library.if.ua

Внутрішній економічний механізм підприємства (2001)

4.1. Система та зміст внутрішніх планів

Планування як важлива функція менеджменту — це процес визначення (проектування) завдань на майбутнє, умов і засобів їх виконання. Планування діяльності підприємства має два аспекти — зовнішній і внутрішній. Ці аспекти планування тісно пов’язані, але мають специфічні завдання й особливості, передусім на середніх і великих підприємствах з розвинутою внутрішньою структурою та внутрішньокоопераційними підрозділами.

Перший аспект планування стосується підприємства як юридичної особи і суб’єкта ринку, що функціонує в певному мікро- і макросередовищі. У цьому випадку підприємство розглядається як ціле, і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку, напрямки розвитку та їх результати. Мінлива кон’юнктура ринку та ймовірний вплив інших чинників зовнішнього середовища дуже впливають на достовірність показників планів підприємства. Тому їх розроблення потребує обширної інформації, ретельного аналізу стану справ та обґрунтованих прогнозів. Ця робота може бути виконана тільки висококваліфікованими фахівцями.

Внутрішнє планування, хоча й органічно поєднане із зовнішнім, є більш вірогідним і значною мірою формалізованим, оскільки стосується роботи підрозділів, які утворюють єдину виробничу систему і мають між собою усталені технологічні зв’язки. Ця обставина дещо спрощує розроблення внутрішніх планів. Проте складна система внутрішньокоопераційних зв’язків між основними підрозділами, основними і допоміжними, вплив кон’юнктури ринку через зміну попиту на продукцію підприємства, цін на продукцію та фактори виробництва ставлять високі вимоги до організації внутрішнього планування. Воно має бути гнучким, придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників та умов діяльності підприємства. При цьому такі зміни мусять бути збалансованими по всій системі взаємозв’язків. Наприклад, якщо передбачена в плані підприємства номенклатура продукції зазнає певних змін унаслідок зміни структури попиту на ринку, то це зумовить необхідність коригування виробничих програм підрозділів підприємства, зміни їх пропускної спроможності (потужності) і, можливо, режиму роботи, величини витрат у формі кошторисів і калькуляцій. Такі оперативні всебічні зміни ставлять високі вимоги до гнучкості та адаптивності виробничих систем і методів їх планування.



Зміст внутрішніх планів залежить від вибраної схеми внутрішнього економічного управління, передусім від ступеня економічної самостійності підрозділів. Для підрозділів внутрішньої кооперації, особливо за умов технологічної їх спеціалізації, основними розділами плану є план виробництва і план витрат. Саме вони характеризують мету та ефективність діяльності і контролюються з боку апарату управління. Плани ресурсного забезпечення і розвитку для таких підрозділів взагалі-то самостійного значення не мають, оскільки кадрова, постачальницька, науково-технічна та інвестиційна політика за цих умов жорстко централізована і має перспективну спрямованість. Більш широкою є сфера планування предметно спеціалізованих підрозділів, що виготовляють продукцію як для внутрішніх потреб, так і для поставки на ринок, мають статус центрів прибутку і суб’єктів ринку (але не є юридичними особами). Орієнтовний склад планів підрозділів підприємства показано на рис. 4.1. Зауважимо, що на ньому наведено розділи плану внутрішньокоопераційних підрозділів першого ієрархічного рівня (цехів). Для дільниці (бригади) такий план обмежується виробничою програмою й окремими елементами витрат, що обліковуються на рівні цього підрозділу (основні матеріали, електроенергія, інструмент тощо).

Важливою особливістю внутрішніх планів є їх орієнтація на вирішення тактичних завдань у межах короткострокового періоду (року). Довгострокові (перспективні) плани стратегічного розвитку розробляються і реалізуються на рівні підприємства. Але треба мати на увазі, що таке розмежування горизонту планування не є абсолютним і значною мірою залежить від економічного статусу структурних одиниць підприємства і розділів плану.

Для внутрішньокоопераційних підрозділів, діяльність яких не виходить за межі підприємства, основний акцент робиться на поточні плани виробництва і витрат. Що стосується кадрів і організаційно-технічного розвитку, то ці напрямки за своєю суттю потребують стратегічних рішень і плануються на рівні підприємства з адресним розподілом заходів по його структурних одиницях. Отже, у комплексних планах технологічно спеціалізованих підрозділів ці розділи мають певною мірою інформативний характер і не є підставою для оцінки їхньої роботи.

Підрозділи, що самостійно діють на ринку, мають більш розвинену структуру плану, розробляють власну маркетингову стратегію і можуть тією чи іншою мірою впливати на розподіл фінансових ресурсів, звичайно, не можуть обмежуватись поточними планами роботи. Вони розробляють систему планів, близьку до планів самостійних підприємств.

Система внутрішнього планування на підприємстві дещо умовно поділяється на два види: техніко-економічне й оперативно-календарне. Планування, що називається техніко-економічним, є комплексним. Воно охоплює всі основні сфери діяльності, як це показано на рис. 4.1. Оперативно-календарне планування стосується лише виготовлення продукції і передбачає календарну ув’язку виробничих процесів, що виконуються в структурних підрозділах підприємства аж до робочих місць, з урахуванням послідовності виробництва продукції та її основних частин, тривалості циклів обробки і складання (кінцевого виготовлення).