Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

В основі зовнішнього витратно-цінового аналізу на підприємстві лежить використання основних вартісних показників: виробничих витрат, цін, прибутку, прибутковості. При цьому виходять з відповідного порядку розрахунку собівартості продукції, яка поділяється на бригадну, галузеву, повну виробничу та повну комерційну собівартість. Спочатку визначають фактичну собівартість одиниці робіт і послуг і коригують її за галузевими підрозділами. Після цього розраховують суми розподілюваних прямих витрат за об’єктами обліку. До розподілюваних відносять ту частину прямих витрат, яка в момент їх здійснення не може бути віднесена на конкретний об’єкт (наприклад, амортизація сільськогосподарської техніки загального призначення). Далі розподіляють галузеві та загальногосподарські витрати також за об’єктами обліку  культурами та групами продуктивного поголів’я. Базою розподілу є всі прямі витрати, за винятком вартості насіння в рослинництві та кормів у тваринництві. Таким чином обчислюють виробничі витрати за об’єктами їх обліку. Наступний крок  розподіл загальної суми витрат за об’єктами між видами продукції (зерно та солома, корені й гичка, молоко, приплід, гній тощо).

На рис. 9.2 схематично показано послідовність зовнішнього витратно-цінового аналізу на сільськогосподарському підприємстві. При цьому його головним завданням є обґрунтування цінових пропозицій при реалізації продукції, що базується на варіантних розрахунках функціонально-технологічних моделей механізму формування виробничих витрат та річної виробничої програми підприємства. Обґрунтування цінових пропозицій та визначення ефективності господарювання базуються на розрахунку відтворювальної собівартості одиниці продукції. В її основі лежить річна виробнича програма галузей підприємства, деталізована за підрозділами та технологічними варіантами виробництва продукції, питомі витрати за елементами ресурсного комплексу за кожним параметром виробничої програми та актуалізовані оцінки одиниці матеріалів, енергоносіїв, робіт і послуг (під актуалізацією оцінки ресурсів, робіт і послуг власного виробництва мається на увазі їх дооцінка до рівня ринкової вартості на момент дооцінки).

Основним об’єктом внутрішнього аналізу є виробничі витрати внутрішньогосподарського підрозділу, їх планування та оперативний аналіз. Метою цього аналізу є виявлення резервів зниження собівартості одиниці продукції, а завдяки цьому  досягнення певних позицій у витратній конкуренції, а його організаційною формою є внутрішньогосподарське управління витратами.

Для управління витратами використовують п’ять основних рішень відносно: планування витрат та собівартості, ходу виконання плану, регулювання процесу виконання плану, повноти виконання плану, а також матеріального стимулювання виконавців. За кожним з п’яти рішень обробку інформації доцільно виконувати з використанням функціонально-технологічних моделей формування витрат.

Складність механізму формування собівартості продукції, а також визначення розмірів стимулювання за їх економію чи стягнення за перевитрату потребує відповідних розрахунків за кожним чинником формування виробничих витрат. Розміри стимулювання можуть диференціюватися за видами економії чи перевитрати та за кожним ресурсом, при цьому враховується поділ витрат на змінні та постійні. Вплив формування організації та стимулювання праці на рівень собівартості продукції ми розглядали в п. 4.2.1. Слід лише підкреслити, що від прийнятого варіанта матеріального стимулювання значною мірою залежить як рівень собівартості продукції, так і загалом ефективність господарювання.