Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Зв’язок елементів макромоделі з формуванням виробничих витрат у сільському господарстві полягає в тому, що як розміри споживання, заощадження, інвестування, державних витрат, так і пропорції між ними впливають на обсяги й структуру виробничих витрат у сільському господарстві. Як зазначалося, в структурі споживання витрати на продукцію сільського господарства займають найбільшу питому вагу. Тому рівень маржинальної (граничної) схильності до споживання впливатиме на обсяги споживання харчових продуктів. Однак цей вплив значною мірою зумовлений рівнем розвитку економіки країни. Відповідно рівень маржинальної схильності до заощаджень визначатиме й розмір інвестицій у народне господарство, в тому числі в аграрний сектор. Державні витрати у вигляді субсидій, підтримки цін на продукцію сільського господарства, різних дотацій також впливають на формування та рівень виробничих витрат у цій галузі.

З показниками маржинальної схильності до споживання та заощаджень пов’язаний і такий важливий макроекономічний показник, як мультиплікатор, що розкриває взаємозв’язок національного доходу і витрат на споживання (відношення приросту національного доходу до початкового приросту витрат на споживання, або одиниця, поділена на маржинальну схильність до заощаджень). Отож мультиплікатор показує, яку частину приросту свого доходу населення використовуватиме на споживання. З підвищенням граничної схильності до споживання мультиплікатор також зростатиме, і навпаки.

Механізм функціонування ринкової економіки на макрорівні полягає в систематичному й послідовному проходженні відповідних циклів економічної активності. На цю особливість уперше звернув увагу К. Маркс, який західними економічними школами визнається одним із найвизначніших економістів світу, особливо стосовно аналізу функціонування капіталістичного способу виробництва. Так, Маркс висвітлив роль механізму конкуренції в процесі проходження економікою послідовних циклів, включаючи процвітання, рецесію, депресію, відновлення. Він довів, що цей механізм обов’язково призводить у певний момент часу до погіршення економічного стану.

На основі теорії циклічності макроекономічної системи Кейнс через свою теорію недостатнього попиту запропонував конкретні напрями політики держави з метою стабілізації або вирівнювання економічних циклів. Кейнс також визначив причини виникнення безробіття  в умовах зниження сукупного попиту й виникнення розриву між ним і сукупною пропозицією (валовим національним доходом).

У таких умовах спостерігається перевиробництво товарів та послуг і перенасичення ними ринку. Це зумовлює скорочення обсягів виробництва, неповне використання ресурсів, зростання безробіття, розорення й закриття окремих підприємств.

Зазначені процеси в економіці тривають доти, поки сукупний попит стає рівним сукупній пропозиції. Однак, звичайно ж, повної збалансованості попиту й пропозиції на практиці досягти майже неможливо, що є також однією з причин існування певного (природного) рівня безробіття та інфляційних процесів. Наприклад, одним із основних заходів стримання зростання безробіття Кейнс вважав підвищення урядових витрат.

В умовах, коли сукупний попит перевищує сукупну пропозицію, виникає інфляційний розрив. Інфляція  це досить складний і багатофакторний процес, що взаємодіє з такими елементами, як обсяг виробництва, рівень зайнятості, рівень цін тощо. Зокрема, Кейнс з точки зору своєї концепції незадоволеного попиту пояснює немонетарний характер причин інфляції. Така ситуація виникає в умовах повного використання виробничих ресурсів, коли будь-яке нарощування сукупного попиту призводить до зростання цін і викликає інфляційні хвилі. А через те, що ці процеси відбуваються при певному (природному) рівні безробіття, в умовах інфляції також спостерігається як безробіття, так і супроводжуючий його процес недовиробництва продукції. За існуючою загальною закономірністю, чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції.

Однак не лише перевищення сукупного попиту над пропозицією спричиняє інфляційні процеси. Цьому сприяє також зростання собівартості продукції, що зумовлює зниження прибутку підприємств, а отже, зменшення обсягів виробництва. І хоча в цьому разі такий процес стосується мікроекономіки, його дія призводить до зниження сукупної пропозиції і виникнення інфляційного розриву. Саме цей чинник для нас є найбільш цікавим, адже він безпосередньо стосується проблеми формування виробничих витрат. При цьому виділяють два основних джерела витратного впливу на інфляцію: підвищення заробітної плати і зростання цін на матеріальні та енергетичні ресурси. На макроекономічному рівні зі зростанням заробітної плати пов’язують передусім впливову діяльність профспілок; аналогічний вплив на інфляційний процес через підвищення собівартості продукції має й зростання цін на сировину, матеріали та енергію.

Складовою частиною сукупних суспільних витрат є чистий експорт, тобто різниця між вартістю експортованих та імпортованих товарів. Цей чинник може сприяти як збільшенню сукупного попиту (при позитивній величині чистого експорту), так і його зниженню (при негативному чистому експорті). При розгляді проблеми формування виробничих витрат у сільському господарстві фактор міжнародної торгівлі є досить важливим. Особливо це стосується України як потенційно могутньої аграрної держави. Загальні суми експорту та імпорту становлять завнішньоекономічний оборот, а ці суми за певний період часу (як правило, рік) є торговельним балансом. Він може бути активним (експорт перевищує імпорт) і пасивним (імпорт перевищує експорт). Міжнародна торгівля і, зокрема, торговельний баланс не лише виступає елементом макросистеми, беручи участь у макроекономічному збалансуванні, а й чинить значний конкурентний тиск усередині мікроекономічної системи, спонукаючи підприємства під впливом імпортних конкурентоспроможних товарів знижувати собівартість власної продукції.