомендації (усі рекомендації потребують серйозного обґрунтування); правило «знайте свого клієнта» (інвестиційні консультанти мають досконало розуміти сутність операцій клієнта і надавати доцільні поради); найкраще виконання угоди; капітал інвестора (фірми, що займаються управлінням капіталу клієнтів, мають тримати цей капітал окремо від капіталу своєї фірми) [14].
Різними сферами інвестиційної діяльності «керують» різні СРО, найвідомішими є такі саморегулівні організації:
The Securities and Futures Authority (SFA) займається брокерами і дилерами, які є членами London Stock Exchange (LSE), London Futures and Options Exctange, London Metal Exchange (LME) та інших товарних бірж Великої Британії;
The Investment Management Regulatory Organisation (IMRO) — регулює діяльність керуючих компаній, які організують функціонування схем колективного інвестування і пенсійних планів;
Personal Investment Authority (PIA) організує діяльність індивідуальних підприємців у сфері управління й консультування колективних інвестиційних, пенсійних і страхових схем.
Формально у Великій Британії участь у СРО не є обов’язковою. Дозвіл на право здійснювати інвестиційну діяльність компанії можуть отримувати в СРО або безпосередньо в SIB, проте на практиці другий варіант радше є винятком. При цьому одна й та сама компанія може бути членом двох і більше СРО. Подібно до США, законодавство Великої Британії не вимагає від бірж, організаторів торгівлі, клірингових і депозитарних організацій членства у СРО. Саморегулівні організації тут покликані захищати дрібного і середнього інвестора, надаючи професійним учасникам ринку цінних паперів змогу самостійно регулювати свої відносини.
Зважаючи на досвід країн з розвиненими ринками цінних паперів з реформування системи СРО, можна дійти кількох висновків:
1. Саме біржі і депозитарно-клірингові установи залишаються провідними саморегулівними організаціями професійних учасників ринку цінних паперів у розвинених країнах, бо забезпечують розроблення й дотримання ними високих стандартів професійної діяльності, генерують нові ідеї й технології на ринку цінних паперів. Зі свого боку державні органи цілком підтримують національні клірингові й розрахункові організації.
2. Спроби створити моделі СРО з обов’язковим або добровільним членством учасників ринку і делегуванням таким СРО частини повноважень держави у США і Великій Британії не можна вважати цілком успішними й завершеними. Так, система СРО у Великій Британії доволі громіздка й не завжди функціонує ефективно. Як показала практика, ця система не змогла запобігти масовим порушенням прав інвесторів у відомих скандалах з пенсійними фондами Максвелла у банкрутстві «Берінгс» та інших ситуаціях. Отже, постає питання: чи слід копіювати ці моделі за умов української правової системи?
3. Ринок цінних паперів невпинно інтегрує у комплексний фінансовий ринок, на якому функціонують універсальні фінансові компанії та банки й на якому дедалі відчутнішою є потреба комплексного підходу до регулювання ризиків професійної діяльності організацій. За цих умов конче потрібно розв’язати завдання інтеграції діяльності різних органів регулювання й організації комплексного контролю за всіма сегментами фінансового ринку.
В Україні підготовка до створення системи СРО почалася від моменту ухвалення Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» № 448/96. У ст. 1 закону зазначено, що саморегулівна організація — добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів і зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Відповідно до ст. 17 цього закону ДКЦПФР та інші державні органи, що здійснюють регулювання діяльності ринку цінних паперів, можуть делегувати СРО свої повноваження щодо:
розроблення й упровадження правил, стандартів та вимог під час здійснення операцій на фондовому ринку;
сертифікації фахівців фондового ринку;
видання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють діяльність на фондовому ринку;
збирання, узагальнення аналітичної обробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку;
інші функції, які не суперечать чинному законодавству.
Порядок створення й діяльність СРО і порядок здійснення державного регулювання та контролю за їхньою діяльністю визначає «Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів» від 11 листопада 1997 р. № 45.
Саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи, що здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, штампи та бланки зі своїм найменуванням.
Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми), а також правил цієї організації.
Статус саморегулівної організації можуть набути об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів.
Статус СРО надається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку тим організаціям та об’єднанням, які мають достатньо ресурсів для виконання статутних зобов’язань СРО щодо: 1) розроблення й упровадження правил, стандартів та вимог до здійснення операцій на фондовому ринку; 2) сертифікації фахівців фондового ринку, надання дозволів (ліцензій) особа