Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

2.1.1. Виробничі витрати як похідна від виробничих ресурсів

Формування виробничих витрат, як і будь-який економічний процес, підпорядковано дії об’єктивних економічних законів — як загальних, фундаментальних, так і специфічних, що відповідають певному ступеню розвитку суспільства та його економіки. Так, з точки зору економіки загалом, або макроекономіки, виробничі витрати мають формуватися відповідно до вимог загального закону економії праці, згідно з яким суспільні виробничі витрати мають бути зведені до мінімуму. Адже рівень економічного розвитку суспільства визначається саме величиною затрат праці на виробництво рівнозначного сукупного продукту. Прогрес в економіці полягає в постійному підвищенні продуктивності праці й зменшенні трудових затрат на одиницю продукту.

З іншого боку, закон додаткової вартості на мікроекономічному рівні підпорядковує формування виробничих витрат завданню максимізації прибутку конкретного підприємства. У цьому проявляється зв’язок макроекономіки й мікроекономіки. І хоча кожний виробник прагне звести витрати своєї праці до мінімуму, з позиції закону економії праці ці окремі мінімуми несумісні й не можуть бути еквівалентом мінімуму затрат праці на макроекономічному рівні. Несумісність конкретних мінімумів виробничих витрат з позиції закону економії праці проявляється в неможливості задовольнити попит виробників на кращі виробничі ресурси через їх дефіцит і ціни, що не відповідають їх виробничим витратам. Однак при модифікації закону вартості в закон цін виробництва принцип еквівалентності виробничих витрат, а отже, обміну втілюється в законі середньої норми прибутку, що й виступає основним чинником регулювання ефективності виробничих витрат у ринковій економіці.

В умовах дії ринкового механізму, де ціна на продукт формується під впливом попиту й пропозиції, через нестачу кращих виробничих ресурсів (перевищення попиту над пропозицією) ціни на них зростають до рівня, де попит і пропозиція врівноважуються. Цим самим досягається сумісність окремих мінімумів виробничих витрат. Конкуренція прирівнює, усереднює норми прибутку й перетворює вартість, яка базується винятково на затратах праці, в ціну виробництва, що ґрунтується вже на законах вартості й середньої норми прибутку. Дуже важливо, що при цьому конкуренція забезпечує дійсно мінімальний рівень цін виробництва як з точки зору виробництва, так і ефективності розподілу ресурсів.

Однак треба зазначити, що цей мінімальний рівень цін виробництва можливий лише в умовах так званої моделі чистої конкуренції. У моделях ринку недосконалої конкуренції (монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія) принцип забезпечення мінімального рівня цін виробництва не дотримується.

Отже, закон економії праці однозначно не слід розуміти лише як закон мінімізації затрат на продукт, з позицій макроекономіки, як це показував Маркс, адже прагнення максимізувати прибуток є мікроекономічним аспектом максимізації темпів зростання продуктивності праці.

Із зазначеного випливає висновок, що джерелами формування виробничих витрат є виробничі ресурси, які використовуються у виробничому процесі. Це такі ресурси, як природні (земля, вода, ліси тощо), трудові, капітал і підприємницька діяльність. Згідно з певними принципами функціонування цих ресурсів формуються й відповідні виробничі витрати. Так, функціонування природних ресурсів формує такі витрати, як рента або плата за землю і орендна плата, функціонування трудових ресурсів пов’язано із заробітною платою, капітал породжує такі витрати, як амортизація, процент на капітал і процент на позику, підприємницька діяльність  нормальний прибуток, що є також складовою витрат виробництва.

Особливості формування певних видів виробничих витрат пов’язані з особливістю функціонування відповідних ресурсів. Наприклад, рента або плата за землю є ціною, що сплачується за користування землею чи іншими видами природних ресурсів, кількість яких обмежена. Саме цією обмеженістю пропозиції землі та інших природних ресурсів пояснюється унікальність формування даного виду виробничих витрат і його відмінність від формування їх інших видів.

Людина, що не володіє землею або капіталом і не ризикує займатися підприємницькою діяльністю, може запропонувати на ринку ресурсів тільки власну робочу силу у вигляді фізичної або розумової здатності до праці. Саме цей вид ресурсу і формує таку статтю виробничих витрат, як заробітна плата, незалежно від того, чи то зарплата слюсаря, водія автомобіля або менеджера. Хоча самі по собі гроші не є економічним ресурсом, адже вони, окремо взяті, не можуть виробляти товари чи послуги, однак потрібні для придбання реального капіталу  приміщень, обладнання, машин тощо. Тому власник грошей може продавати підприємцям можливість користуватися грошима. Ціна такої можливості й є процентом на позику.

І, нарешті, останній вид ресурсу й відповідна йому стаття витрат  підприємницька діяльність і нормальний прибуток. Нормальний прибуток  це плата підприємцеві за його діяльність, спрямовану на виявлення ініціативи в сфері виробництва певного виду товару й послуг, прийняття управлінських рішень, запровадження інновацій при виробництві нових товарів чи послуг і застосування нових технологій, приймання на себе ризику за результати виробництва.

Отже, нормальний прибуток необхідний для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.