Ринок цінних паперів (1998)

Цінні папери

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржник зобов’язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники.

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами — договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів Безумовно, що грошей потребує і третій суб’єкт ринку — домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов’язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором.

Офіційне тлумачення поняття цінних паперів дає Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»:

«Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам» [1].

Групи цінних паперів

Цінні папери поділяються на три групи.

Пайові цінні папери — тобто ті, що засвідчують участь у акціонерному капіталі, дають власникам право на управління корпорацією, на отримання доходів від її діяльності та одержання частки майна за ліквідації товариства. Емітент таких цінних паперів зобов’язань щодо повернення грошей, інвестованих у його діяльність, не несе.

Боргові цінні папери — ті, за якими емітент несе зобов’язання щодо повернення залучених коштів і виплати грошей за користування ними. Інвестор, що володіє такими цінними паперами, не має прав на участь у діяльності емітента.

Похідні цінні папери — ті, що зв’язані з обігом пайових і боргових цінних паперів та прав щодо них.

Властивості

цінних паперів

Цінні папери, як уже зазначалося, набувають особливих властивостей, а саме:

Ринковість — здатність цінних паперів купуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжний засіб, а також бути об’єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо).

Дохідність — властивість цінних паперів виступати як засіб збереження і нагромадження багатства. Як будь-яке багатство цінні папери мають вартість:

— номінальну  встановлюється емітентом довільно при емісії;

— балансову  котра є бухгалтерським відображенням забезпеченості цінних паперів капіталом емітента;

— ринкову  вартість цінних паперів на ринку;

— розрахункову  визначається за допомогою фінансових розрахунків.

Ризикованість — властивість цінних паперів завдати власникам грошових втрат через зменшення своєї дохідності під впливом різноманітних факторів.

Ліквідність — властивість цінних паперів швидко перетворюватися на гроші без великих втрат для власника.

Спекулятивність — можливість цінних паперів стати об’єктом спекуляцій.

Стандартність — по-перше, відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам (при цьому цінні папери можуть існувати як у матеріальному вигляді, так і у дематеріалізованій формі як записи на рахунках); по-друге, однаковість правових наслідків для суб’єктів ринку щодо операцій з цінними паперами окремих груп і видів.

Ринок цінних паперів

Цінні папери обертаються на фінансовому ринку, який забезпечує розподіл грошових коштів між підприємствами, органами влади і домогосподарствами.

Залежно від класифікаційних ознак фінансовий ринок поділяється (рис.1.1):

на кредитний ринок, що охоплює позичкові відносини і має дві складові: ринок банківських кредитів та ринок боргових цінних паперів;

валютний ринок, на якому проводяться операції з іноземними валютами;

страховий ринок, що охоплює відносини щодо фінансового переведення індивідуальних ризиків у колективні;

ринок пайових цінних паперів, на якому відбувається торгівля правами власності на окремі частки підприємств.

Ринок цінних паперів є часткою фінансового ринку, що охоплює відносини, зв’язані з цінними паперами

Синонімом поняття «ринок цінних паперів» є поняття «фондовий ринок».

Згідно з Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні «ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сферу, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин» [14].

Розмір ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів є головною сферою акумуляції і розподілу фінансових ресурсів (рис.1.2).

Характеристику найбільших фондових ринків світу за вартістю акцій, що обертаються на фондових біржах, наведено у табл.1.1.

Поряд з найбільшими, існують ринки, що формуються. Їх розмір невеликий і становить 5 % [26, с.113] сумарної вартості корпорацій, акції яких обертаються на фондових біржах.

Український ринок цінних паперів належить саме до тих, що тільки формуються. Одна з причин цього полягає у відносно короткому терміні існування національного фондового ринку. Законодавче його оформлення почалося з прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» у червні 1991 року; у жовтні того ж року була зареєстрована Українська фондова біржа, перші торги на якій відбулися в лютому 1992 року.

Незважаючи на невеликий розмір ринку, динаміка емісії свідчить про його загальне зростання (табл.1.2).

Беручи до уваги, що 78 % [27, с. 48] загального обсягу емісії становили акції підприємств, що приватизуються, а кількість таких підприємств постійно збільшується, перспективи зростання українського ринку досить обнадійливі.