Статистика праці

4.2. СТАТИСТИКА СКЛАДУ РОБОЧОЇ СИЛИ

Діяльність окремого підприємства, галузі, економіки в цілому неможлива без робочої сили не тільки певної чисельності, а й певного контингенту. Склад працюючих впливає на найважливіші виробничі показники: рівень продуктивності праці, собівартість продукції, рівень оплати праці та ін.

Залежно від ознаки, що покладена в основу вивчення, склад працюючих може бути вивчений за допомогою різноманітних статистичних групувань. Розглянемо найважливіші з них.

У державній статистичній звітності з питань праці передбачено розподіл працівників на персонал:

зайнятий основною діяльністю, тобто персонал, який безпосередньо бере участь у процесі виробництва або обслуговує його;

зайнятий неосновною діяльністю (в обслуговуючих та інших господарствах), тобто персонал який не пов’язаний безпосередньо з основною діяльністю підприємства, з процесом виробництва.

Залежно від характеру й особливостей галузей матеріального виробництва групування працівників за роллю й участю у виробничому процесі має свої особливості.

На промислових підприємствах (об’єднаннях) персонал розподіляється на дві групи:

промислово-виробничий (персонал основної діяльності),

персонал непромислових організацій, що перебувають на балансі промислового підприємства (персонал неосновної діяльності).

До промислово-виробничого персоналу підприємства (об’єднання) зараховується:

промислово-виробничий персонал промислових відособлених підрозділів;

персонал відособлених підрозділів одиниць (науково-дослідних, конструкторських і технологічних організацій, обчислювальних центрів тощо);

працівники управління, включаючи працівників відокремленого апарату об’єднання.

Виробничо-промисловий персонал з огляду на функції, що він виконує, поділяється на шість категорій працівників: робітники, учні, інженерно-технічні робітники (ІТР), службовці, молодший обслуговуючий персонал та працівники охорони.

Непромисловий персонал (персонал зайнятий неосновною діяльністю) поділяють відповідно до його належності до певних галузей економіки. Він складається з робітників відділу капітального будівництва (ВКБ), підсобних сільськогосподарських підприємств, житлово-комунального господарства, їдалень, буфетів, медичних закладів, редакцій заводських газет та інших організацій непромислового характеру.

Розглянемо категорії промислово-виробничого персоналу детальніше.

Робітники — це особи, які зайняті в процесі виробництва продукції, або ті, що обслуговують цей процес (догляд за обладнанням, транспортування виробів, подавання матеріалів до робочого місця і т. д.).

Учні — особи, що навчаються на виробництві певній професії робітника, проходять індивідуальне або бригадне навчання на виробництві й отримують заробітну платню за спеціальною тарифною сіткою учнів.

До інженерно-технічних працівників (ІТП) належать особи, які ведуть підготовку технологічного процесу, керують ним, контролюють його перебіг тощо, якщо їх робота потребує спеціальних технічних знань. При цьому кожний робітник належить до ІТП не за освітою, а за посадою, яку він обіймає.

До категорії службовців зараховуються робітники, що виконують адміністративно-господарчі, постачальницькі, канцелярські та облікові функції, що не потребують спеціальних технічних знань.

До молодшого обслуговуючого персоналу (МОП) належать робітники, що виконують функції обслуговування, які безпосередньо не стосуються виробничого процесу (прибиральники невиробничих приміщень, кур’єри, водії легкових автомобілів). Ця група працівників відокремлена в самостійну категорію не стільки за характером роботи, що виконується, скільки за ознакою дільниці, на котрій вони працюють.

До працівників охорони належать працівники всіх видів охорони в штаті підприємства.

Структура чисельності промислово-виробничого персоналу, що склалася в наш час, характеризується такими даними: робітники становлять близько 80 % загальної кількості персоналу, учні — біля 1 %, ІТР — 14 %, службовці — 3,5 %. Розгляд цих показників у динаміці дає підстави для висновку про підвищення питомої ваги ІТР і зниження частки службовців. Ця тенденція є наслідком науково-технічного прогресу. За останні роки знизилась питома вага учнів, що пов’язано з розвитком системи професійно-технічної освіти робітників.

Найбільш глибоко вивчається категорія «робітники». Залежно від ролі у процесі виробництва розрізняють основних і допоміжних робітників. До основних (виробничих) належать робітники, безпосередньо зайняті виготовленням продукції, що приводять у дію виробниче обладнання, керують ним і контролюють його роботу. До допоміжних відносять робітників, що зайняті всіма видами обслуговування робочих місць (транспортуванням, складуванням, зберіганням, технічним контролем, ремонтом тощо). Необхідно зазначити, що зі зростанням механізації та автоматизації виробництва спостерігається певна тенденція зниження чисельності основних робітників і зростання допоміжних. Значні резерви підвищення ефективності робочої сили є в галузі вантажно-розвантажувальних, транспортних робіт, що веде до зниження чисельності допоміжних робітників.

У зв’язку з цим велике значення має групування робітників за ступенем автоматизації та механізації праці. Одночасний облік професійного складу робітників передбачає виділення наступних п’яти груп:

Робітники, що виконують роботу за допомогою апаратів, установок.

Робітники, що виконують роботу за допомогою машин, станків, механізмів, приборів та ін.

Робітники, що обслуговують машини, механізми, апарати тощо, але виконують роботу вручну (зайняті навантаженням і розвантаженням машин, механізмів, заправкою машин).

Робітники, що виконують роботу без застосування машин і механізмів і не пов’язані з обслуговуванням машин і механізмів.

Робітники, що вручну ремонтують і налагоджують машини і механізми.

На основі цього групування можна визначити зміни в складі робітників під впливом науково-технічного прогресу, виявити частку ручної праці та визначити шляхи її механізації, виявити ступінь виконання завдань зі скорочення використання ручної праці.

Велике господарське значення має вивчення складу робітників за рівнем кваліфікаційного чинника зростання продуктивності праці. Під кваліфікацією робітника розуміють ступінь його підготовленості до виконання робіт.

Мірою кваліфікації окремого робітника найчастіше є відповідний розряд за встановленою тарифною сіткою. Узагальнюючою мірою рівня кваліфікації робітників є середній тарифний розряд.

Середній тарифний розряд можна обчислити за двома методами:

як середню арифметичну з тарифних розрядів робітників, зважених за кількістю робітників кожного розряду;

з урахуванням тарифних ставок, виходячи з даних про середній тарифний коефіцієнт.

Формула середньої арифметичної для розрахунку середнього тарифного розряду має вигляд:

Для вирішення питання про те, в якій мірі робітники використовуються згідно з їх кваліфікацією, має значення зіставлення середнього тарифного розряду робітників і середнього тарифного розряду роботи. При цьому тарифний розряд роботи показує, якою має бути кваліфікація робітника для виконання певної роботи. Середній тарифний розряд роботи визначається за аналогічною формулою:

Якщо середній тарифний розряд робітників вищий за середній тарифний розряд робіт, це вказує на те, що працівники високої кваліфікації виконують роботу нижчих розрядів.

Рівень кваліфікації дає змогу розподіляти робітників на висококваліфікованих, кваліфікованих і малокваліфікованих та визначати їх співвідношення на виробництві.

Не менш важливе значення має групування робітників і за іншими ознаками: тривалості стажу роботи, віком, статтю, освітою та ін. Ці групування базуються на даних одноразових обліків та спеціальних обстежень.

У будівельних підприємствах розрізняють такі групи персоналу:

персонал, зайнятий на будівельно-монтажних роботах (персонал основної діяльності);

персонал, зайнятий неосновною діяльністю;

персонал підсобних виробництв;

в обслуговуючих та інших господарствах.

До будівельно-виробничого персоналу належать працівники, які працюють на будівельно-монтажних роботах та в підсобних виробництвах; зайняті в обслуговуванні та інших господарствах, які безпосередньо беруть участь у будівельному виробництві (включаючи господарства, які перебувають на окремому балансі); працівники транспортних організацій; управлінь виробничо-технологічної комплектації, контор, баз і складів матеріально-технічного постачання; груп проектування організації робіт та проектних бюро (груп); будівельних лабораторій; дирекції підприємства, що будується, ВКБ (УКБ) підприємства, а також окремі працівники, які здійснюють технічний нагляд за будівництвом.

До персоналу, зайнятого в підсобних виробництвах, належать працівники:

організаційно-відокремлених підсобних виробництв та господарств, що не перебувають на самостійному балансі; бетонного і розчинного виробництва, виробництва залізобетонних і бетонних виробів; блоків та будівельного каміння; цегляного виробництва; кар’єрів з видобутку і переробки каменю, щебеню, піску, гравію та глини; кузень; механічних, столярних, ремонтних та інших майстерень; лісопильного виробництва; лісозаготівель; електростанцій, паросилових установок та інших підсобних виробництв;

механічних, ремонтних та інших майстерень (крім авторемонтних), що перебувають на балансі будівельно-монтажних підприємств та виробничих одиниць.

До персоналу, зайнятого у сільському господарстві відносять:

персонал, зайнятий у сільськогосподарському виробництві (персонал основної діяльності);

персонал, що працює в підсобних промислових підприємствах;

персонал, зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах.

До персоналу, зайнятого в сільськогосподарському виробництві належать працівники:

які працюють у рослинництві (рільництві, овочівництві, садівництві, на закладанні садів і вирощуванні багаторічних насаджень, докорінному поліпшенні луків та ін.) та тваринництві (скотарстві, свинарстві, вівчарстві, птахівництві, рибництві, звірівництві, кролівництві та інших галузях тваринництва);

зайняті поточним ремонтом будівель та споруд виробничого сільськогосподарського призначення (сховищ, ферм, складів тощо);

транспорту, що переважно обслуговує сільськогосподарське виробництво.

До персоналу, зайнятого в підсобних виробництвах, належать працівники промислових підприємств, виробництв і ремонтних майстерень, що перебувають на балансі радгоспів (млини, круподерні та просодерні, виноробні та консервні заводи, підприємства з виробництва масла, сиру, молочної продукції, скотобійні майданчики і птахозабійні цехи, лісопильні, столярно-теслярські і деревообробні майстерні, цегельні заводи та інші підприємства з виробництва будівельних матеріалів, лісозаготівлі і заготівлі дров та інші промислові виробництва, електростанції, майстерні з ремонту тракторів, сільгоспмашин та інших машин і устаткування), тощо, а також працівники транспорту, що обслуговують підсобні промислові підприємства, виробництва і ремонтні майстерні.

До персоналу, зайнятого в неосновній діяльності промислових підприємств (непромисловий персонал), будівельних організацій, радгоспів (персонал обслуговуючих та інших господарств), належать працівники:

транспорту, що перебуває на балансі промислового підприємства, який повністю обслуговує непромислові організації (житлового господарства, комунальні підприємства, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші організації неосновної діяльності, а також лісосплав);

транспорту (контор, баз, гаражів) будівельних підприємств, включаючи працівників транспорту, зайнятих експлуатацією, обслуговуванням та ремонтом транспортних засобів БУ, БМУ, РБУ тощо;

контор, баз і складів матеріально-технічного постачання, а також працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах у складському та інших господарствах, включаючи розвантаження матеріалів із транспортних засобів на приоб’єктних складах; персонал, зайнятий розміщенням замовлень на устаткування;

інші.

Розподіл персоналу на зайнятий в основній і неосновній діяльності в інших галузях економіки здійснюється в аналогічному порядку. При цьому виділення персоналу, зайнятого в неосновній діяльності, проводиться за умови, що він утримується (на відміну від основного персоналу) виключно за рахунок прибутку.