Портфельне інвестування
4.2. Первинний і вторинний ринки цінних паперів. Фондові біржі, їхні функції. Допуск цінних паперів до біржового котирування. Позабіржовий ринок цінних паперів. Перша фондова торговельна система (ПФТС)
Первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо оприлюднення інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими ринками і здебільшого — небіржовими. Доходи від продажу належать емітентові.
На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошових коштів за галузями й сферами національної економіки. Критерієм цього розміщення за умов ринкової економіки слугує дохід, що приносять цінні папери. Це означає, що вільні грошові кошти спрямовуються у підприємства, галузі й сфери господарства, які забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з точки зору ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства. Таким чином, він є фактичним регулятором ринкової економіки.
Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповноваженого органу), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (рис. 4.5). Щодо фізичної особи, то вона може виступати у ролі емітента лише у випадку, передбаченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р., тобто коли вона є векселедавцем.
Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституційні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки й рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституційні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо.
Хоча підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він визначає його сукупні масштаби й темпи розвитку, нині його обсяг на Заході незначний. Випуск акцій з метою фінансування інвестицій у виробництво пов’язаний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галузях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесторів, які, маючи великі активи, можуть дозволити собі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.
Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання й необхідність зниження частки позикового капіталу у сукупному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій — поглинання (злиття) компаній. Поглинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що поглинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових акцій.
Друга причина виходу сучасних корпорацій на ринок цінних паперів — необхідність зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпорації.
У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом встановлюється законом. Однак незалежно від наявності закону в кожній країні існує чітке уявлення про розмір межі позикових коштів. Вихід за цю межу пов’язаний зі значним ризиком для компанії загалом та її акціонерів зокрема. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії нових акцій, замінюючи ними свої боргові зобов’язання.
В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.
Первинний ринок цінних паперів передбачає обов’язкове існування вторинного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вторинного ринку практично неможливе.
Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінності паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, своєю чергою, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найстисліший термін за незначних варіацій курсів та невисоких витрат на реалізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітентові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців.
Вторинний ринок завжди містить елемент спекуляції. Оскільки мета діяльності на ньому — дохід у вигляді курсової різниці, а курсова вартість формується під впливом попиту і пропозиції, існує багато способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямі. Зрештою на вторинному ринку відбувається постійний перерозподіл власності, завжди спрямований від дрібних власників до великих.
Міграція капіталу відбувається у вигляді переливання його до місць необхідного докладання і відпливу капіталу з тих галузей або підприємств, де наявний надлишок його. Механізм цього руху такий: зростає попит на певні товари та послуги, зростають їхні ціни, збільшуються прибутки від їхнього виробництва, й у ці галузі спрямовуються капітали, вивільнені з тих галузей виробництва, на продукцію яких попит зменшується і які стають менш прибутковими.
Таким чином, вторинний ринок, на відміну від первинного, не впливає на розмір інвестицій і накопичення в країні. Він забезпечує лише постійний перерозподіл уже акумульованих через первинний ринок грошових коштів між різними суб’єктами господарської діяльності. Оскільки мета біржових спекулянтів — отримання максимального доходу у вигляді курсової різниці, вони продають цінні папери підприємств, що вичерпали свої можливості зростання прибутку, і купують цінні папери перспективних підприємств і галузей господарства.
У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує постійну структурну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і є так само необхідним для існування ринку цінних паперів, як і первинний ринок.
Утім, роль вторинного ринку цим не вичерпується. Він забезпечує ліквідність цінних паперів, можливість їхньої реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для первинного розміщення їх. Можливість у будь-який момент перетворити цінні папери на форми готівкових грошей становить обов’язкову умову інвестування коштів у цінні папери, оскільки джерело інвестованого позикового капіталу — тимчасово вільні грошові капітали і кошти, які можуть бути використані лише відповідно до головних принципів кредитування.
Вторинний ринок цінних паперів, концентруючи попит і пропозицію цінних паперів в обігу, формує курс, за яким продавці згодні продавати, а покупці — купувати цінні папери, що необхідно під час розподілу позикового капіталу між галузями й сферами економіки, між суб’єктами господарювання.
Можливість перепродажу — важливий чинник, на який інвестор зважає в разі придбання цінних паперів на первинному ринку. Функціями вторинного ринку стають збалансованість ринку цінних паперів і забезпечення ліквідності. Ліквідний ринок характеризується незначним розривом між ціною продавця і ціною покупця; невеликими коливаннями цін від угоди до угоди. Більше того, ліквідність ринку тим вища, чим більшою є кількість учасників продажу й можливість оперативного перепродажу цінних паперів, а також чим вищий відсоток новизни запропонованих до продажу цінних паперів.
Вторинний ринок слугує невід’ємною складовою будь-якого розвиненого ринку цінних паперів. Потрібно, втім, пам’ятати, що ощадні сертифікати, іменні акції, продані працівникам закритого акціонерного товариства, не обертаються на вторинному ринку. Вони реалізуються через механізм перереєстрації прав їхніх власників у депозитаріях, комерційних банках або самих акціонерних товариствах.
За рівнем ліквідності український ринок цінних паперів суттєво поступається ринкам розвинених країн. В Україні ліквідним є лише ринок державних цінних паперів, що має відповідну інфраструктуру, та ринок акцій не більш як восьми акціонерних товариств. Вторинний ринок акцій виробничих компаній перебуває у зародковому стані.
Форми організації ринку цінних паперів наведено на рис. 4.6.
Біржовий ринок — це торгівля цінними паперами, здійснювана на фондовій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталу й формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Зазначимо, що фондові біржі від свого імені або за дорученням клієнтів не купують і не продають цінні папери, що на них котируються. Їхнє призначення полягає у створенні й упровадженні організаційної й технічної системи, які вможливлюють швидке, впорядковане й ефективне укладання та виконування угод купівлі-продажу цінних паперів.
Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки.
Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона належить до вторинного ринку цінних паперів; зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу. На деяких фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота.
Фондова біржа виконує такі функції:
відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капіталу;
є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;
забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;
є своєрідним економічним барометром ділової активності.
Фондова біржа здійснює такі операції:
1) облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;
2) оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;
3) виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;
4) забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;
5) правове оформлення угод.
Перша фондова біржа виникла за доби первинного нагромадження капіталу в Амстердамі у ХVІІ ст. у зв’язку із розвитком капіталістичних відносин у Голландії; перша торгова біржа була заснована в Антверпені у 1531 р. У міру розвитку капіталізму в Англії й перетворення її на світову державу в ХVII—XIX ст. фондова біржа тут почала швидко розвиватися.
Попервах розвиток біржі був пов’язаний зі зростанням державного боргу, бо вкладені в облігаційні позики капітали могли перетворюватися на гроші. Коли з’явилися перші акціонерні товариства, об’єктом біржового обігу стають акції. У ХVІІ ст. такими акціонерними компаніями були переважно Ост-Індська й Вест-Індська компанії в Англії. Однак їхня діяльність також визначалася наявністю державного боргу, оскільки акціонерні компанії засновувалися за умови вкладення частини своїх коштів у державні позики. Ці компанії отримували великі прибутки від колоніальної торгівлі, що сприяло різкому підвищенню курсів їхніх акцій і біржовим спекуляціям.
Сучасні уявлення про фондову біржу — це уявлення про неї, як про:
а) складну систему торгівлі, значною мірою ґрунтовану на комп’ютерних засобах;
б) систему виявлення курсів акцій;
г) систему торгівлі, яка сприяє зростанню інтернаціоналізації обігу цінних паперів.
Потрібно пам’ятати, що фондові біржі й у минулому, й за сучасних умов не купують і не продають від свого імені або за дорученням клієнтів цінні папери. Їх призначення полягає у тому, що вони мають створити й запровадити організаційну і технічну системи, які вможливлюють швидке й ефективне укладання і виконання угод купівлі-продажу цінних паперів.
Фондові біржі як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. Ефективність фондових бірж загальновизнана. Нині у світі налічують близько 200 фондових бірж, об’єднаних у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.
У кожній країні існує своя національна, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національних фінансово-інвестиційних системах, можна вирізнити країни з моно- і поліцентричною організацією фондових бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн (табл. 4.1).
Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової системи, тобто домінує одна фондова біржа, розташована у фінансовому центрі країни. Такою біржею є Токійська (заснована у травні 1878 р.), частка якої становить 80 % усього обігу цінних паперів, решта бірж у Кіото, Хіросімі, Фукуоці та інші мають місцеве значення.
На Токійській біржі заборонена торгівля на термін. Купівля-продаж цінних паперів здійснюється в кредит, коли ординарний член реалізує угоди клієнтів у встановлені терміни й за власний рахунок, а клієнтам дає у борг або гроші на купівлю цінних паперів, або цінні папери, призначені для продажу на встановлений термін, який максимально сягає 6 місяців.
Токійська фондова біржа — одна з небагатьох фондових бірж, де зберігається принцип фіксованих комісійних. Вважається, що це одна з причин високої прибутковості японських брокерсько-дилерських фірм.
Біржовий ринок цінних паперів Японії можна поділити на такі сектори: ринок, де котируються акції найбільших корпорацій; ринок для менш відомих корпорацій; ринок цінних паперів, недопущених до котирування; ринок іноземних цінних паперів, які обертаються окремо від японських.
Членами фондових бірж є брокерські фірми, які мають повноваження Міністерства фінансів здійснювати біржові операції. Вони діють через своїх уповноважених, купують і продають цінні папери як за рахунок і від імені своїх клієнтів, так і за власний рахунок і на свою користь. Крім того, в Японії діють спеціальні посередницькі фірми (Saitori), що фіксують пропозиції та замовлення членів біржі й потім на цій базі визначають курси цінних паперів.
Фондовий ринок Японії характеризується переважанням акціонерів-корпорацій порівняно з кількістю акціонерів — фізичних осіб.
Емісії зазвичай проводять через андеррайтинг, відкритий продаж є єдиним методом емісії. Єдиним типом акцій є прості акції, що випускаються в реєстраційній формі.
Великій Британії, подібно до Японії, притаманна моноцентрична модель біржової системи. У цій країні мережа фондових бірж охоплює 22 фондові біржі. Провідною фондовою біржею є Лондонська, яка концентрує понад 60 % усіх операцій із цінними паперами. Однак головна її особливість полягає в тому, що понад 50 % торгівлі припадає на цінні папери іноземного походження, оскільки Лондон є одним зі світових фінансових центрів. Зараз на Лондонській біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включно з іноземними акціями та облігаціями.
У середині 1980-х років у діяльності біржі відбулися значні події. По-перше, було припинене проведення аукціонів «з голосу», замість них введено електронну торгівлю цінними паперами, і, по-друге, ця біржа злилася з Організацією з регулювання міжнародних цінних паперів. До цього часу акції однієї країни, наприклад Англії, не могли купуватися американцями і вивозитися до США. Майже в усіх країнах існували обмеження на іноземні інвестиції. Нова система торгів дозволила торгувати не лише англійськими акціями, а й цінними паперами європейських, американських і японських емітентів. Завдяки цьому Лондонська фондова біржа перетворилася на Лондонську міжнародну фондову біржу.
Члени цієї біржі об’єднані в чотири групи:
1. Брокерсько-дилерські фірми, головна функція яких — виконання доручень інвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, хоча вони здійснюють також угоди за власний рахунок.
2. Маркет-мейкери — члени біржі, що котирують певні цінні папери впродовж робочого дня.
3. Брокери дилерів виступають посередниками між маркет-мейкерами.
4. Грошові брокери, що мають право позичати іншим членам біржі гроші та цінні папери.
Корпорації, які бажають, щоб їхні акції котирувалися на Лондонській біржі, мають надати інформацію про виробничу діяльність за п’ять попередніх років, а також відповідати таким стандартам:
1. Ринкова вартість акцій, наданих до лістингу (допущення цінних паперів для торгів на біржі), не має бути меншою 700 тис. фунтів стерлінгів.
2. Приватні особи мають володіти не менш як 25 % акціонерного капіталу.
У Франції головною є Паризька фондова біржа. Проте функціонують шість регіональних бірж.
Особливістю біржової системи Німеччини є те, що фондові біржі мають менше значення в фінансуванні економіки, ніж в інших країнах, позаяк головну роль тут відіграють комерційні банки.
Вважається, що Німеччині властива поліцентрична біржова система, коли поряд з головною біржею у різних фінансових центрах функціонує ще декілька великих (рівноправних) бірж. Система фондових бірж включає у себе вісім великих бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхені, Штутгарті, Бремені, Ганновері, Берліні. Проте роль біржі у Франкфурті-на-Майні посилюється, і вона поступово займає провідне місце.
На думку фахівців, не тільки в Німеччині, а у таких країнах з поліцентричною біржовою системою, як Канада і Австралія, спостерігаються характерні ознаки переходу до моноцентричної системи.
Стосовно ж Франкфуртської фондової біржі, то процес об’єднання Європи, формування єдиного європейського фондового ринку, провідна роль німецької економіки в об’єднаній Європі загалом уможливлюють перетворення Франкфуртської біржі на європейський центр фондових операцій.
Фондові біржі Німеччини є державними установами, основними суб’єктами яких є курс-маклери та вільні маклери. Курс-маклери є професійними брокерами, які не мають права здійснювати операції від свого імені й за власний рахунок. Вони мають фіксувати курси цінних паперів, на яких спеціалізуються. Вільні маклери можуть здійснювати біржові угоди не тільки від імені клієнта, а й від свого імені. Брокерські фірми в Німеччині не є членами бірж.
Для США характерна змішана модель біржової системи. Найвідомішими фондовими біржами, що торгують акціями та облігаціями, є Нью-Йоркська (NYSE) й Американська (AMEX). Обидві біржі розташовані в Нью-Йорку. Серед інших американських фондових бірж відомі біржі Середнього Заходу, Тихоокеанська, Філадельфійська і Бостонська. Вони належать до категорії регіональних бірж і в сукупності обслуговують до 10 % обігу акцій фондових бірж США. Регіональних бірж усього 13, кожна з яких торгує передусім цінними паперами місцевого і регіонального значення.
Оскільки більшість фондових бірж організовано за зразком Нью-Йоркської, потрібно розглянути її членство, політику лістингу і торгову діяльність, що дасть характеристику іншим біржам.
У складі Нью-Йоркської фондової біржі налічується 1366 членів, 1226 з яких презентують інтереси 523 приватних корпорацій. Плата за місце на біржі коливається від кількох десятків до сотень тисяч доларів. Характерною рисою цієї біржі є існування диференційованого кола членів порівняно з біржами інших країн. Залежно від виду торговельної діяльності члени біржі поділяються на чотири категорії: 700 брокерів-комісіонерів, 400 «спеціалістів», 225 брокерів, що працюють у залі, та 41 біржовий брокер.
Щоб потрапити до біржового списку Нью-Йоркської фондової біржі, корпорація має надати аудиторський фінансовий звіт за останній рік та іншу детальну інформацію, зокрема й ту, що підтверджує поширення її акцій серед населення. Крім цього, на біржі встановлено низку мінімальних кількісних стандартів, головними з яких є:
1) розмір доходів корпорації за останній звітний рік до сплати податків не має бути меншим за 2,5 млн дол., а за два попередні роки — не менше 2 млн дол.;
2) мінімальний розмір чистих матеріальних активів має становити 16 млн дол.;
3) окремі громадяни мають бути власниками не менш як одного мільйона акцій ринковою вартістю не менше 16 млн дол. Мінімум 2000 акціонерів повинні мати по 100 і більше акцій.
Відкриті корпорації можуть випускати прості або привілейовані акції. Акцій на пред’явника не існує — усі акції мають бути зареєстрованими.
Якщо корпорація не відповідає вимогам Нью-Йоркської фондової біржі, вона може надати свої цінні папери для включення до біржового списку інших фондових бірж, наприклад Американської, де вимоги менш жорсткі.
Спочатку регіональні біржі були головними ринками цінних паперів, що випускалися дрібними компаніями, котрі котирувалися на NYSE і AMEX. Але цю роль вони втратили з виникненням у 1971 р. NASDAQ, яка сьогодні є підґрунтям американського позабіржового обігу.
Дилери позабіржового ринку США контактують із продавцями і покупцями цінних паперів саме через цю систему, що передає останні курси попиту і пропозиції за 5100 акціями. Ці акції обирають з числа тих, які на позабіржовому ринку продаються найактивніше.
Сьогодні існує конкуренція між NASDAQ і Нью-Йоркською фондовою біржею. Різниця між ними, втім, незначна. У NASDAQ попит і пропозицію на акції координує електронна система, а на біржі це роблять люди. Перевагою системи є те, що котирування виставляються в десятковій системі, тоді як на біржі — у дрібній. Таким чином, ціни в NASDAQ визначаються точніше.
Від середини 1980-х років європейські й американські біржі почали перетворюватися на акціонерні товариства, щоб із неприбуткових організацій, що існують за рахунок членських внесків, перейти до категорії комерційних організацій, які отримують прибуток, сплачують дивіденди і залучають кошти за рахунок емісії акцій.
На початку 1999 р. Нью-Йоркська фондова біржа і NASDAQ стали прибутковими організаціями. Процес акціонування перетворив біржу на альянс з комп’ютерними гігантами Microsoft, Intel, Cisco Systems Inc. і Dell Computer Corp. Те саме відбувається з Лондонською фондовою біржею та німецькими біржами.
За сучасних умов змінюються принципи функціонування бірж. Біржі почали масово об’єднуватися й концентрувати торгівлю фондовими інструментами у межах окремих країн. Біржа тепер об’єднує різні ринки (первинний, вторинний) і здійснює кліринг, розрахунки, надає депозитарні послуги. Це відбулося на біржах Парижа, Амстердама, Франкфурта й Гельсінкі, що дало змогу покупцям знизити витрати, а інвестори дістали можливість зменшувати розрахункові та банківські ризики.
Окрім цього, біржі почали укладати угоди щодо крос-лістингів, тобто торгівлі одними й тими самими паперами на ринках різних країн. Наприклад, NASDAQ уклав таку угоду з Австралійською фондовою біржею і планує укласти із Шанхаєм і Гонконгом. Біржі почали обмінюватися не лише акціями, а й брокерами. У 1998 р. біржовики країн Бенілюксу створили альянс, і члени кожної з трьох бірж автоматично ставали членами всіх трьох бірж Бенілюксу, що дістало назву крос-членства.
Нині в Україні триває активний процес розвитку ринку цінних паперів, формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети безпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сфері цінних паперів.
Торгівля цінними паперами здійснюється на біржовому та позабіржовому фондовому ринку, де обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.
Діяльність фондових бірж в Україні регламентує Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., де визначено, що фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами
У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу й здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства (ст. 33).
Відмітною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Головна мета діяльності біржі — створення належних умов для широкомасштабної й ефективної торгівлі цінними паперами — не сумісна з комерційними підходами до її роботи.
Фондова біржа отримує свої доходи за рахунок:
акцизу (податку на угоду), що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговій залі; плати компаній за включення їхніх акцій до біржового списку;
щорічних внесків компаній, які біржа використовує на підтримання їхнього лістингу в належному стані;
плати компаній за зміни в лістингу, наприклад у зв’язку зі змінами в їхньому капіталі, тощо;
вступних внесків нових членів;
епізодичних внесків членів біржі на покриття поточних збитків або створення необхідних резервів.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про цінні папері і фондову біржу», фондову біржу в Україні можуть створювати не менш як 20 засновників — торговців цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної й комісійної діяльності з цінних паперів.
Законодавством України, зокрема Положенням про реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності визначаються мінімальні вимоги, які фондові біржі мають висувати до цінних паперів, допущених до котирування.
Так, правила фондової біржі мають передбачати наявність допуску (лістингу) цінних паперів до офіційного й неофіційного котирування. Умовами допуску визначаються вимоги, згідно з якими в офіційному котируванні мають перебувати цінні папери, емітенти яких задовольняють певні економічні та фінансові критерії, встановлені біржею, та регулярно поширюють інформацію про свою діяльність.
Допуск цінних паперів емітента має передбачати мінімальний рівень розповсюдження невеликих пакетів цінних паперів, який не перевищує рівня, встановленого біржею для офіційного котирування. Порядок допуску цінних паперів до котирування на біржі має визначатися окремим положенням, що передбачає подання емітентом заяви про допуск до офіційного котирування на фондову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе зобов’язання:
надавати на біржу звіти чергових або позачергових загальних зборів акціонерів;
негайно інформувати біржу про внесення до статутних документів змін та про рішення емітента, що стосуються його цінних паперів;
узгодити з біржею графік випуску та передплати (розміщення) цінних паперів, а також проведення будь-якої іншої фінансової операції, що включає пільгові права, тобто права, які стосуються цінних паперів, допущених до офіційного котирування;
узгодити з біржею графік проведення технічних процедур будь-якої операції з власними цінними паперами, зокрема виплати відсотків і дивідендів;
інформувати біржу про будь-який новий факт, який може відчутно вплинути на біржовий курс чи на майновий або фінансовий стан емітента та його діяльність;
надсилати біржі всі поширювані ним офіційні повідомлення або публікації, а також будь-який матеріал, що містить економічну й фінансову інформацію, яку емітент має намір опублікувати;
забезпечувати на ринку цінних паперів безкоштовне для власників іменних цінних паперів обслуговування своїх цінних паперів і виплату відсотків, погашень і дивідендів, а також по- переджувати біржу про будь-які зміни у призначенні посередників, котрі здійснюють її фінансове обслуговування;
періодично повідомляти біржу про загальну кількість голосів для подальшої публікації відповідного повідомлення в офіційному виданні біржі;
публікувати в офіційному виданні біржі інформаційні повідомлення про перший і наступні випуски своїх цінних паперів;
виконувати накази, які видаються Державною комісією та іншими органами державної влади щодо захисту інтересів інвесторів та їхніх прав на інформацію.
До прийняття рішення про лістинг цінних паперів емітента до офіційного котирування біржа має укласти з ним двосторонню угоду про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск. В інтересах ринку цінних паперів та інвесторів біржа може обмежити допуск особливими умовами, які емітент зобов’язаний виконати.
Емітента, який подав заяву, біржа має повідомляти про своє рішення впродовж визначеного нею терміну, починаючи від дня надходження заяви про допуск цінних паперів до офіційного котирування, або, якщо біржа вимагає від емітента додаткових відомостей, — упродовж 30 днів від дня надходження цих відомостей.
Допуск цінних паперів має оголошуватися через офіційне повідомлення, оприлюднюване в офіційному виданні біржі. У повідомленні мають зазначатися умови котирування й дата першого котирування.
Правила лістингу мають передбачати процедуру вилучення цінних паперів з котирування (делістингу), або цю процедуру оформляють окремим положенням.
Цінний папір може бути вилучений з офіційного котирування на вимогу емітента, державного представника або з ініціативи біржі, що має бути належним чином обґрунтована.
Біржа може ухвалити рішення стосовно вилучення цінного папера з офіційного котирування у таких випадках:
незначне співвідношення щоденного обсягу операцій щодо цього цінного папера до загальної кількості одиниць цього цінного папера, яка перебуває в обігу, й до кількості котирувань за рік;
відсутність виплати відсотків, дивідендів чи погашень упродовж останніх трьох років;
незначне співвідношення кількості одиниць цінного папера, які перебувають у власників невеликих пакетів, до їхньої загальної кількості;
порушення емітентом своїх зобов’язань щодо інформування власників цінних паперів та біржі про свою діяльність;
порушення правил біржі;
подання заяви про неплатоспроможність емітента;
ліквідація емітента.
Біржа має право ухвалювати рішення стосовно вилучення одного виду цінного папера емітента з одночасним вилученням інших видів цінних паперів того самого емітента з офіційного котирування.
Дата фактичного вилучення цінного папера має публікуватися в офіційному виданні біржі.
Вимоги, що фондові біржі висувають до емітентів, які бажають торгувати на них своїми цінними паперами, визначають статути й правила бірж. Вони часто відрізняються навіть на біржах однієї держави. Як правило, одні фондові біржі висувають жорсткіші вимоги, інші — менш суворі.
Наприклад, на Українській фондовій біржі рішення про допуск цінних паперів до офіційного котирування приймається за умов відповідності емітента вимогам, встановленим Положенням про допуск (лістинг) цінних паперів і вилучення їх з обігу та котирування на Українській фондовій біржі.
Зокрема, мінімальний статутний фонд емітента має становити не менш 50 000 мінімальних заробітних плат, а мінімальна загальна кількість засновників (акціонерів) не має бути меншою тисячі юридичних і фізичних осіб.
Учасниками біржових торгів на українських біржах є:
1) брокери, які діють на підставі доручень від брокерських контор, відкритих при біржі;
2) спеціалісти, які є представниками апарату біржі, ведуть торги та реєструють угоди;
3) помічники спеціалістів;
4) торговці цінними паперами, які не є членами біржі, але сплатили разовий або строковий абонемент із правом укладання угоди.
Біржові операції — це купівля та продаж цінних паперів. Вони здійснюються з різною метою. Цінні папери купують для одержання доходів за ними у вигляді дивідендів або відсотків. Крім того, цінні папери купуються і продаються з метою одержання доходів у вигляді курсової різниці.
Розуміння структури й функціонування ринку цінних паперів — це лише перший крок у розробленні надійної інвестиційної програми: інвестор має також приймати рішення про участь в операціях і укладанні угод. Тому він має знати, яким чином укладаються угоди і які різновиди наказів він може давати брокерові.
Для продажу або купівлі цінних паперів інвестор має обрати брокера, який діє на підставі домовленості з брокерською конторою-представництвом, відкритим при біржі. Законодавства зарубіжних країн, де вже давно функціонують фондові біржі, вимагають, щоб усі брокери були зареєстровані й мали ліцензію на право діяльності. Для її отримання брокери мають скласти кілька іспитів, щоб підтвердити знання фінансових операцій із цінними паперами, певних законодавчих актів тощо.
Доручення клієнтів брокерам на купівлю-продаж оформлюють у вигляді замовлення на угоду (order for transactions). Його форма однакова для лістингових (внесених до біржового списку) і нелістингових (інших) цінних паперів.
Для проведення операцій із цінними паперами брокер використовує різні накази. Вибір наказу залежить від того, яку мету ставить собі інвестор і що він очікує отримати від угоди. Існують три основні види наказів: ринковий, лімітований і стоп-наказ.
Ринковий наказ (market order) — доручення на купівлю або продаж за поточною ринковою ціною. Якщо клієнт не вказує ціну, наказ вважається ринковим. Під час реалізації цього наказу на аукціонних біржових торгах брокери намагаються реалізувати угоду за найвигіднішою ціною і якомога швидше.
Лімітований (обмежений) наказ (limit order) — доручення на купівлю або продаж, за якого клієнт указує ціну. Угоди на купівлю здійснюють за цією ціною або нижчою, а на продаж — за встановленою ціною або вищою.
Стоп-наказ (stop order) — доручення на купівлю або продаж, яке за можливості має бути реалізоване, щойно ринкова ціна цінних паперів сягне раніше зумовленої клієнтом величини. Наприклад, клієнт купив акції компанії за ціною 60 дол. за акцію. Побоюючись зменшення курсу акцій, він відкриває брокеру стоп-замовлення на їхній продаж, щойно ціна зменшиться до 50 дол. або нижче. Це означає, що як тільки ціна на акції сягне межі 50 дол. або внаслідок стрибка зменшиться ще, брокер намагатиметься продати ці акції за найсприятливішою ціною.
Залежно від часу дії лімітовані накази і стоп-накази поділяють на денні (day orders) та відкриті (до погашення — until canceled). Денний наказ — це наказ із денним терміном виконання. Якщо в наказі не визначено термін дії, він вважається денним. Відкритий наказ — це наказ, який залишається чинним, доки не буде скасований або виконаний.
Накази клієнтів брокерам за характером можуть бути елементарними і комбінованими операціями. Елементарна угода — це угода, яка вважається виконаною, якщо купівля-продаж цінних паперів відповідає їхній кількості у наказі. Це означає, що брокер має продати або купити все, що йому було доручено. Комбінованою угодою буде угода, якщо виручка від продажу одних цінних паперів спрямовується на купівлю інших або одночасно купуються одні цінні папери і продаються інші.
Якщо цінні папери пройшли процедуру лістингу, безпосередньо на фондовій біржі розпочинається робота з реалізації угоди. У разі, якщо цінні папери компанії не занесені до біржового списку, за угодою з клієнтом може початися збирання потрібних для проведення експертизи і наступного лістингу документів. Якщо клієнт не погоджується на лістинг або надходить заборона котирувальної комісії, брокерські або дилерські контори можуть здійснювати торгівлю цінними паперами на позабіржовому ринку.
Механізм виконання наказів на українських фондових біржах є аналогічним тому, що застосовують у багатьох зарубіжних країнах у процесі біржової торгівлі. Він складається з таких елементів: одержання брокерською конторою наказу від клієнта, передання нею нака