Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Сільське господарство є частиною економіки країни, і через це будь-які дії в сфері макроекономічного регулювання безпосередньо впливають на формування виробничих витрат сільськогосподарських підприємств. При цьому всі галузі народного господарства тісно пов’язані між собою й зміни в одній галузі неодмінно зумовлюють певний ефект в інших галузях.

Матричний взаємозв’язок між галузями економіки можна простежити на прикладі моделі «ресурси — випуск» В. Леонтьєва, сутність якої полягає в поясненні взаємозв’язку й взаємозалежності галузей економіки. Модель являє собою міжгалузевий баланс, куди сьогодні входить понад 400 галузей. Модель має дві частини  виробництво й споживання продукцій, визначаючи, скільки потрібно виробничих ресурсів для даного виробництва. Зміни обсягів виробництва в одній з галузей економіки автоматично спричинюють зміни в інших галузях, що постачають виробничі ресурси для першої галузі. Однак нарощування виробництва в інших галузях потребує знову ж таки додаткових ресурсів. При цьому пропорції в обсягах виробництва і споживання ресурсів будуть різними за галузями економіки відповідно до їх питомої ваги в загальному виробництві кінцевої продукції і обсягів використання ресурсів.

Отже, в основі моделі лежить ланцюгова реакція змін в економіці країни, яка не має кінця. Місце сільського господарства в цій системі досить значне, адже галузь споживає продукцію майже всіх інших галузей економіки і водночас є постачальником ресурсів для більшості галузей.

Модель В. Леонтьєва базується на коефіцієнтах прямих матеріальних затрат aij, котрі можна визначити за формулою

Модель «ресурси — випуск» передбачає дві основні інтерпретації:

1) розрахунок структури валового виробництва Х, якщо відомо матрицю коефіцієнтів прямих затрат А і задано вектор кінцевого продукту Y:

що фіксує рівність валового виробництва продукції Х сумі його проміжного АХ і кінцевого Y споживання.

Однак у моделі існує й ряд обмежень, що не дають можливості використовувати її як інструмент прогнозування. Проаналізувавши ряд праць, присвячених моделі «ресурси — випуск» [13], можна погодитися, що вона не дає змоги пояснити цінові зрушення в економіці, а її використання в прикладному плані є досить проблематичним і може слугувати лише як метод попередньої, експериментальної оцінки можливих галузевих зрушень.

Основа для такого висновку криється передусім у галузевій однорідності моделі, що робить внутрішньогалузеві зрушення в агрегованих галузях основним джерелом зміни коефіцієнтів затрат. При цьому дві третини змін у коефіцієнтах затрат можуть бути пояснені з точки зору внутрішньогалузевих зрушень і лише третина змін відбувається за рахунок заміщення чинників виробництва.

Аналіз зміни виробничих витрат окремих галузей на структуру економіки України показує, що сільське господарство є однією з найбільш інфляційнозалежних галузей. Так, у сільському господарстві України налічується 21 нестандартний елемент матриці міжгалузевого балансу, що показують рівень інфляційної чутливості галузі, тоді як в електроенергетиці  10, нафтогазовій промисловості  9, вугільній промисловості  16, чорній металургії  18, транспорті  13 елементів. Крім того, й саме сільське господарство є інфляційногенною галуззю. Пояснюється це тим, що в умовах нееластичності попиту на продукцію сільського господарства приріст чистого продукту галузі є інфляційним імпульсом для інших галузей. Підтвердженням цьому є те, що харчова промисловість також є досить інфляційнозалежною галуззю економіки (кількість нестандартних елементів матриці становить також 21 елемент).