Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Чинником оперативного управління виробничими витратами є нормативне їх планування та контроль, які передбачають використання укрупнених первинних елементів норм і нормативів. При цьому виділяють два основних об’єкти  нормування праці й заробітної плати та нормування матеріальних ресурсів. Практика й аналіз застосування нормативного планування та контролю виробничих витрат дають змогу зробити висновки про певні недоліки цієї системи та намітити основні напрямки її вдосконалення.

До основних недоліків поширеної методики нормативного планування витрат слід віднести те, що розроблені нормативи не є гнучкими. Такі нормативи мають об’єктом 1 га посівів, одну голову тварин, 1 ц продукції та розроблюються на рік, однак вони не враховують ряду суттєвих моментів, дотримування яких вимагає оперативне управління виробничими витратами. Зокрема, в нормативах фіксується певна врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, а також вартісна оцінка матеріалів, робіт і послуг, що можуть змінюватися й змінюються як протягом року, так і за роками.

Крім того, нормативи зорієнтовані на певні технології й не враховують особливостей та умов конкретних господарств і їхніх структурних підрозділів. Нормативи занадто укрупнені, що не дає змоги враховувати ряд нюансів, таких як сезонність виробництва, диференціація витрат за статево-віковими групами в тваринництві, зміна цін на матеріальні ресурси за періодами часу. Для того щоб нормативне планування й контроль виробничих витрат були ефективним засобом їх оперативного управління, цю систему потрібно вдосконалювати.

З огляду на це заслуговують на увагу розробки окремих авторів, суть яких зводиться до того, що нормативи розробляються не на одиницю продукції, а на одиницю виробничої програми. Так, наприклад, заробітна плата в рослинництві в бригаді за місяць (ЗПр) визначається за формулою

Отже, запропонована методика нормативного планування виробничих витрат передбачає функціональну й технологічну структуризацію нормативів і побудову їх за операціями, а не укрупнено. Зовсім іншого змісту набувають нормативи на 1 га, 1 голову і 1 ц продукції, які стають гнучкими за рахунок побудови їх за операціями. Функціональна структуризація нормативів означає, що вони розробляються не на гектар, голову чи центнер продукції, як укрупнені нормативи, а в розгорненому вигляді в розрізі об’єктів застосування  на одиницю площі, основної та побічної продукції, технологічних матеріалів (органічних і мінеральних добрив, садивного матеріалу, кормів та ін.). Технологічна структуризація нормативів означає, що первинним рівнем їх розробки виступають сільськогосподарські культури за певними технологіями їх вирощування та статевовікові групи тварин.

Запропонована методика розробки й застосування нормативів використовується на базі персональних комп’ютерів, що дає змогу ефективно й оперативно управляти виробничими витратами, знижувати затрати праці на цей процес.