Ринок цінних паперів (1998)

Види і моделі правового регулювання фондового ринку

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб’єктів. Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає в себе: органи, що регулюють ринок;

законодавчі та підзаконні акти; етику фондового ринку;

традиції та звичаї.

Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі правового регулювання ринку цінних паперів. Полярними з них є моделі, що засновані:

— на детальних правилах і процедурах, які визначені державою (США);

— наявності, крім правил і процедур, значного впливу традицій, рекомендацій тощо (Великобританія).

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

«— визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

— створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

— створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях» [5].

Світові стандарти фондового ринку

Світові стандарти фондового ринку були розроблені «Групою Тридцяти» — недержавними експертами з організації міжнародної фінансової системи. Вони полягають у встановленні єдиних вимог щодо клірингу та розрахунків по цінних паперах. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди. Для цього рекомендаціями «Групи Тридцяти» передбачено:

всі угоди по цінних паперах виконуються за принципом «поставка проти оплати»;

звірка всіх умов сторонами робиться не пізніше ніж наступного дня після її укладення (Т + 1);

угоди виконуються не пізніше ніж через два робочі дні після укладення (Т+ 3);

грошові платежі здійснюються єдиним для всіх угод порядком;

зберігання цінних паперів забезпечує єдиний центральний депозитарій;

для обліку документів стосовно операцій із цінними паперами та їх нумерації використовуються стандарти Міжнародної організації стандартизації.

Регулювання обігу цінних паперів

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропонування цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропонування.

Це регулювання має на меті:

— включити у процес котирування всі заінтересовані сторони;

— встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

— запобігти можливості монопольного встановлення цін;

— обмежити ризики інвесторів;

— уникнути подрібнювання національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Мета регулювання досягається створенням єдиної національної системи котирування та обліку цінних паперів.

Функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у Сполучених Штатах функціонують 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає у тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. Те саме стосується обліку і зберігання. У Франції цінні папери котируються у єдиній системі бірж, що складається з 7 фондових бірж, а зберігаються й обліковуються в єдиному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі і одному національному депозитарію [26, c.18; 31, с.121–122].

Загальна тенденція регулювання фондових ринків полягає у тому, що:

торгівля «з прилавка» поступово витискається, і на цей сегмент ринку переносяться правила «третього ярусу»;

створюється єдина (у такому чи іншому вигляді) система котирування цінних паперів;

функціонує єдиний національний депозитарій.

В Україні на цей час не існує єдиної системи котирування цінних паперів — торги проводяться окремо на трьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться у початковій стадії створення. Передбачається, що розрахунковим банком у системі національного депозитарію має бути Національний банк, а іншими учасниками — локальні депозитарії банків, що вповноважені НБУ, незалежні реєстратори та регіональні центри сертифікатних аукціонів.